WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії - Дипломна робота

Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії - Дипломна робота

визначення:
Віра - глибоке, щире переконання в справедливості якогось положення або концепції.
Сьогодні перше, що спадає на думку при згадуванні терміна "віра" - це релігія.
Релігія - (панцира. Religio - відновлення або відтворення ліги, зв'язку) прагнення людини й суспільства до безпосереднього зв'язку з абсолютом (Богом, богами, безумовним осередком усього існуючого, субстанцією, головною святинею).[13 с. 20]
Ми будемо розглядати співвідношення віри й знання в контексті цих двох далеких і в той же час дуже близьких понять.
Релігія - складне ідеологічне явище. Їївідношення до знання і до науки неоднозначне: від повного визнання і ототожнення її з релігією - до повного протиставлення і взаємного заперечення. Однак при будь-якому відношенні до науки і знання релігія намагається надати своєму вченню виключну і першочергову позицію, і вже з цієї позиції всі інші знання оцінюються як другорядні, несуттєві, а іноді і взагалі непотрібні. [ 3 с. 118]
Існує думка, що віра, насамперед релігійна віра, не має нічого спільного зі знанням, оскільки віра й знання відносяться до доповнюючих один одного, але не порівняних сторін дійсності.
Співвідношення знання й віри багато в чому неясно. Очевидно тільки, що вони істотно переплетені, нерідко взаємно підтримують один одного й поділ їх і віднесення до різних, несопоставимих одна з одною сторін дійсності може бути тільки тимчасовим і умовним.
Якщо міркувати чисто формально, то наука й релігія, будучи формами суспільної свідомості, ставлять об'єктом свого розгляду ідеї про природу, суспільство, людину й уже тільки із цієї причини неприйнятний той факт, що їх розділяють "китайською" стіною. Але це, однак, не самий вагомий аргумент. Більш важливо, що протягом всієї історії культури людства наука й релігія відігравали визначальну роль у духовному житті, часом, ведучи непримиренну боротьбу між собою, а часом, навіть співпрацюючи.[ 30 с. 8 - 15]
Насамперед, варто ввести розходження між двома типами віри: релігійної й звичайної, заснованої на узагальненому практичному досвіді людей.
Зупинимося на співвідношенні релігійної віри й знання. У рамках релігійної філософії це питання одержало особливу актуальність. Релігійна філософія, власно, і виникла у зв'язку з потребою прояснення й розуміння догматів віри. На перший погляд здається парадоксальною сама необхідність особливого зусилля розуму по освоєнню так званих істин віри, тому що "вірити" - у релігійному значенні цього слова - значить приймати ці істини всією душею, серцем, поза всяким сумнівом, якого б то не було скепсису. Інакше кажучи, там, де є віра, не потрібні докази, а там, де вимагають таких доказів, з'являється сумнів - немає вже віри. Не випадково в Біблії зустрічаються висловлення про те, що знання не збільшує віру, що надмірне прагнення до знання пов'язано з єрессю й скепсисом.
Тим самим, проблема взаємин знання й віри має давню історію. Вона активно обговорювалася в середньовічній схоластичній філософії. Так, уже Тертулліан відкрито виступав проти розуму, проголошував парадоксальну тезу: "Вірую, тому що абсурдно".[22 с.61]
Августин Блаженний стверджував, що завдання богослов'я - пізнати у світлі розуму те, що вже прийнято вірою. Ансельм Кентерберійський замінив вислів Тертулліана своєю компромісною формулою: "Вірю й розумію". Тома Аквінський говорив про гармонію між вірою й знанням при пріоритеті віри.
Френсіс Бекон, висунувши гасло "Знання - сила", вказував, що істину треба шукати в даних досвіду й спостережень, а не в сутінках схоластики й у цитатах зі священних книг. Уже на початку XX в. католицька церква висувала положення про те, що віра не повинна бути сліпим рухом душі й що не може бути ніякої дійсної розбіжності віри й знання, розуму, тому що всі знання відбулися від Бога. Наприклад, папа Пій XII неодноразово виступав із заявами про те, що "церква - друг науки", відзначаючи, однак, що церкві доводиться втручатися в науку, щоб застерегти її від помилок проти віри.
Проблема співвідношення віри й знання, богослов'я й науки займає важливе місце в одному із впливових напрямків сучасної філософії - неотомізмі, представники якого прагнули в єдиному синтезі об'єднати віру й розум. Основне завдання філософії вбачається в раціональному розкритті й виправданні істин теології. При цьому вона повинна орієнтуватися на власні критерії раціональності й направлятися в остаточному підсумку "світлом віри".[27 с.25]
Французький учений, філософ і теолог Тейяр де Шарден намагався створити "наукову феноменологію", що синтезувала б дані науки й релігійний досвід для розкриття змісту еволюції Всесвіту, призведшого до появи людини. Цей процес підпорядкований, з його погляду, своєму регулятору й своїй кінцевій меті - "точці Омега", втіленням якої є Христос. Ідею єднання науки й містики він вважав панацеєю від всіх лих сучасного людства. Найважливіша умова реалізації цієї ідеї - технічний прогрес і розвиток економіки. Але вирішальну роль, на думку Тейяра, повинен зіграти духовний фактор - ясна й свідома віра в найвищу цінність еволюції.[20 с.61]
Оригінальні ідеї про співвідношення знання (істини) і віри висловлював Б. Рассел. Він розумів віру як сукупність пов'язаних між собою станів організму, які повністю або частково мають відношення до чогось зовнішнього. Серед різних видів віри британський філософ виділяв спогад, очікування, віру нерефлекторну й ту, що виникає зі свідомого висновку та ін. Істина ж є властивість віри і як похідне - властивість пропозицій, що виражають віру. Усяка віра, на думку Рассела, "має образотворчу природу", з'єднану з почуттям схвалення або несхвалення. У випадку схвалення вона "щира", якщо є факт, що має із зображенням, у яке вірять, таку ж подібність, яку має прототип з образом. У випадку несхвалення вона "щира", якщо такого факту немає. Віра, що не є щирої, називається помилкової.
Народження Всесвіту
Релігійна і наукова картини світу також відрізняються між собою. В релігії, так само як і в науці, існують різні теорії і пояснення виникнення світу. В релігійних колах така велика кількість думок пояснюється існуванням великої кількості релігій, конфесій і напрямків. Але все ж таки існують спільні риси, характерні для всіх релігій, які характеризують релігійну картину світу.
Перш за все, спільною рисою є твердження про творення світу Богом "з нічого". У всіх релігіях присутній факт творення. І хоча кожна релігія по своєму трактує це явище, все ж таки створення світу є провідною ідеєю кожної релігії. При чому творення не обмежується лише творенням світу, сюди входить створення всього існуючого на землі ( людини , тварин, рослин і т.д.). Це логічно випливає з того, що Бог є творцем. Але творець - означає не лише одноразове створення чогось, а постійне творення, оновлення
Loading...

 
 

Цікаве