WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії - Дипломна робота

Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії - Дипломна робота

цивілізації, є нічим іншим, як діяльністю Бога. Це положення витікає з розуміння Бога як Творця. Творити - означає не лише одноразовий акт створення чогось, а постійне творення. Тобто сутність Бога Творця вимагає постійного творення. Ще одне положення, яке витікає із сутності Бога - Він не може творити негативних речей, які приносять шкоду, бо тоді б він не був Досконалим Богом та Абсолютним Світлом. Сама людина спотворює створені Богом речі. Лише людина, яка має недосконалу природу, здатна приносити шкоду собі та іншим.
Відповідно до цього, людина може використовувати природу, перетворюючи її на користь собі. Єдина умова - людина не повинна робити того, що може зашкодити їй та іншим.
Дечому інше розуміння цих проблем склалося у східних релігійних вченнях, зокрема Буддизмі, Індуїзмі, Ведизмі тощо. Виходячи з вчення східних релігій про переродження душі, можна зрозуміти їх шанобливе ставлення до природи. Згідно цьому положенню, душа після смерті істоти перероджується в новому тілі, при чому душа може переродитись не лише в людський оболонці, а й у тварині, рослині тощо. Відповідно переривання життя будь-якої істоти означає переривання її реінкарнаційного шляху. Зробивши такий вчинок, людина одночасно приносить шкоду і своїй душі, тому що весь негативний досвід людини накопичується в її судьбі (Кармі), і вона відкидається на нижчий щабель реінкарнаційного шляху. Саме тому в давній Індії люди ставали аскетами, і намагалися жити так, щоб не приносити ніякої шкоди природі.
Напевно всі погодяться, що саме при поєднанні всіх точок зору на проблематику сьогодення, їх так би мовити синтезуванні, створенні універсальної програми подолання кризових ситуацій в суспільстві та природі, можна говорити про дійсно продуктивне функціонування суспільства.
Висновки
І релігійний, і науковий світогляд - це форми духовного самовизначення людини у світі. Будучи генетично тісно пов'язані, все ж таки поступово відокремлюючись, вони розвиваються самостійно, дістаючи власні форми, методи та проблемні кола освоєння світу.
Релігійний світогляд - загальне поняття для значного числа різноманітних систем світорозуміння і світоставлення, що історично існують в рамках численних релігій. Релігійний світогляд демонструє надзвичайно ефективну взаємодію двох світоглядно-психологічних рівнів - буденного і теоретичного. Умовою міцності, швидкого поширення і "популярності" того чи іншого світогляду є те, наскільки він закорінений на рівні життєво-буденної свідомості, наскільки він відповідає способу життя людей, їх культурі, рівню знань,потребам. Релігійне освоєння світоглядних проблем, завдяки своїй образно-наочній формі, є доступним для засвоєння на буденному рівні свідомості.
Головним способом засвоєння релігійного світогляду виступає віра, яка переходить нам від минулих поколінь у всьому історично-культурному контексті і спирається на особистий досвід людини. Практика ж культових дій оперує механізмами формування і підсилення цієї віри відносно особливостей буденної свідомості. На рівні теоретичного виміру релігійної свідомості - теології відбувається процес систематизації й оновлення світогляду у відповідності до змін, яки відбуваються як в самому житті, так і в галузі знання й розвитку культури загалом.
У контексті різноманітних релігійно-світоглядних ідей існує ряд спільних фундаментальних ідей: творення світу Богом (креаціонізм), передвизначення Богом подій, які відбуваються в світі (провіденціалізм), душі як особливої сутності людини, зв'язку людини з Богом, воскресіння і посмертного існування.
Науковий світогляд, на відміну від міфологічного і релігійного, розвивається на рівні теоретичної свідомості, й водночас спирається на конкретну досвідно-емпіричну базу. Як і релігійний, науковий світогляд виступає в різноманітних варіаціях. Він пов'язаний як з природничими так і зі суспільними виявами дійсності. Науково - філософський світогляд являє собою теоретичний рівень свідомості, і крім всього в своєму специфічно - понятійному вираженні не може бути просто так перенесений на буденний рівень.
Релігія, на думку багатьох дослідників, не екстремально суперечить науці, а постає, як інше (ніж наукове) бачення світу. Наука має справу з загальними закономірностями, які вивчаються з метою регуляції фізичних явищ; релігія пов'язана з роздумами про моральні й естетичні цінності, їхній смисложиттево-абсолютний вимір. Те, що помічає одна сторона, інша лишає поза увагою. Тож обидва погляди однаково необхідні для людства. Конфлікт між наукою та релігією виникає лише тоді, коли до останньої підходять з традиційними мірками - як до зведення певної системи "істин" (догм, пророцтв тощо), які не є підвладними плинові часу й аж ні як не можуть бути переглянуті. Поверховий погляд фіксує науку як систему знань, що розвивається, а релігію - як догматичне мислення. За такої інтерпритації конфлікт між ними є справді неминучим. Але на теоретично актуальну думку англійського філософа, логіка, методолога науки А. Уайтхеда - це надуманий конфлікт. Теологія, як і наука, постійно розвиває систему знань, принципів, обґрунтувань. Вона не може зберігатись в одній і тій самій понятійній формі, потребує певних доповнень відповідно до духовних надбань доби, зміни елементів, що втратили свій смисл.
Сьогодні робляться спроби поєднання релігії та науки. Прикладом того слугують спроби наукового пояснення релігійних феноменів. Але при цьому варто зазначити, що взаємодія між наукою і релігією може призвести й до негативних наслідків: звеличення одної, і приниження іншої сторони. При діалозі між релігією і наукою треба пам'ятати, що вони є світоглядними формами, які відрізняються одна від одної в багатьох аспектах, і тому співпраця має бути "об'єднанням" а не "приєднанням" одної сторони до іншої.
Історія має дуже багато різноманітних прикладів взаємодії між релігією та наукою. Так наприклад в архаїчні часи наука була повністю підкорена релігійним інтенціям. Наукове знання було привілеєм лише священнослужителів. Пізніше, наука починає входити в повсякденне життя. Так наприклад в давній Греції наука існує в лоні філософії, яка вже не є частиною релігійного знання, хоча підґрунтям тогочасної філософії все ж таки є релігійно-міфологічні мотиви. В епоху середніх віків наука ставиться на службу релігії, для зміцнення її позицій. Релігія в цей час фактично керує спрямуванням наукових досліджень, визначаючи як їхні здобутки, так і втрати. Пізніше, за часів епохи Відродження та Нового часу наука звільняється від протекторату релігії, і починає власне дослідження світу і всього сущого. У 20 столітті відносини між релігією та наукою кардинально змінюються. Відкрито пропагується науковий атеїзм. Поширюється думка, що лише наука здатна пояснити сутність всіх речей. Релігійний досвід
Loading...

 
 

Цікаве