WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігійні права. Законодавство України, яке регулює правовідносини у сфері здійснення релігійних прав - Реферат

Релігійні права. Законодавство України, яке регулює правовідносини у сфері здійснення релігійних прав - Реферат

відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Але відразу мусимо зазначити, що ця стаття є декларативною, оскільки в законодавстві України не передбачено механізму захисту від таких дій як примус до участі або неучасті у богослуженнях, релігійних обрядах і церемоніях, до навчання релігії.
Ст. 3 Закону проголошує іншу вагому гарантію, а саме, що ніхто не маєправа вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих. До 21 черевня 2001 року ця стаття, як і попередня була декларативною, оскільки КПК України не робив жодного вийнятку щодо заборони допиту священників. Але після проведення "малої" судової реформи відповідно до п.1 ч.1 ст. 69 КПК України священнослужителі не можуть бути допитані як свідки з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обо'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості. ЦПК України від 18.03.2004 р. містить подібну норму у п.3 ч.1 ст. 51, за якою не підлягають попиту як свідки священнослужителі - про відомості одержані ними на сповіді віруючих. Проте нині чинний ЦПК України не містить такої норми.
Ще одну з суттєвих гарантій реалізації релігійних прав містить ст. 4 Закону, яка проголошує рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії, і в якій зазначається, що в офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.
Крім того, Закон регулює взаємовідносини держави і церкви, порядок створення релігійних організацій та їх функціонування, тощо.
Проте слід зупинитися на числених недоліках цього Закону, оскільки він був прийнятий 23 квітня 1991 року, тобто до прийняття Конституції, до нього було внесено мало суттєвих змін, а тому він не може ефективно регулювати реальні суспільні відносини. Зокрема серед них, крім вже зазначених, можна звернути увагу на відсутність у самому Законі поняття та ознак релігійної організації, за якими її можна було б відрізнити від інших організацій. Тому постає питання: який державний орган або посадова особа у кожному конкретному випадку може визначати яка організація є релігійною, і воно залишається риторичним. І хоча ст. 30 цього Закону передбачає, що Державний орган України у справах релігій забезпечує релігієзнавчу експертизу за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів, проте не визначає в яких випадках та який порядок її проведення, а тому не вирішує вищепоставленого запитання.
Ще одним з суттєвих недоліків є відсутність у Законі положення про те, що релігійні організації мають право створювати духовні навчальні заклади, а також інші заклади освіти відповідно до законодавства України. Духовні заклади також мали б право отримувати ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням послуг для здобуття освіти з піготовкою фахівців різних рівнів кваліфікації на загальних умовах, визначених законодавством. Адже чимало таких нині існуючих закладів не поступаються державним - за рівнем підготовки спеціалістів. Зате як свідчить ст. 11 Закону громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів, і не більше. Вони не прирівнюються до студентів та учнів державних закладів освіти, що створює подвійний стандарт для перших і других, оскільки студенти і учні духовних закладів не володіють правами і пільгами, наданими студентам державних закладів, а найгірше виникає ситуація, при якій, отримавши в українському духовному закладі диплом магістра, який визнається більшістю країн Європи, на території Україна ця особа вважається такою, що має лише повну середню освіту.
Окремої уваги заслуговує питання реєстрації та повідомлення державних органів про утворення релігійної громади, яке відповідно до ст. 8 Закону, не є обов'язковим, що є суттєвою помилкою. Саме лише повідомлення про створення релігійної громади не є втручанням у її внутрішні справи, а навпаки, є поштовхом для неї набути статусу юридичної особи, у зв'язку з чим за нею будуть визнаватися такі права, яких вона без того не матиме.
Конституція України в ст. 35 містить ще одну гарантію, а саме положення, про те, що у разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінено альтернативною (невійськовою) службою. Детально використання права на альтернативну службу регулює Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податку та інших обов'язкових платежів" від 16.07.1999р., встановлена наступна гарантія, а саме для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, і офіційно повідомили про це уповноважені органи державної влади, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів.
Цивільний кодекс України передбачає загальні умови відшкодування моральної та іншої шкоди, завданої в результаті порушення релігійних прав.
Цивільнй процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р. регулює порядок захисту прав людини в суді, в тому числі і релігійних. Крім того, ЦПК України містить окрему Главу 31-Б скарги на рішення, прийняті відносно релігійних організацій.
Кримінальним кодексом України від 05.09.2001 р. передбачено низку статей, які передбачають санкції за порушення релігійних прав. Це ст. 161 КК України "Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії", ст. 178 КК України "Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків", ст. 179 КК України "Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь", ст.180 КК України "Перешкоджання здійсненню релігійного обряду", ст. 181 КК України "Посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів". проте поза увагою залишились певні аспекти, яким слід було б надати кримінально-правовий захист, зокрема закріпити кримінальну відповідальність за розголошення таємниці сповіді, примушування священнослужителя до давання показів чи свідчень. Крім того, можна звернути увагу на позитивний досвід зарубіжних країн, з
Loading...

 
 

Цікаве