WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Сутність і характерні риси Київського християнства - Курсова робота

Сутність і характерні риси Київського християнства - Курсова робота

самостійність. У Великій Моравії, де розпочали свою діяльність Кирило та Мефодій, вони прагнули до створення самостійної церковної організації.
Для кирило-мефодіївської традиції була характерна орієнтація на раннє християнство, ушанування апостола Павла як борця за рівноправ'я народів. Орієнтацією на раннє християнство можна пояснити і єретичне для західної і східної церкви масове одноактне хрещеннякиян в водах Дніпра.
На самобутнє формування християнства на Русі вказують і літописні свідчення про Символ віри, котрий прийняв Володимир, коли охрестився: "Володимиру, після прийняття ним християнства, сказали таке: "Нехай не спокусять тебе ніякі єретики, але віруй, так промовляючи..." [3, с.177] І далі викладається Символ віри, яким повинна керуватися новостворена церква. Але християнське віровчення тут викладено далеко не канонічним чином. Основу основ християнської віри Володимиру викладають в дусі аріанства, яке напротязі багатьох віків переслідувалося західною і східною церквами. Володимир, згідно з літописом, приймає християнство, увірувавши в те, що "Син - подобосущий і безначальний Отцю, народженням тільки відмінний від Отця і Духа". [3, с.177] Хоча в подальшому літописці не насмілилися ширше викласти аріанські погляди і навіть через кілька рядків засудили аріанство. Звідки аріанські погляди проникли до основного історичного документу і хто міг вчити Володимира аріанського символу віри - до цього часу не з'ясовано, хоча швидше всього і тут простежуються залишки кирило-мефодіївської традиції.
У першій побудованій Володимиром в Києві Десятинній церкві був приділ святого Климента. Новостворена церква віддавала особливу пошану святому Клименту, римському папі, який був втоплений посланцями Римського імператора-язичника Траяна за поширення християнства серед мешканців Херсонесу. Це ушанування святого західної, але ніяк не східної церкви, бере свої витоки від братів слов'ян і їх учнів.
Свідчення всіх перших літературних пам'яток - "Повість врем'яних літ", "Слово про Закон і Благодать" митрополита Іларіона, "Пам'ять і похвала князю Володимиру" Мніха Якова, "Сказання про Бориса і Гліба" - говорять про те, що Київська Русь сміливо взялася за створення своєї самочинної і самоуправної Церкви і прагнула зайняти своє чільне місце у християнському світі, але не завершила своєї роботи. Особливості Київського християнства найбільш яскраво проявилося саме в період його запровадження. Це була спроба продовжити початий західними слов'янами процес створення християнства слов'янського обряду. В подальшому відбувається злука з візантійським християнством і розвиток давньоруської церкви відбувся в межах канонічного візантійського православ'я.
У 1039 році у Київ прибув перший митрополит - грек Феопемпт, який відразу ж розпочав втілювати в життя месіансько-православну ідеологію "другого Риму". Київський митрополит став офіційним главою Київської митрополії і всіх православних церков регіону. Але грецькі митрополити і єпископи не могли багато домогти у розвої християнства в Україні через незнання старослов'янської мови і місцевих звичаїв. Вони вимагали переходу на теоретичні засади візантійського варіанту християнства і копіювання і усьому грецького обряду, а через це часто вступали в конфлікт із князями і патріотично зорієнтованим духовенством.
Дві спроби в 1051 і 1147 рр. добитися автокефалії були невдалими. Перш за все тому, що митрополити Іларіон і Климент були провідниками теорії християнського універсалізму з чітко означеним змістом, а саме схрещенням здобутків східного варіанту християнства із західним на базі перед християнської слов'янської культури. Цей зміст визначає одну з головних особливостей християнства у Київській Русі, а деякі дослідники кладуть його в основу поняття "Київське християнство".[21,с.816] Християнський універсалізм Київського християнства формується на основі толерантного і відкритого ставлення до Сходу і Заходу. Як пише відомий православний богослов протоієрей Георгій Флоровський: "Не можна уявити собі Київську церкву, як щось замкнуте і самітнє... В ХІ і ХІІ ст. вона досить тісно була пов'язана і з Цареградом, і з Афоном, і з Палестиною. І з Заходом зв'язки були постійними і досить розвинутими" [18, с.7].
Разом з рисами християнського універсалізму, толерантного ставлення до різних релігійних центрів, антимесіанства і антицезаропапізму, власного слов'янського обряду і богослужбової слов'янської мови, християнству перших віків в Україні були також притаманні ранньохристиянська орієнтація, патріотичність, євангелізм, паулінізм, софічність.
Перед Богом, як вважали вчителі Київського християнства, всі люди рівні, всі народи покликані Благодаттю до спасіння, одні тільки скоріше, а інші пізніше. Видатний теоретик Київського християнства митрополит Іларіон закладає засаду великого соціального значення, а саме: робить Київське християнство щиро патріотичним. На думку відомого дослідника історії і культури Київської Русі Д.С.Лихачова, митрополит-русич у своєму "Слові" створив "власну патріотичну концепцію всесвітньої історії" [12, с.67].
Євангелізм Київського християнства багато в чому зорієнтований на ту традицію в ранньому християнстві, яка пов'язана з діяльністю апостола Павла. Так званий паулінізм "перетворив єдність і рівність у Христі всіх людей на основний принцип, який освячений самим Богом" [17, с.22].
З паулінізмом пов'язане і виникнення в Київському християнстві перших богословсько-філософських розробок. Їх особливість характеризується софійним характером способу богословствування і філософствування. На цю рису руського православ'я в до монгольський період вказував в свій час відомий православний богослов і священик Павло Флоренський [19, с.136]. В Київському християнстві софійний підхід асоціювався з постійним потягом до мудрості через вчення про Софію як "Премудрість Божу" сприяв формуванню таких засад бачення світу, які під впливом платонівської і неоплатонівської філософської традиції обґрунтовували "плюралізм", "поліфонію", творчий розмах думки, а не єдність та одностайність її, що тиражується від індивіда до індивіда" [4, с.40], тобто відтворювався закономірний "філософемний" етап розвитку суспільної свідомості в тодішній Руси-Україні.
Саме цю особливість Київського християнства намагався розвивати його інший визначний теоретик - Климент Смолятич. Другий митрополит-русич, як сказано в літопису, був книжник і філософ, що "писав від Гомера, і від Аристотеля, і від Платона" [2, с.241].
Після смерті князя Ізяслава (1154 р.), провізантійська партія
Loading...

 
 

Цікаве