WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнська церква у Візантії в iv-vii ст - Реферат

Християнська церква у Візантії в iv-vii ст - Реферат


Реферат з релігієзнавства
Християнська церква у Візантії в iv-vii ст.
Заснована на Сході християнська церква поступово поширилась далеко за межі свого початкового існування. Але і поширюючись на Захід, християнство в перші століття свого існування продовжувало зберігати свій церковно-східний характер. Сама проповідь християнства велася на грецькій мові. Навіть в Британії, яка лежала на межі відомого в тих часах світу, перші сліди християнства мали грецький характер. Проте в процесі розвитку національної свідомості народів, християнство поповнювалось місцевими дохристиянськими віруваннями. Вже у ранньому християнстві виникають суперечки між християнами. У 155 р. виникла суперечка про святкування Великодня між Сходом і Заходом. З часом суперечки почали виникати по канонічних і догматичних питаннях.
Ієрархічний устрій почав формуватися у II ст. Керівниками окремих християнських громад були пресвітери, що з часом стали священниками. Вчення про благодать єпископів давало їм переваги, в тому числі і практичні порівняно з іншими представниками кліру. За римським правом християнська громада не мала прав юридичної особи, тому всі майнові справи єпископ вів від власного імені. Єпископ розпоряджався майном церкви в межах власної єпископії безконтрольно, що вело до зловживань. З III ст. участь у виборах єпископа брали члени громади, місцевий клір, а також сусідні єпископи. Здебільшого він обирався з числа знатних і заможних людей. Церква перетворювала християнство в ієрархічну організацію під контролем заможних представників замість стихійного релігійного руху. З'їзди єпископів відбувалися в великих містах, які з часом почали називатися митрополіями, архієпископами. Патріархами називали
архієпископів похилого віку в знак поваги, а практичного значення в ті часи титул ще не мав. Архієпископ став керівником церкви у певній місцевості. Вже у III ст. Олександрійський архієпископ мав право висвячувати єпископів у цілому Єгипті. Константинопіль майже до кінця IV ст. залишається підпорядкований у церковному відношенні Олександрії. Антіохія стала релігійним центром Сирії, Каппадокії та Палестини.
До IV ст. у церкві був завершений поділ на "пастирів" -священнослужителів від священника до митрополита і "паству" - віруючих. Міста стали центрами християнських єпархій і керували релігійним життям сільських общин.
У боротьбі за єдність релігійних вірувань церковні діячі ще з II ст. почали формувати християнські догмати. Існувало дві основних школи богослов'я: олександрійська вкладала широкий богословсько-філософський зміст у кожний вираз священного писання, антіохійська, навпаки, дотримувалася буквального розуміння біблійних виразів. Але обидві школи використовували пізньо-античну філософію в тлумаченні християнського віровчення.1
В період становлення християнської релігії існувала велика кількість християнських сект. Але після того, як християнство стало державною релігією, усяке відхилення від ортодоксального віровчення дістає назву єресі і починає переслідуватися як церковною, так і державною владами. Після укладення союзу між християнською церквою та імператорською владою всі негаразди у церкві ставали питаннями внутрішньої політики Візантійської імперії. Під гаслами різноманітних релігійно-єретичних рухів їхні представники переслідували цілком мирські потреби. Під релігійним забарвленням могли виступати окремі соціальні групи проти державної влади, боротьба в різних прошарках суспільства чи сепаратистські рухи
__________________
1. История Византии: Т.1.
провінцій проти константинопольського уряду. Тому церковна політика держави на могла у той час носити тільки чисто церковний характер.
У ранній Візантії була характерна велика самостійність місцевих церков, існування сильних впливових патріархатів: олександрійського, антіохійського, а трішки згодом ієрусалимського. А у Західній церкві місцеві єпископи гуртувалися навколо єдиного центру - Риму .
Східно - Римська церква організаційно сформувалася остаточно на
четвертому Вселенському соборі у Халкідоні 451 р. Керівником її був
константинопільський патріарх. Церква з того часу посвячувала імператора
на царство у храмі святої Софії - Божої мудрості. Вважалося, що обряд
освячення позбавляє від усіх минулих гріхів.1 Богослужіння поділялися на
ті, які відправляли кожний день, і урочисті - в дні релігійних свят. У часи
постів утримувались від певної їжі чи взагалі відмовлялися від усякої.
Церковний календар базувався на сонячному - юліанському, місячному -
іудейському календарях. Усі рухомі свята і пости відмічались за місячним,
наприклад, Великдень, після довгих суперечок, вирішили святкувати у
першу неділю після повного місяця, що наступав у день весняного
рівнодення чи зразу після повного місяця, що наступав у день весняного
рівнодення чи зразу після нього.
У Візантії утворилася концепція боговибраності імператорської влади - імітація з земною владою влади небесної. Особливістю візантійської церкви було широке втручання імператора в усі церковні справи -цезарапапізм.
У IV - VII ст. особливо гострими були суперечки ортодоксальної церкви з єресями - свідомими і навмисними відхиленнями від ясно сформульованих догматів християнського віровчення. Основними джерелами єресей було небажання іудеїв і прихильників східного дуалізму,
___________________________________________
1. Смирнов Н.А. Церковь в истории России. - М: Наука, 1967.
які прийняли християнство, остаточно розпрощатися зі своїм релігійним І філософським світосприйняттям та намагання поєднати його зі своєю новою вірою. Поєднання східного дуалізму з християнством призвело до виникнення маніхейства, моніанізму. Представники цих сект стверджували, що цілий світ поділений на два світи - світ світла і світ пітьми. До світу пітьми вони відносили усе матеріальне, у тому числі церкву і державу, а до світу світла - внутрішній духовний світ людини. Спроба поєднати християнське вчення про Бога-Слово з вченням про Логос - вищий розум гоїатоників і неоплатоників - викликало появу гностицизму. Гностики стверджували, що простір між небом і землею наповнений іонами -нижчими божествами, а Ісуса Христа вважали вищим іоном.1
Найперші за часом секти виникли у середовищі прозелітів іудейського походження. Патрисіани називали Господом тільки Бога-Отця, а Ісуса Христа і Святого Духа вважали тільки формами Божого одкровення. Динамісти стверджували, що ці особи Трійці є тільки божественними силами. На думку Павла Самаотського, Бог єдиний, а Трійця - тільки його імена. За його вченням, Бог-Отець знаходиться на небі, Бог-Син - на землі, а Дух Святий - в думках людей. Через те Павло називав Ісуса Христа людиною, наповненою Божою мудрістю.2
У часи, коли християнство не отримало ще статус державної релігії, імператорська влада не втручалася в боротьбу між
Loading...

 
 

Цікаве