WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Конфесійний чинник в українсько-російських стосунках - Реферат

Конфесійний чинник в українсько-російських стосунках - Реферат

к одной надежде в союзе мира" (Мінськ, Білорусь, 1-3.10.96 р.), що відбулася під патронажем РПЦ;
" візит Ю. Лужкова та К. Затуліна до м. Севастополя; мітинг за російський статус м. Севастополя і проти поділу Чорноморського Флоту, в якому взяли участь російські військовослужбовці -
кільця одного ланцюга, акції, що можуть сприйматися як спроби посилення впливу РПЦ та Росії на Україну.
Важливою подією стосовно України, що відбулася 18-23 лютого 1997 р. в Москві, став Архієрейський собор РПЦ. Було прийнято кілька документів, а саме про:
" канонізацію святих;
" окремі питання внутрішнього життя і зовнішню діяльність Церкви;
" взаємини Церкви з державою і світським суспільством;
" відлучення від Церкви ченця Філарета (Денисенка);
" відлучення від Церкви Г.П. Якуніна;
" позбавлення сану архімандритів Валентина (Русанцова), Адріана (Старини) та ігумена Іоасафа (Шибаєва);
" висновки синодальної богословської комісії щодо участі в екуменічному русі.
Для України важливими є визначення собору в п. 1, 3-4, 7.
1. Канонізація нових святих РПЦ і, можливо, у майбутньому царської родини, яких усі віруючі УПЦ повинні вшановувати, викличе неоднозначну реакцію у частини прихильників УПЦ і, практично, усіх віруючих УПЦ-КП та УАПЦ. Це може ускладнити стосунки, посилити протистояння між конфесіями і привести до дестабілізації ситуації в конфесійній сфері України.
2. Шляхом можливого послаблення конфронтації є запровадження принципу необов'язковості вшанування нових святих РПЦ.
До речі, канонізація митрополита П. Могили УПЦ-КП і УПЦ сприймається частиною віруючих негативно, оскільки вони вважають її акцією політичною.
3. Собор уповноважив синод РПЦ розпочати двосторонні консультації з помісними православними Церквами з проблем церковної ситуації в Україні та майбутнього православ'я в ній.
Це може сприйматися також як спроба з'ясувати питання про надання повної незалежності УПЦ, або як практичне виключення такої можливості, що, у свою чергу, збереже протистояння конфесій і загрозу дестабілізації становища в державі.
Собор підкреслив важливість співпраці РПЦ з арміями і правоохоронними установами всіх країн СНД (в тому числі й України) та Балтії, а також з козацтвом. По суті це означає поширення впливу РПЦ на державні інституції, що мають збройні сили. В УПЦ створено орган з питань координації взаємодій між УПЦ і Збройними силами України, тобто підвищується можливість впливу РПЦ на Збройні сили України через УПЦ. На посаду керівника призначено єпископа Львівського і Дрогобицького Августина.
Висловлено також стурбованість щодо експансії УГКЦ в Україні і переслідувань православних, що може свідчити про підвищення напруженості у стосунках між УПЦ і УГКЦ [1], а по суті між РПЦ і Ватиканом, маючи на увазі те, що вище керівництво Московського Патріархату вважає Україну (звичайно ж і західні регіони країни) зоною свого впливу. Причинами протистояння віруючих є перш за все: нестача храмових споруд, претензії конфесій на нерухомість, відмова православних від почергового богослужіння, а також конфесійна орієнтація представників місцевої влади.
Собор засвідчив напруженість у стосунках між керівництвом УПЦ і частиною представників державних органів України, а також деяких націоналістичних та інших світських кіл, які намагаються змінити релігійну карту України на користь греко-католиків і автокефалістів.
4. Анафематствування Архієрейським собором РПЦ (лютий 1997 р.) глави Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ-КП) патріарха Філарета (Денисенка) тягне за собою серйозні наслідки як для самого глави УПЦ-КП, так і для послідовників цієї конфесії, народу і Української держави взагалі.
Для патріарха Філарета анафема, за приписами православної Церкви, означає втрату права:
" спільної молитви з православними;
" виконання над ним будь-якого обряду;
" поховання на православному цвинтарі.
Таким чином, по суті анафема означає виключення з православного середовища.
Для прихильників УПЦ-КП анафема глави конфесії тягне за собою такі ж самі покарання згідно з апостольськими канонами 10 і 11.
У міжконфесійних взаєминах анафема означає практичну ізоляцію не тільки лідера, а й усіх членів конфесії від спілкування не тільки з представниками православних конфесій, а й інших християнських, які мають апостольське походження. Спілкування можливе лише на побутовому рівні. А це, у свою чергу, ускладнює будь-який діалог між представниками конфесій (які відносять себе до православної традиції) з метою об'єднання конфесій в Україні в єдину православну Церкву .
Окрім того створено постійний центр напруги у взаєминах між конфесіями в Україні, своєрідний "конфесійний Крим". Можливе посередництво державних органів України у діалозі між УПЦ-КП та іншими християнськими конфесіями апостольського походження в Україні теж ускладнюється. Враховуючи те, що УПЦ-КП є третьою в Україні за кількістю громад (після УПЦ і УГКЦ) і рішення керівних органів РПЦ для її прихильників є обов'язковими, наслідки протистояння конфесій певною мірою можна передбачити.
Розвиток ситуації у православному середовищі України, яка пов'язана із взаєминами Росії і України, теж важко прогнозувати. Але у будь-якому випадку протистояння конфесій в Україні є дестабілізуючим фактором у суспільстві і, звичайно, завдає шкоди державі.
Рішення Архієрейського собору може сприйматися як політична акція стосовно України і УПЦ-КП. Є підстави дотримуватися цієї думки, оскільки лідери незалежних від РПЦ конфесій в Естонії, Латвії, Молдові, а також Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) анафемі не піддані, що виглядає у конфесійному плані не зовсім логічним.
Анафематствування глави УПЦ-КП також може сприйматися з одного боку, як свідчення слабкості РПЦ, на думку деяких ієрархів РПЦ, і втрати України, з другого ж - як спроба використання Росією РПЦ знаряддям впливу на Україну.
У будь-якому випадку Україна повинна зробити все можливе, щоб не допустити негативного розвитку ситуації, маючи при цьому на увазі, що будь-який тиск на УПЦ викличе відповідний резонанс у міжнародному середовищі і звинувачення в порушенні прав людини в Україні. Це може ускладнити також взаємини України з міжнародним співтовариством. Спроби ж примушування віруючих УПЦ-КП до об'єднання з УПЦ через покаяння викличуть активізацію політичних сил та громадських рухів і організацій, які підтримують УПЦ-КП і можуть завдати суттєвої шкоди керівництвудержави. Крім того ускладниться становище парафій УПЦ-КП в Росії.
Обмежено екуменічний діалог, спрямований на досягнення порозуміння і зближення з представниками інших конфесій: Римо-Католицькою, протестантськими.
Це може свідчити про слабкість позицій Церкви у стосунках з конфесіями - членами Всесвітньої Ради Церков (ВРЦ), Конференції Європейських Церков (КЄЦ). Припинення участі в екуменічному русі веде, по суті, до самоізоляції РПЦ і, звичайно ж, УПЦ, що позначиться на стані справ у конфесійній сфері України та збереже протистояння і відчуження
Loading...

 
 

Цікаве