WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Конфесійний чинник в українсько-російських стосунках - Реферат

Конфесійний чинник в українсько-російських стосунках - Реферат

спостерігається збільшення впливу ісламських партій.
Цілком можливо, що саме в громадсько-політичній сфері буде зроблено перший крок до консолідації мусульманського духовенства Росії.
Лідери мусульман вважають, що політикам необхідно зважати на присутність в РФ великої кількості мусульманського населення. Мусульманська меншість уже давно бере участь у політиці, а оскільки іслам і політика поєднані, можна передбачити появу як мінімум двох тенденцій - більш поміркованої, а також менш поміркованої, тобто радикальнішої. На сьогодні більш помірковану, більш європеїзовану тенденцію представляє Рада муфтіїв Росії та Рамазан Абдулатипов, більш радикальну - "Союз мусульман Росії", Вищий Координаційний Центр духовних управлінь мусульман Росії та Гейдар Джемаль, який вважає, що іслам в РФ перебуває у стані дар-уль-харб (світ війни), як в Алжирі та Єгипті, де при владі перебувають уряди "невірних".
1.3. У нових віруваннях
Декларована українським і російським законодавствами релігійна свобода відкрила широкі можливості для релігійно-просвітницької та місіонерської діяльності. Її ведуть не тільки представники російських релігійних організацій, але й зарубіжні місіонери. Лідирують серед них громадяни США, Німеччини, Південної Кореї, Фінляндії, Польщі, Туреччини, Ізраїлю. Діяльність зарубіжних місіонерів у цілому ряді випадків сприяла значному зростанню кількості послідовників конфесій, що діяли в Росії і раніше, переважно протестантських. Водночас вона призвела до зміни релігійно-конфесійної структури в країні. У більшій частині регіонів країни релігійно-конфесійні взаємини у цілому коректні.
Разом з тим регулярні контакти між релігійними об'єднаннями мають епізодичний характер. Дехто з релігійних лідерів на місцях не бачить в них сенсу.
1. У деяких регіонах спостерігається або прогнозується тенденція до загострення релігійно-конфесійних взаємин (Астраханська, Волгоградська, Липецька області, Хабаровський край, Республіки Комі та Саха (Якутія). Це пов'язано головним чином з ускладненням конфесійної структури регіонів, появою у багатьох з них невідомих раніше релігійних формувань, які діють цілеспрямовано, наполегливо.
Міністерство внутрішніх справ Росії вважає, що у державі за останні роки поширюються релігійні організації, представники яких культивують асоціальність, відкидають конституційні обов'язки, піддають ризику моральне, психічне та фізичне здоров'я громадян.
2. Відомі факти розпаду родин у зв'язку із залученням громадян до різних культових новоутворень, значна кількість неповнолітніх дітей залишена батьками. Відмічено випадки різних форм психічної патології не тільки в осіб, залучених до діяльності громад, а й у їхніх рідних, в тому числі й дітей. Користуючись недосконалістю правового регулювання діяльності релігійних об'єднань, такі громади, як "Свідки Єгови", "Церква об'єднання Муна", "Церква Ісуса Христа святих останніх днів" (мормони), "Новоапостольська церква", "Істинно Православна Церква" та інші ведуть активну роботу щодо залучення до своїх лав громадян Росії, переважно молоді. Серйозну увагу члени громад приділяють "гуманітарному проникненню" до різних освітніх, військових та наукових закладів і установ. Використовуючи релігійне прикриття, іноземні представники цих організацій створюють розгалужені керівні структури, які дають можливість збирати соціально-політичну, економічну, військову та іншу інформацію про процеси, що визначають стратегічне становище Росії.
3. Спостерігається тенденція до криміналізації громад нових вірувань. Виявлено спільність природи злочинних і тоталітарних організацій у їхній внутрішній структурі, засобах і методах діяльності. Зафіксовано спроби проникнення членів громад або їхніх прихильників до державних структур.
В Росії виникла нова соціальна проблема. Великий контингент громадян, залучених до нових вірувань, виявився вилученим з активу трудових ресурсів країни. В їх свідомість упроваджується вороже ставлення до культурно-національних цінностей, державних та громадських інтересів. Тому питання про нові релігійні рухи віднесено до найактуальніших в РФ. У спеціальному розділі "Свобода віросповідання" Програми дій Президента РФ на період 1996-2000 роки Б. Єльцин висловлює стурбованість з приводу присутності в російському релігійному просторі активних закордонних місіонерських організацій.
2. Вплив конфесій Росії на громадсько-політичне життя України
2.1. Християнські конфесії
Руська Православна Церква
Православ'я залишається найважливiшою складовою релігiйного життя в Україні. Після приєднання Київської митрополії до Московської патріархії в 1686 р., на думку деяких відомих представників української діаспори, почався процес русифікації релігійного життя в країні. В наш час церковна політика вищого керiвництва як РПЦ, так i Російської Федерації в цьому аспекті не зазнала істотних змін, i утримання УПЦ під юрисдикцією патріарха Московського є одним із засобів утримання України в сфері впливу Росії. Реакцією на таку політику є виникнення на терені України кількох конфесій, які відносять себе до православної традиції і конкурують між собою: Українська Православна Церква (УПЦ); Українська Православна Церква-Київський Патріархат (УПЦ-КП) та Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). Останні проголосили повну незалежність від РПЦ, але її керівництво вважає ці конфесії складовими РПЦ, що тимчасово перебувають у розколі. Основною причиною, що привела до серії церковних розколів, а згодом до затяжного конфлікту, є неврегульованiсть державно-конфесiйних стосунків православних в Україні та різне їх ставлення до питання утвердження автокефалiї (повної незалежності в управлінні) Церкви.
З цих конфесій лише УПЦ визнана всіма православними Церквами світу, вона є, згідно зі Статутами про управління РПЦ i УПЦ, незалежною i самостійною в управлінні частиною Московського Патріархату. В цій своїй якості вона єдина, тому теоретично зберегла можливість отримати автокефалiю канонічним шляхом.
Міжконфесійні взаємини в Україні, починаючи з 1989 р., складалися конфліктно, що проявлялося у взаємній полеміці та насильствах.
Вище керівництво РПЦ стримано ставиться до надання автокефалiї УПЦ. Однією з умов розгляду питання є приєднання УПЦ-КП і УАПЦ до УПЦ через покаяння. Така умова, природно, не приймається цими Церквами. В процесі реалізації церковної політики щодо православ'я в Україні РПЦ використовує своє становище у світовому православ'ї та підтримку органів державної влади РФ.
У 1994-95 рр. змінилося становище УПЦ-КП. З обранням нинішнього Президента України та формуванням нової адміністрації керівництву цієї Церкви не вдалося зберегти з ними таких тісних взаємин, як з колишньоюадміністрацією. З боку діячів УПЦ-КП та близьких до них представників національно-демократичних сил (УРП, НРУ, ДемПУ тощо) це пояснюється посиленням проросійської орієнтації вищого державного керівництва відповідною переорієнтацією на головного конкурента УПЦ-КП - УПЦ.
Об'єднання православних у єдину Церкву є однією з умов внутрішньої стабільності в державі,
Loading...

 
 

Цікаве