WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Особливості київського християнства - Реферат

Особливості київського християнства - Реферат

Римською церквою весь час контролювалися князівською та духовною владою з тим, щоби слов'янський обряд і юрисдикція української церкви були незалежними від Риму.
В контексті освоєння київським християнством духовної традиції Сходу і Заходу було прийняття ним кирило-мефодіївської спадщини. На той час вже була створена слов'янська азбука, перекладені на слов'янську мову деякі богослужебні та правові тексти, зокрема Збірне Євангеліє, Апостол, Псалтир, Молит-вослов (вибрані служби - для хрещення, шлюбу, похорон), Закон судний людям та ін. Діяльність Кирила і Мефодія мала загальнослов'янське значення. За короткий час їм вдалося створити, по суті, нову церковну організацію, відкрити школу для підготовки кадрів слов'янського духовенства, поступово перекласти на слов'янську мову богослужіння, здійснити переклади з грецької та латини. Ця спадщина стала тлом для формування київського християнства у патріотично-євангельській традиції, забезпечила його розповсюдження і розквіт у XI та XII ст. Відомий сучасний православний богослов протоієрей Г. Флоровський (1893-1979 рр.) писав: "Не можна уявляти собі Київську церкву, як щось замкнуте і самітнє. У XI і XII ст. вона досить тісно була пов'язана і з Царегра-дом, і з Афоном, і з Палестиною, і з Заходом, зв'язки були постійними й досить розвинутими".
Крім рис християнського універсалізму, толерантного ставлення до різних релігійних центрів, антимесіанства і антицезаропапізму, власного слов'янського обряду і богослужебної слов'янської мови, християнству перших віків в Україні були притаманні ранньо-християнська орієнтація, патріотичність, євангелізм, паулінізм тощо.
Перед Богом, на думку староукраїнських вчителів християнства, всі люди рівні, всі народи покликані Благодаттю до спасіння, тільки одні скоріше, а інші пізніше. Старий Заповіт, Закон суперечить, - вважає митрополит Іларіон, - Новому Заповіту, Благодаті. Такий закон розділяє народи, підвищуючи одні і принижуючи інші, засвідчуючи тим самим рабське становище людства. Закон був притаманний "юдеям". Благодать дарована всьому світові, і тому в новозаповіт-ному житті всі народи рівні перед лицем Бога. Більш того, видатний теоретик київського християнства твердить, що Бог є творцем не лише поодиноких людей, а цілих народів. Тому кожен християнин несе відповідальність не тільки за власні вчинки, а й за вчинки всього народу.
Ці тези покладено в основу відомого "Слова про Закон і Благодать", присвяченого темі ствердження Київської Русі як великої держави. Спрямований проти зовнішніх ідеологічних амбіцій, цей твір водночас демонструє не тільки блискучий ораторський талант Іларіона, а й глибину філософської думки. Розглядаючи хрещення як прилучення до Благодаті, він висунув і розвинув оригінальну концепцію світової історії як поступового руху від рабства до свободи. Як логічний висновок цієї концепції була ідея "рівно-апостольності" князя Володимира Великого, що діяв не під впливом зовнішніх спонук (проповідей місіонерів, вражень від чудес тощо), а виключно внаслідок внутрішнього осяяння, осяяння розуму вищою формою ідеї - Логосом.
З другого боку, концепція митрополита Іларіона раціоналізує відношення до зовнішньої дійсності не лише князя, а й простої людини тим, що обґрунтовує, в чому саме є несприйняття іноземних впливів, тенденції на поділ церков, підкреслюючи, що "обов'язок кожної одиниці" конкретно переживати "за всебічне добро свого народу". При всьому своєму принциповому християнському універсалізмі, веелен-ськості та абсолютній надрядності справ небесних над справами цього світу Іларіон закладає, як бачимо, засаду великого соціального значення, а саме - робить київське християнство щиро патріотичним. На думку відомого дослідника історії і культури Київської Русі Д. Ліхачова (1909-1999 рр.), митрополит-русич у своєму "Слові" створив "власну патріотичну концепцію всесвітньої історії". Виходячи з неї, митрополит Іларіон ставить і обґрунтовує таку засаду київського християнства: побороти цезаропапізм, започаткований в історії християнства ще у Візантії, і побудувати відно^ шення між церквою і державою таким чином, щоб церква, як установа Божа, була повністю незалежною від світської державної влади у справах внутрішнього життя та християнської віри і моралі.
Шлях здійснення цього завдання Іларіон вбачає в тому, що християнське життя простої людини, князя, церкви повинно спиратися на виконування "євангельських правд". За час існування київського християнства виробилася практика, згідно з якою жодний князь не мав права стояти вище "правд євангельських", а він сам і всі "добрі християни" повинні були брати активну участь у реалізації соціальної справедливості і християнського милосердя і ні в якому разі не виправдовувати свої нехристиянські дії інтересами держави та влади.
Євангелізм київського християнства багато в чому зорієнтований на ту традицію в ранньому християнстві, яка пов'язана з діяльністю апостола Павла. Так званий паулінізм перетворив єдність і рівність у Хри-сті всіх людей на основний принцип, освячений самим Богом. Політична стратегія паулінізму щодо держави і церкви та їх взаємовідносин закладає євангельське бачення, з одного боку, незалежності внутрішнього життя церкви від держави, а з другого - вмотивовує теоретичні засади ідеї боговстановленості влади, обґрунтовує єдність інтересів держави і церкви. Такий підхід сприяв оформленню патріотично-євангельської традиції у християнстві (в період його перетворення на державну релігію) і відкиданню його месіансько-цезаропатстського тлумачення, особливо в період поширення християнства серед язичників. Апостол Павло справедливо вважається першим християнським богословом, з паулінізмом пов'язане і виникнення в київському християнстві перших бого-словсько-філософських розробок, особливістю яких є софійний характер способу богословствування і філософствування. На цю рису руського православ'я у домонгольський період свого часу вказував відомий православний богослов і священик П. Флоренський. Софіологія, як форма існування релігійно-філо-софських ідей, ще не є чистою філософією, а відображає ту тенденцію, коли формування філософських пошуків вкладається в межі релігійного світогляду і не виводить роботу розуму на шлях незалежної і самостійної філософської думки. Однак софіологія як "філософема", тобто як філософська думка, яка є в тих чи інших твердженнях, але ще не знайшла адекватного виразу в мові логічних понять, може цілком позитивно розвиватися, за Геґелем (1770-1831 рр.), на базі міфології і релігії. Тому в київському християнстві софійний підхід асоціювався з постійним потягом до мудрості через вчення про Софію як "Премудрість Божу", сприяв формуванню тих засад бачення світу, що виникли під впливом платонівської і неогшатонівської філософської традиції, обґрунтовував "плюралізм", "поліфонію", творчий розмай думки, а не її єдність і одностайність. Тобто відтворював закономірний "філософемний" етап розвиткусуспільної свідомості.
Саме цю особливість київського християнства намагався
Loading...

 
 

Цікаве