WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Особливості київського християнства - Реферат

Особливості київського християнства - Реферат

дружинного бога Перуна, поклавши до його підніжжя власну зброю. Християни-руси присягу складали у торговельному районі Києва, на Подолі, в церкві св. Іллі. З договору, зокрема, випливає, що панівна верхівка русів, котра поповнювалася здебільшого представниками язичницької півночі, продовжувала шанувати дохристиянські культи. Християнство ж набувало популярності серед середніх прошарків населення - купців, ремісників, торговців. Сам князь Ігор толерантно ставився до християнства і не заважав його поступовому поширенню в країні. Більш того, частина дослідників небезпідставно вважають його таємним, або "внутрішнім" християнином.
З смертю Ігоря 945 р. на чолі держави стає його, вдова - княгиня Ольга (945-964 рр.). Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу "дочки" імператора, для чого Ольга приватне приймає хрещення. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши "требища бісівські" і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства, що піднялося за Оттона І (936-973 рр.). За свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги "просили посвятити для цього народу єпископа і священиків". У 961 р. до Київської держави було послано єпископа і священиків. Проте вже в 962 р. вони вернулися назад ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва.
Діяльність Ольги не знаходить підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства. Язичницька опозиція, скориставшись з цієї ситуації, усуває княгиню Ольгу від влади і віддає управління країною до рук войовничого, але, як показав подальший перебіг подій, недалекоглядного князя Святослава (964-972 рр.).
Втім, образ Ольги як вельми цнотливої та премудрої жінки зберігся в історичній пам'яті народу. Мудрість, продемонстрована Ольгою, закладає підвалини майбутнього софійного її розуміння. Це не стільки знання істини, а "життя в істині", не тільки слово, а й діло. Саме такими людьми "мудрісного життя" змальовано у літопису й давніх полян. На відміну від інших східнослов'янських племен, що "живуще скотські", поляни стверджували моральний ідеал, намагалися збагнути внутрішній, духовний світ людини, тобто поступово еволюціонують до софійної духовності, що стверджувала почуття сумління, ідеал духовної любові, милосердя, співчуття і готовності до самопожертви в ім'я іншого. Княгиня Ольга та її внук, майбутній рівноапостольський князь Володимир, продовжили цю традицію і показали своїми діяннями найвищі зразки "благої мудрості".
Однак перед тим, як князювання Володимира відкрило нову сторінку світобачення києво-русів, перед нами постає ще одна велична і загадкова постать - князь Святослав. У роки його правління Київська Русь зосередила основні зусилля на вирішенні зовнішньополітичних завдань. Владі київського князя підпорядковувалися майже всі східнослов'янські землі, балтські та угро-фінські племена. Зміцненню позицій києво-руської держави у Причорномор'ї, Приазов'ї, Поволжі і на Північному Кавказі сприяли перемоги Святослава над Волзькою Булгаріею та іудаїстською Хазарією. Зміцнення держави після походів київського князя посилило суперечності між Візантією та Руссю.
Зовнішньополітичні успіхи молодої Київської держави сприяли її широкому виходу на міжнародну політичну арену. Разом з тим вона опинилася в оточенні феодальних держав, що сповідували монотеїстичні релігії. Питання про таку релігію, яка б принесла в країну освіту, книжність, право, нівелювала б племінні особливості і сприяла консолідації поліетнічної держави, постало і перед Святославом. На жаль, він не зумів піднятися до розуміння внутрішньополітичних проблем. А в багатьох випадках безглузді військові домагання були використані Візантією, щоб послабити міжнародні позиції Київської Русі.
В цьому контексті еволюціювалося й ставлення князя Святослава до християнства. Якщо спочатку він досить лояльно ставився до християн, то після невдалого походу на Балкани вдався до терору над ними. Зазнали мученицької смерті християни і пресвітери, що перебували у війську, були знищені київські церкви - Софійська, заснована ще Ольгою, і Миколаївська, збудована на Аскольдовій могилі. Підтверджують цю руйнацію храмів археологічні розкопки язичницького капища на Старокиївській горі, збудованого з решток християнського храму.
Після смерті Святослава влада в Києві перейшла до Ярополка (972-980 рр.), княжіння якого в основному присвячене налагодженню зв'язків з західноєвропейськими державами. У 979 р. до Києва прибуло посольство з Риму від папи. Однак воно нічим не позначилося за короткий час правління Ярополка.
Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти у двовірному Києві, Володимир задля їхніх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з'являються шість різноплемінних богів - Перун, Дажбог, Хоре, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Однак вони не змогли ідеологічно закріпити реформаторську діяльність Володимира. До цього додалися зовнішньополітичні обставини, за яких Києво-Руська держава опинилася практично в оточенні християнських держав. Зазначимо, що на цей час християнство було офіційною релігією у Болгарії, Моравії, Сербії, Германії, прийняв хрещення польський князь Мешко (бл. 960-992 рр.), заснована у Чехії Празька єпископІя, кордони якої наблизилися безпосередньо до західних кордонів Русі. Раніше християнство утвердилося на сході - Вірменії, Грузії, Абхазії, пускало корені в Угорщині і в скандинавських країнах. Тому Володимир неодноразово звертається до ідеї хрещення Русі, однак не поспішає його прийняти ні з рук римської курії, ні від константинопольського патріархату. Відчуваючи могутність своєї держави, київський князь прагне здійснити цей відповідальний крок на вигідних для його країни умовах.
Обережна й далекоглядна політика Володимира швидко приносить йому успіх в питанні запровадження християнства в Київській Русі. Сталося це за обставин послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. Як відомо, у другій половині $0-х років X ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване головнокомандуючим Вардою Фокою (? - 989 рр.) і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, в якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктувавВолодимир. За ними київський князь зобов'язувався
Loading...

 
 

Цікаве