WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Особливості київського християнства - Реферат

Особливості київського християнства - Реферат

торговців, ремісників, воїнів і місіонерів проникає до полян і безпосередньо до Києва, де існує у формі релігійних общин. Хозарський період історії стародавнього Києва характеризувався толерантним відношенням до інших двох поширених релігій - ісламу та іудаїзму. Як і в столиці каганату Ітилі, де проводилися міжнародні богословські диспути представників трьох найвгошвовіших релігій того часу, в уяких брали участь слов'янські першовчителі Кирило і Мефодій, в Києві поряд з християнською співіснували ще дві великі релігійні общини - іудейська і мусульманська.
Наприкінці УІП або на самому початку IX ст. християнська громада Києва будує перший храм св. Іллі, який в подальшому фігурує як соборний у Місті. Його назва певною мірою слугує замінником слов'янського верховного язичницького бога - Перуна.
Існування в Хозарському каганаті сильної християнської общини надавало можливість Візантії посилювати свій вплив у південнослов'янських землях, залежних від каганату. Однак впровадження на початку IX ст. державної релігії в каганаті у формі іудаїзму призвело до ліквідації стрункої системи існування християнства і запровадження його серед язичницьких народів. Більш того, посилення тиску хозарської релігії викликає зростання сепаратистських рухів. На початку IX ст. населення Середнього Подніпров'я звільняється від хозарської залежності. В цілому ж не слід перебільшувати рівень хозарського панування на південнослов'янських землях. Данина місцевих жителів хозарам була суто символічною, а їх релігійна терпимість сприяла співіснуванню різних релігійних течій.
До того ж проявилася попередня життєздатність і стійкість соціальної організації східних слов'ян, що реалізувалася в утворенні самостійного державного об'єднання "Руська земля" - основи майбутньої Київської Русі. В перші десятиліття його існування набули поширення політеїстичні культи, але християнство продовжує укріплюватися. Про це є кілька важливих свідчень візантійських джерел. По-перше, патріарх Фотій повідомляє в "Окружному посланні східним архієпископам", що "не тільки болгари звернулися до християнства, але і той народ, про якого багато і часто йде мова..., тобто так звані руси. Поневоливши сусідні народи і через те надмірно загордившись, вони занесли руку на Ромейську імперію. Але тепер і вони змінили еллінську і безбожну віру, якої вони дотримувалися раніше, на чисте християнське вчення і увійшли до кола підданих і друзів, хоча нещодавно ще грабували нас, виявляючи нестримну зухвалість; і в них загорілася така жадоба віри і ревність, що вони прийняли пастиря і з великою старанністю виконують християнські обряди". По-друге, наприкінці IX ст. в "Руській землі" організаційно оформлюється церковна структура - митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл (кін. IX ст,). Про цей факт свідчить церковний статут Льва XI (рубіж IX - X ст.), в якому кафедра Русі стоїть на 61 місці. Михаїл продемонстрував перед київською верхівкою "чудо" з не-тлінним євангелієм (поклав його у вогонь і вийняв неушкодженим), завдяки чому, за літописом, схилив київського князя Аскольда (? - 882 рр.) до прийняття християнства.
Необхідно зазначити, що юрисдикція митрополита Михаїла не поширювалася на західноукраїнські землі, які залишалися в сфері впливу західної, латинської культури. До того ж болгарське походження митрополита засвідчує поширення нової віри в Україні з Болгарії', а не з Візантії. Відомий російський дослідник історії християнства в Київській Русі М. При-сьолков (1881-1941 рр.) писав про підпорядкування першої церковної організації не Константинополю, а незалежному Охридському патріаршеству. Як відомо, після прийняття християнства Болгарія домагається заснування автономної архієпископії. В її межах широко впроваджуються на слов'янській мові писемність, книжність, богослужіння. Значний імпульс процесу утворення слов'янського варіанта християнства в Болгарії надають учні Кирила та Мефодія. Вони сприяли витісненню з богослужіння грецької мови, заміни її на слов'янську, а також слов'янізації вищого болгарського духовенства. Створена першовчителями слов'ян у Моравії церковна організація стає міцною опорою держави і водночас своєрідною ідеологічною моделлю, яку прагнуть запозичити сусідні слов'янські лідери. З кінця IX - початку XI ст. Болгарська держава відіграє роль найбільшого осередку слов'янського варіанта християнства, в рамках якого продовжували існувати традиції раннього християнства з його демократичними рисами і євангелістським спрямуванням. Цю естафету від Болгарії з плином часу перейме Київська Русь і її хреститель - князь Володимир.
А поки що Аскольду, після походу київських дружин на Константинополь у 860 р., вдалося домогтися політичного визнання Русі, а також запозичення християнства та церковного управління на рівноправних умовах. Костянтин Багрянородний зафіксував цей факт таким чином: "І народ росів, войовничий і безбожний, шляхом щедрих дарунків золота і срібла і шовкового одягу імператор Василій залучив до переговорів і, уклавши з ними мирну угоду, переконав стати учасниками божественного хрещення..." Як наслідок - вже у 70-ті роки IX ст. в "Руській землі" споруджуються перші дерев'яні храми, виникають перші монастирі, серед яких був і Почаївський, що ніс у собі дещо відмінні традиції чернечого побуту від греко-візантійських і був провідником кирило-мефо-діївського християнства.
Однак обмеженість в перейманні візантійського християнства Аскольдом, його нехтування специфікою слов'янського світобачення призвели до того, що у 882 р. новгородський князь Олег (882-912 рр.), використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ і засновує новий династичний дім - Рюриковичів.
На початку свого правління Олегові необхідно було боротись з проаскольдовими силами, і тому християнські общини змушені були існувати напівлегаль-но. Втім, наприкінці свого княжіння Олег відходить від язичництва і легалізує християнство як державну ідеологію великого київського князя. Це засвідчує повідомлення східних авторів про прийняття Руссю християнства у 300 р. хіджри (912-913 рр.), що збігається з часом підписання Олегом русько-візантій-ського договору 911 р. Постать Олега взагалі залишила суперечливий слід в староруській історії. З одного боку, він здобув прізвисько Віщий, що й відобразилося у відомій легенді про його смерть від власного коня. З другого - кінь у слов'янській міфолога завжди був символом добра і вірності, помічником людини. Тому смерть князя від свого вірного друга засвідчує, що в свідомості певної частини киян князь Олег був людиною, яка не заслуговувала доброї смерті, і тому залишилося невідомим, де його поховали, хоча могили у слов'ян завжди були святими місцями.
Наступник Олега на київському столі Ігор (913- 945 рр.) уславився тим, що сприяв дуалістичному, двовірному характеру релігійного життя в державі. Про це свідчить русько-візантійська угода 944 р., вміщена в "Повісті временних літ", за якою договір підписали і погани-руси, і руси-християни. Представникипершої групи присягалися перед ідолом
Loading...

 
 

Цікаве