WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Особливості київського християнства - Реферат

Особливості київського християнства - Реферат

вищерозглянутих засад київського християнства нічого не варті. Історичний розвиток християнства на теренах східної слов'янщини підтвердив це дещо наївно-апологетичне твердження тим, що в межах колишньої Російської імперії на далеких околицях язичницькі звичаї проіснували до початку XX ст., що, однак, не перешкодило їй називати свій народ православним.
Разом з тим, розглядаючи феномен "двовір'я", аж ніяк не можна вбачати в язичництві якусь "істинно народну", мало не прогресивнішу, ніж християнство, світоглядну систему, що начебто відображала "патріархально-щасливий" етап розвитку України-Руси. З цього приводу В. Шаян (1908-1974 рр.) вважає, що "втрата самої віри - власної, нашої прастарої віри, виплеканої тисячами літ прапредками для наших предків, поглибила ... духовне загнуздання нації", а "розвиток християнізму в Україні є не тільки від'ємний, але нищівний".
Враховуючи таку негативну можливість, ідеологи київського християнства саме й звернули увагу на софійну традицію в християнстві, що дозволяло полі-варіантно-плюралістично перенести здобутки східної і західної течій у власну язичницьку культуру, а не насаджувати монотонно-однорідну чужу релігійну систему. Тому феномен "двовір'я", на який звертають увагу більшість дослідників змісту релігійності Київської Русі, можна розглядати як толерантну зустріч кількох культур, що породила таке явище в духовному житті києво-русів, як християнсько-язичницький синкретизм. Завдячуючи цьому, старі міфологічні уявлення були не розгромлені, а протягом кількох століть після запровадження християнства відчутно впливали на розвиток вітчизняної культури. В результаті, не-зважаючи на ортодоксальні домагання візантійського православ'я і поступове відживання старої, міфологічної релігійності, в київському християнстві складався специфічний релігійно-світоглядний ідеал, що був далекий від своїх прототипів.
Двовір'я, релііійно-світоглядний синкретизм закріплювалися в Київській Русі "зверху донизу", охоплюючи практично всі соціальні верстви. Князівсько-боярське середовище, ремісники і торговий люд, вільні землероби і холопи, зтикаючись з християнством, насамперед ставали, гадаємо, двовірами і лише потім еволюціонували у бік "духовного благодатного життя". Цьому мала сприяти "церковність", що обумовлювала непорушний зв'язок віруючого з християнською церквою та її обрядами. З цією метою дозволяються численні місцеві культи, в храмах здійснюються напівхристиянські-напів'язичницькі обряди, виголошуються спрощені і зрозумілі нещодавнім язичникам проповіді. Протягом XI - XIII ст. практикуються позацерковні елементи проводів померлого князя. Так, по-язичницьки було внесено до храму тіло навіть Володимира Великого. З нагадування цього ж погребального обряду, "сидячи на санях", тобто наприкінці життя, починає своє "Повчання" Володимир Мономах (1113-1125 рр.). Один з найбільш ревнивих прибічників візантійського православ'я - Феодосій Печорський (бл. 1008-1074 рр.) - започатковує типово синкретичний релігійний обряд "пропуску на той світ" померлого правителя з текстом молитви у руці.
В межах ідеологічних засад київського християнства здійснилася контамінація християнських і язичницьких божеств. Слов'янське верховне божество Род спочатку сприймалося як суперник християнського Бога-батька, але пізніше, близькі за значенням, ці образи злилися. Поганське свято Ярила злилося із святом Трійці, свято Купала- зі святом хрещення, образ бога-громовержця Перуна - з образом Іллі-Пророка, культ Миколи, своєрідно розвинутий на києво-руському терені, увібрав в себе елементи поклоніння Велесу, язичницька Мокош злилася з Пара-скевою-П'ятницею. Богородиця-заступниця покргі^ ла своїм образом риси діви-долі, рожаниці, матері-землі. Звернемо увагу, що в культі Богородиці цього періоду взагалі мало християнського і на перших порах Володимирська ікона нагадувала, мабуть, для вчорашніх язичників напів'язичницькі риси жіночого божества. Потреба захисту від ворогів була однією з головних причин виникнення на старокиївсько-му грунті культу Спаса.
Під покровом нових релігійних образів і обрядів тривалий час існувала язичницька практика різного роду ворожінь, "закликів" померлих предків, постригів, причитань, позацерковної вінчальної обрядності. До XIII ст. кількість ритуальних предметів, що мали язичницьку символіку або поєднували в собі символи обох релігій, залишалася досить великою. Серед них значного поширення набули так звані амулети-змійовики, які на одному боці мали канонічне зображення Христа, Богородиці або святих, а на іншому - нехристиянський мотив, що представляв собою людську голову з волоссям у вигляді змій. Відомий золотий змійовик XI ст., що увійшов до літератури під назвою "чернігівська гривня", констатує співіснування канонічних іконографічних мотивів з язичницькими, що ще раз підтверджує синкретичний характер взаємодії християнства і народних вірувань в Київській Русі.
Заклопотана месіанським тлумаченням своєї ролі в наверненні язичницьких народів слов'янського світу до християн, Візантія досить чуттєво реагувала на відхід від православних канонів київського християнства. Не випадково більшість починань в церковному і культурному житті нещодавно наверненої в християнство держави не здобувають визнання Константинополя. Виступаючи наставниками для населення своєї країни, старокиївські вчителі християнства послідовно ігнорували вказівки грецької патріархії. Спираючись на софійну традицію у християнстві, вони сформували на києво-руському грунті синкретичний християнсько-язичницький слов'янський варіант релігійності. Саме тому, незважаючи на дедалі більш глибоке з плином часу розповсюдження ортодоксального християнства, в Київській Русі XI - початку XIII ст. формується власний, відмінний від західних і східних взірців, релііійно-світоглядний ідеал, існує інша, софійна картина світу, згідно з якою розвивається і суспільна думка.
Таким чином, можна констатувати, що християнство в Київській Русі протягом X - ХШ ст. мало низку притаманних лише йому особливостей. Вони відрізняли його ідеологію і практику від тогочасних візантійської і римської церков, виходили з ідеалів, накреслених митрополитами Іларіоном і Климентом Смолятичем. В силу певних суспільно-історичних, богословсько-філософських і канонічно-правових обставин, в процесі занепаду державності Руси-Украши князівської доби воно не знаходило свого продовження довгий час ні в самій Україні, ні серед народів, навернених у християнство Києвом.
ЛІТЕРАТУРА
1. Історія релігій в Україні: у 10 т. - К., 1997. - Т. 2.
2. Історія християнської церкви на Україні (релігіезнавчий довідковий нарис). - К., 1992.
3. Коструба Т. Нариси з історії церкви України X- XIII століття. - Торонто, 1955.
4. Огієнко /. /. Українська церква. - К., 1993.
5. Павленко Ю, В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. - К., 1994.
6. ПлічковськийН. Нарис історії української православної церкви. - Сидней, 1985-1988.
Loading...

 
 

Цікаве