WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Біблія – як найдавніша писемна пам’ятка. Структура Біблії - Реферат

Біблія – як найдавніша писемна пам’ятка. Структура Біблії - Реферат

Євангеліє з мови церковнослов'янської на тодішню письмову староукраїнську мову, і українці, отже, здобули можливість читати і спілкуватися з біблійною книгою своєю рідною мовою. Ознайомте з нашою Першокнигою і своїх молодших братів та сестричок, прочитавши їм оповідання про неї О.Єфімова у збірнику "Дванадцять місяців. 1992" (К., 1991). Повне видання Біблії українською мовою здійснив видатний мовознавець, історик церкви, митрополит Іван Огієнко. Перекладена ним на українську мову Біблія вперше вийшла за межами України в 1962 р. і з того часу неодноразово перевидавалася.
Перший переклад повної Біблії власне українською мовою здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та Іван Пулюй. Книга вийшла у 1903 р. у Відні. Український першодрукар Швайпольт Фіоль серед перших книг видав і Псалтир - у 1491 р. Багатою на українські елементи є копія від 1543 р. Псалтиря Ф.Скорини, поширеного не лише на білоруських землях, а й в Україні. Не можна не згадати і знаменитого заблудівського Псалтиря з Часословцем, які видав у Заблудові 1569 р. російський емігрант І.Федорович при сприянні Г.Хоткевича*. А вже починаючи з XVII ст., Псалтир видається регулярно і аж до XIX ст. він залишається однією з найпотрібніших книг для школи та церкви. Сама назва Псалтир походить від слова псалма (або пісня) - Псалтир і складається із 150 (а в грецькій та слов'янській Біблії - із 151) пісень, або псалмів. Псалми співалися з музичним супроводом, і на це є вказівки в самому Псалтирі. Автором Псалтиря вважають біблійного царя Давида. До певних місць у Псалтирі є позначки, що це псалом Давидів. Переспіви псалмів знаходимо у М.Максимовича, С.Руданського, І.Франка, П.Куліша, Лесі Українки, П.Гулака-Артемовського, Т.Шевченка, Ліни Костенко. А перший віршований переспів 42 псалмів українською мовою зберігся ще від 1642 р. І знайдено його в книзі Житомирського міського суду, де він записаний латинськими літерами. А трохи згодом - 1680 р. - видав свою "Римотворну Псалтирю" Симеон Полоцький, праця якого стала дуже популярною і посіла особливе місце в історії української духовності. За наказом царів Івана та Петра "Римотворну Псалтирю" було покладено на ноти. А на церковнім співанні українців - і це визнано в світі - відбились народні українські пісні. "...Прислухайтесь до Лаврського співу, - писав І.Огієнко, - і ви там розпізнаєте мотиви і наших народних пісень, і наших старих козачих дум. От чому співи в наших церквах ще за давні віки завше тягли до себе чужинців"*. Той же С.Полоцький розповідав про те, як у Росії, в самому граді царському Москві полюбили наше "сладкое й согласное пъніе", тому й запозичили там наші співи, запросили до себе українців-співаків, які й навчали росіян цього "сладкого пънія". А згодом Самовидець у своєму літопису напише, що цар Федір Олексійович велику любов до народу нашого мав, тож і "нашим напъвом по церквах й по монастырахъ отправовати приказалъ"*. Тож українське церковне співання дуже швидко розповсюдилося по всій Росії. Українських співаків часто кличуть до царського та патріаршого хору, до придворних капел, та й просто значні люди московські запрошують до себе на службу українців-музикантів, щоб вони навчали їх музиці та співам. Співаком при дворі в Петрограді був і юний Григорій Сковорода. Пісні ж бо наші - це "тихий рай, це привабливі чари, ті чари, що всім світом признано за ними"*. Всьому світові відомі й українські "старі думи козачі", як називає їх І.Огієнко, вказуючи, що вони справили й справляють величезне враження на чужинців: "Не дурно ж ними зацікавилась навіть церква і спів старих дум перенесла й до свого співу". На жаль, ми небагато знаємо сьогодні про тих багатьох освічених українців, які щиро віддавали сусідам свої знання та вміння. На церковнім, науковім, літературнім грунті українці завжди були першими в Москві. Протягом XVII ст., яке позначене розквітом української культури, науки, мистецтва, книгодрукування, освіти, саме українці, як справедливо зауважує І. Огієнко, підготували грунт для реформ Петра І. У XVIII ст. українцями була закладена в Москві слов'яно-греко-латинська академія на зразок Київської. На всіх вищих духовних посадах - митрополитами, архієпископами, єпископами та ігуменами - були по всій Росії теж українці; в працях дослідника М. Петрова наводяться довгі їх списки. А 1747 р. цариця Лизавета запросила для роботи київських професорів Варлаама Лащевського та Гедеона Слонимського, бо лише вони налагодили справу видання нової Біблії, яку цариця - не без допомоги українських вчених - прагнула видати без помилок. Відомо, що в московських церковних книгах була сила-силенна помилок. Тож наші земляки звіряли ці тексти з українськими зразками і правили, - читаємо у Івана Огієнка. Білоруси Ф.Скорина та С.Будний послідовно відстоювали ідею, що Святе Письмо має бути доступним і зрозумілим простому народові. Для широкої пропаганди Біблії Ф.Скорина активно використовував передмови, якими супроводжував кожне своє видання, вважаючи, що цю універсальну книгу повинні знати навіть ті, хто "коханнє имаши" у військовій справі"*.
Сьогодні, після тривалої неуваги до Біблії, негативного до неї ставлення, якими позначався ще вчора атеїстичний напрям нашої освіти, пильніше, уважніше маємо вчитатися в Книгу Книг і ми з вами. Адже у долі нашого народу, в історії його культури, літератури, освіти Біблія займає особливе місце. Недарма ж "зоряною, біблійною й пишною" величав землю рідну поет Богдан-Ігор Антонич. Від найдавніших часів мистецтво, живопис, скульптура, графіка, література черпають із Святого Письма теми, сюжети, мотиви, образи, переробляючи їх, переосмислюючи відповідно до животрепетних проблем свого часу. З давніх-давен біблійна міфологія зрослася з міфологією слов'янською: легенди та міфи про перших людей, про мудрого Соломона, про євангелійних героїв (у першу чергу про Ісуса Христа та Богородицю, про апостолів Петра та Павла) увійшли в народну свідомість. Щоб пересвідчитись у цьому, погортаймо уважно збірники "Легенди та перекази" (К., 1985), "Прислів'я та приказки" (К., 1989, 1990, 1991) або хоч ті, що увійшли до хрестоматії (с. 142-157). Переконаємося, що особи, яків Святому Письмі діяли цілком природно, у народній фантазії набули міфологічних рис. Так, творять чудеса апостоли Петро і Павло, перемагає змія святий Георгій. Образ Богородиці, як підкреслює Валерій Шевчук, походить від міфологічних образів Богині-землі й Богині-матері.
У різні віки ставлення митців до Святого Письма змінювалось. Так, в середні віки Біблія була непорушним каноном, у творах літератури використовувалась як джерело не лише образів, а й історичних відомостей. У "Повісті минулих літ" знайшли відголоски біблійні легенди, наприклад, легенда про Самсона: княгиня Ольга палить місто Іскоростень так само, як спалив поле філістимлян Самсон. Особливого значення для християнської міфології набуває культ святих, виникає житійна література, яка розповідає про життя святих, їх подвижництво, аскетизм і поширюється у формі окремих біографічних оповідань або у складі спеціальних збірників, таких, як "Четьї Мінеї"*, "Прологи"*, "Патерики"*. За хрестоматією або збірником "Дерево пам'яті" (К., 1990. - Т. 1) ви ознайомитесь із анонімними "Житієм Ольги" та "Оповіданням про святих князів Бориса та Гліба", з "Житієм Володимира" Димитрія Туптала. Святе Письмо позначилося й на творах ораторсько-проповідницької прози. Українські письменники-полемісти спиралися на Біблію, відстоюючи переваги віри православної. Так, знайомлячись на наступних заняттях із посланнями Івана Вишенського - першого "публіциста у великім стилі", за словами Івана Франка, - ми знайдемо сотні цитувань Святого Письма, зокрема Нового Завіту і послань апостола Павла. Та й самі послання Вишенського за стилем нагадують послання апостола Павла. Біблія була для Вишенського непорушним, незаперечним авторитетом, він ставив Її вище за праці мислителів античності Арістотеля та Платона,
Loading...

 
 

Цікаве