WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігія і культура Українців - Реферат

Релігія і культура Українців - Реферат

богів із Перунового кола, сказати важко. Старіші редактори літопису тих богів не перелічують. Але ті старіші редакції укладалися більше ніж через півстоліття після введення християнства. Перелічення тих богів прийшло в літописних списках пізніших редакцій, що прийшли через сто-півтораста літпісля введення християнства. Очевидно, таким літописним свідоцтвом багато віри надавати не можна, і в ліпшому разі в іменах перелічуваних богів треба бачити почасти Поетичну вигадку, почасти казкові перекази, а найпевніше - це імена богів, що жили в народних віруваннях різних племен і народів, підлеглих Київській державі, - жили побіч офіційно визнаного християнського Бога. Очевидно, це були імена богів, яких треба було знизити, скомпрометувати, представити давно скинутими богами.
Отже, перелік богів вперше зустрічається, як гадають, тільки в третій редакції Київського літопису, що складалася не раніше самого кінця XI століття (1095 року); в цій редакції вперше з'являється опис бога Перуна та імена менших богів, що стояли побіч нього. Тут сказано, що Володимир поставив "кумири" - "Перуна древляна, а главу его сребрену и ус злат, и Хърса, Дажьбога, Стрибога, Симарьгла, Мокошь"...
Отже, цю звістку літопису ми не маємо ніяких підстав трактувати як дійсний опис подій, що мали місце за більше ніж сотню років перед тим, як зроблено цей запис, але можемо найбільше взяти на увагу, що імена, тут наведені, були знані через 100 - 150 років після прийняття християнства, і, очевидно, християнські письменники вважали потрібним їх поборювати. Це тим більше правдоподібно, що подібні імена вставлено і в поучення проти двоєвір'я, так зване "Слово нікоєго Христолюбця", і в перекладену з грецької мови повість про "ходження Богородиці по муках", і, нарешті, деякі з цих імен зустрічаються в "Слові о полку Ігоревім". Коли на протязі півтора - двох століть християнство закріпилося в містах постійно, то християнські проповідники вже боролися не з прихильниками поганської віри, а з обивателями, що вважали себе за християн, але не розумілися на християнській догматиці і трималися старого ритуалу. Часто прихильниками того ритуалу були і християнські священнослужителі. Проти них направляли свої проповіді освічені християнською книжністю проповідники. Що ж до "Слова о полку Ігоревім", то цей поетичний пам'ятник XII ст. власне вже називає не богів, а їхнє потомство, їхніх внуків: Бояна називає "Велесов внуче", вітри - "Стрибожі внуці", двічі згадуються сили "Дажьбожя внука". Можна думати, що автор "Слова" деяких богів очоловічує, не вважає більше за богів, а просто за визначних предків своїх сучасників. В не зовсім ясному реченні названо ім'я бога Хорса, але, очевидно, під цим треба розуміти якусь територію на сході від Київської держави, мешканці якої ще не прийняли християнства, а поклонялися Хорсові. В Дажьбогові дехто хоче бачити бога сіверян, що складали Ігореве військо, і ніби тому Ігореві полки називаються внуками цього бога.
Але коли в розумінні позитивних відомостей про нашу передхристиянську релігію багато непевного і неясного, то, навпаки, можна з певністю винести кілька тверджень характеру негативного, а саме про те, слідів чого у нас ні в літературі, ні в переживаннях не збереглося. Так, з певністю ні про яку генеалогію богів передхристиянських у нас говорити не доводиться. Навіть всі боги, що в літературних джерелах названі, всі чоловічого роду; богинь зовсім немає. (Можливо, що богинею була якась неясна "Мокошь", але це, правдоподібно, божество якогось фінського племені, що підлягало Київській державі.) Ще характерніше, що немає ніяких натяків на існування дуалізму, тобто двох начал (добра і зла). Всі боги добрі, всі дбають про благо людини. Деякі боги, може, трохи небезпечні, але ніколи не злі. Коли начало зла прийшло з християнством на Україну (у вигляді диявола чи сатани), то і цей образ на Україні втратив свою демонічну могутність і в уяві українського народу обернувся в істоту досить нещасливу.
Коли князь і дружина прийняли християнство офіційно в кінці X століття, то християнська ієрархія підняла боротьбу з новооберненими християнами міста та продовжувала її кілька століть, домагаючись викоріняти поганські обряди, або двовір'я. Що ж до селянських мас, то приведення їх до християнської віри взагалі треба датувати на кілька століть пізніше, а зі слідами двовір'я ще велася боротьба у XVIII і XIX століттях. Але ця боротьба провадилась, так само з поганською обрядовістю, отже, із зовнішніми виявами, а внутрішнього змісту тих обрядів уже не розуміли, як не розуміли і християнські проповідники XII століття.
Взагалі що стосується до вірувань селянської верстви, то старе аристократичне письменство, як і взагалі вищі класи населення, ними зовсім не цікавилися і в старих літературних джерелах шукати звісток про них не приходиться. За відомостями про вірування селянських мас треба звертатись до матеріалів етнографії, які можуть трохи пролити світло в цій ділянці. Народні звичаї, перекази, взагалі матеріал фольклору українського, досить багатого, досліди старіших пережитків у фольклорі подекуди проливають світ на деякі риси народних передхристиянських вірувань. Але щодо висновків із фольклорного матеріалу, то треба бути дуже обережним. Здебільшого прийнято думати, що релігійний культ українського селянства - це був культ природи, правдоподібно, сполучений більше із Сонцем, ніж із Місяцем. Принаймні, основні українські обряди сполучені з поворотами Сонця: колядування та щедрування - з зимовим поворотом Сонця на літо, веснянки - з весняним рівноденням, купальська справа - з літнім поворотом Сонця на зиму, і коляда - з осіннім рівноденням. Так, ніби уцілів народний сонячний календар. Але дехто з фольклористів знаходить якісь менш виразні пережитки, що вказували б і на місячний культ. Звичаї похоронні й поминальні вказують на віру в загробне життя померлих. Мабуть, виявлявся культ природи і в тому, що народна фантазія заселяла ліси, води, поля, болота різними потворами та духами, що під впливом християнства злилися в поняття нечистої сили, але це належить до явищ порівняно недавніх.
В кожнім разі, на селі як християнство, так і сполучене з ним поняття про чорта порівняно недавнього походження і, як констатує Ф. Вовк, поняття про чорта тісно сполучене з біблійними та середньовічними теологічними поняттями. Український чорт, як, зрештою, і його західноєвропейські родичі, - нещасливий бідолаха, що на превелику силу заселює свої володіння кількома заблудними душами. Це жалюгідна істота, недогадлива, що завжди потрапляє в неприємне для себе становище... Ця відсутність у світогляді українського народу - як у найдавніших часах, так і пізніше - начала зла як рівнозначного з добром, лихого духа, що постійно бореться з духом добрим, накладає характерну печать на увесь народний характер і на всю народну культуру. Народні маси, що довго
Loading...

 
 

Цікаве