WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Коран і Сунна - Святе письмо та святий переказ мусульман. - Реферат

Коран і Сунна - Святе письмо та святий переказ мусульман. - Реферат

Мухаммеда, та на відміну від суннитів, шиїти визнавали дійсними лише ті хадіси, що прийшли до халіфа Алі і до його прихильників.
Таким чином, "Сунна посланника Аллаха" (повна назва Сунни - звід текстів, що описують життя Мухаммеда, його слова і справи, а в широкому змісті - збірник благих звичаїв, традиційних установлень, що доповнюють Коран. Навчання Сунні - важлива частина релігійного виховання, а знання Сунни і підкорення їй - один з головних критеріїв авторитетних проводирів віруючих .
6. Шаріат - правова і богословська система
Шаріат (мусульманське право) органічно пов'язане з ісламом, його вченням. Відповідно до юридичної енциклопедії: "Шаріат - збірник релігійних і правових норм, укладений на основі Корану і Сунни (мусульманських священних переказів), що містить норми державного, спадкоємного, карного і брачно-сімейного права .
Іншими словами, шаріат - це правові розпорядження, невід'ємні від теології ісламу, тісно зв'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Іслам розглядає правові догми як частину єдиного божественного закону і порядку. Звідси велінням і заборонам, що складають норми шаріату, також приписується божественне значення.
Шаріат поширювався як суто конфесійне право. Особливо на початку шаріат у цілому і його нормативна частина (фікх) увібрали в себе не тільки правові встановлення, але і релігійну догматику і мораль. У результаті норми шаріату (правила, розпорядження), з одного боку, регулювали суспільні ("людські") відносини, а з іншого боку - визначали відносини мусульман з Аллахом (ібадат). Введення в шаріат божественного проведіння і релігійно-морального початку знайшло своє відображення у своєрідності правосприйняття, а також у оцінці правомірності поводження. Так, тісний зв'язок права з теологією ісламу знайшов своє вираження у встановленні в шаріаті п'яти видів дій мусульманина, яким надано рівною мірою правовий і морально-релігійний зміст:
- обов'язкові,
- рекомендовані,
- дозвільні,
- попереджувальні, але такі, які не несуть за собою покарань;
- заборонні і такі, які належать до покарання.
Визнання божественного призначення в шаріаті з неминучістю породило і велику значимість питання про рамки волі мусульманина. Релігійно-філософські школи, що зіштовхнулися з цього приводу, зайняли різну позицію. Так, одна з цих шкіл (джабаріти) узагалі заперечувала вільності людини .
Норми, що містять також обов'язки, визначають усе життя правовірного мусульманина (щоденна молитва, дотримання посту і правил поховання і т.д.). Не випадковою особливістю норм, що складають шаріат, є те, що вони застосовуються тільки до мусульман і у відносинах між мусульманами. Ранньому ісламу і шаріату були притаманні норми, що були встановлені ще до общинного ладу, вони містять елементи колективізму, милосердя, турботи про калік. Але в шаріаті знайшли своє відображення й поняття про безсилля людини перед богом, про споглядальність і покірність. У Корані особливо підкреслювалася необхідність для мусульманина виявляти терпіння і смиренність: "Терпіння, адже Аллах є терплячим"[8:48]. У такий же спосіб у шаріаті закріплювався обов'язок мусульманина підкорятися халіфу і державній владі: "Коріться Аллаху і коріться посланнику і власникам влади серед вас" [4:62].
Як конфесійне право шаріат відрізнявся від канонічного права в країнах Європи в тому відношенні, що він регулював не чітко обкреслені сфери суспільного і церковного життя, а виступав у якості всеохоплюючої і всеосяжної нормативної системи, що затвердилася в цілому ряді країн Азії й Африки. Згодом норми шаріату вийшли далеко за межі Ближнього і Середнього Сходу, поширили свою дію на Середню Азію і частину Закавказзя, на Північну, частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії. Однак настільки бурхливе і широке поширення ісламу і шаріату спричинило за собою й усе більший прояв у ньому місцевих особливостей і розходжень при тлумаченні окремих правових інститутів. Так, згодом із утвердженням двох головних напрямків в ісламі відповідним чином відбувся розкол у шаріаті, де поряд з ортодоксальним напрямком (суннізм) виник і інший напрямок - шиїзм.
Іджма
Третє місце в ієрархії джерел мусульманського права займала іджма, що розглядалася як "загальна згода мусульманської громади". Поряд з Кораном і Сунною вона відносилася до групи авторитетних джерел шаріату. Практично іджма складалася із співпадаючих думок по релігійним і правовим питанням, що були висловлені сподвижниками Мухаммеда чи згодом найбільш впливовими мусульманськими теологами-правознавцями (імамами, муфтіями, муджатахідами). Іджма розвивалася як у вигляді інтерпретацій тексту чи Корана Сунни, так і шляхом формування нових норм, що уже не зв'язувалися з Мухаммедом. Вони передбачали самостійні правила поведінки і ставали обов'язковими в силу одностайної підтримки муфтіїв і муджатахидів.
Такий спосіб розвитку норм мусульманського права одержав назву "іджтіхад". Правомірність іджми як одного з основних джерел шаріату виводилася з вказівки Мухаммеда : "Якщо ви самі не знаєте, запитаєте тих, хто знає".
Велика роль іджми в розвитку шаріату полягала в тому, що вона дозволяла правлячій релігійній верхівці Арабського халіфату створювати нові правові норми, пристосовані до мінливих умов феодального суспільства, що враховують специфіку завойованих країн. До іджме як джерела права, що доповнює шаріат, примикали і фетва - рішення і думки окремих муфтіїв по правових та богословських питаннях.
Кіяс
Одним з найбільш спірних джерел мусульманського права, що викликає гострі розбіжності між різними напрямками, був кіяс - рішення правових справ за аналогією. Згідно кіясу правило, встановлене в Корані, Сунні чи іджмі, може бути застосоване до справи, що прямо не передбачена в цих джерелах права. Кіяс не тільки дозволяв швидко врегулювати нові суспільні відносини, але і сприяв звільненню шаріату в цілому ряді моментів від теологічного нальоту.
Але в руках мусульманських суддів кіяс часто ставав і зброєю відвертої сваволі. Найбільше широко даний метод був обґрунтований Абу Ханіфа та його послідовниками- ханіфатами.
Як додаткове джерело права шаріат допускав і місцеві звичаї, що не ввійшли безпосередньо в саме мусульманське право в період його становлення, але не суперечили прямо його принципам і нормам. При цьому визнавалися правові звичаї, що склалися в самому арабському суспільстві (урф), а також у численних народів, скорених у результаті арабських завоювань.
Список використаної літератури:
1. Ю.А.Калінін, Є.А.Харьковщенко. "Релігієзнавство". - Київ: Наукова думка, 1998
2. Л. Климович "Книга о Коране". - Москва: из-тво политической литератури, 1986
3. Ислам. Проблеми идиологии, права, политики и экономики /Под ред. Г. Ф. Ким. - Москва: Наука, 1985
4. С.Токарев "Религия в истории народов мира". - Москва: 1986
5. Религии мира. Энциклопедия. Том 6. Москва: Аванта +, 1996
Loading...

 
 

Цікаве