WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля (пошукова робота) - Реферат

Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля (пошукова робота) - Реферат

семінаристів через загрозу арешту, а другий - вилучений співробітниками КДБ під час обшуку.62
Через невпинні переслідування, які в 1985-1986 р.р. настільки посилилися, що мало не призвели до повної ізоляції підпільного єпископату, владика Стернюк дуже непокоївся майбутньою долею Церкви. Бо були і священики, з якими необхідно було підтримувати контакти, були і кандидати, яких требабуло висвячувати. До того ж на той час митрополит Володимир вже мав близько 80 років і йому були просто необхідні єпископи-помічники, які б допомагали йому в управлінні катакомбною Церквою та забезпечили її подальше існування. Найпершого він рукоположив Филимона Курчабу (лютий 1985 р.)63, настоятеля редемптористів, якому пропонував хіротонію ще владика Величковський,64 а у 1986 р. - Юліана Вороновського (весною) та Михайла Сабригу (восени). Їм було наказано не виявляти себе передчасно і тому свою архипастирську діяльність ці владики розгорнули вже після фактичного виходу УГКЦ з підпілля у 1989 р.65
В Івано-Франківській єпархії 4 квітня 1963 р., невдовзі після звільнення митрополита Йосифа Сліпого і його виїзду до Риму, були заарештовані таємний єпископ Іван Слезюк і о. Семен Лукач та засуджені на 5 років за підготовку нових кандидатів до священства.66 Після повернення владика Слезюк вирішив відразу ж подбати про висвячення наступника, якому міг би передати свої повноваження. Кандидатуру о. Софрона Дмитерка на єпископа-помічника було узгоджено після консультацій з протоігуменатом ЧСВВ. Хіротонію звершили 30 листопада 1968 р. при двох свідках (сестрах, у помешканні яких це відбулося). Для забезпечення певності про законність рукоположення, івано-франківський підпільний ординарій таємно повідомив про нього ще трьох священиків. 67 Єпископ Слезюк керував єпархією ще впродовж 5 років аж до своєї смерті у грудні 1973 р.68
Послугами галицьких єпископів для висвячення нових підпільних священиків спершу користувалися й на Закарпатті,69 бо владика Хіра змушений був постійно жити в Казахстані й лише кілька разів зміг приїхати в Україну, зокрема у 1978 р., щоб таємно хіротонізувати о. Костянтина Сабова (невдовзі помер) та о. Івана Семедія (24 серпня).70 Отець Микола Мураній, хоч і здійснював управління Мукачівською єпархією майже до своєї смерті (12 січня 1979 р.71) та навіть фігурував у документах радянських органів влади як неле?альний єпископ 72, насправді архиєрейських свячень не мав. 15 березня 1983 р. Олександр Хіра таємно висвятив у сан єпископа-помічника о. Йосифа Головача, який для цього спеціально прибув у Кара?анду. Через два місяці владиці Головачу довелося ще раз здійснити поїздку до цього міста в далекому Казахстані, щоб відправити в останню путь єпископа Хіру, який так і помер у неволі 23 травня того ж року. 73
На початку 60-х рр., перебуваючи на засланні, владика Хіра висвятив на єпископа о. Йосафата Федорика ЧСВВ, призначеного ще Йосифом Сліпим екзархом на Центральну Азію.74 Проте через 7 років після звільнення з ув'язнення владика Федорик приїхав до Трускавця 75, пояснюючи це тим, що "його активна діяльність у Караганді, Фрунзе та інших населених пунктах Середньої Азії неодноразово переривалась органами радянської влади і він був змушений виїхати до Львівскої області" 76. Свій екзархат Йосафат Федорик залишив під опікою владики Хіри. Спецслужби мали свою версію на цей рахунок: "Його перекинули для активізації уніатства в західних областях України... Кардинал Сліпий не останню скрипку відводить йому в своїх планах створення Києво-Галицького патріархату".77 Проте, як вважає Богдан Боцюрків, Йосафат Федорик почав діяти у Львівській області як єпископ без згоди на це місцевої церковної влади.78 Таким чином його приїзд призвів до посилення напруги всередині УГКЦ, що не залишилось непоміченим навіть для представників владних структур, які констатували, що "на Львівщині чітко простежуються два угрупування уніатів: група, яку очолює Федорик, та група Стернюка".79
Очевидно, що у цьому особистісному конфлікті насправді проявились далеко глибші й давніші суперечності між "восточниками" і "західниками", які існували серед греко-католицької ієрархії та духовенства щодо обрядової орієнтації Церкви 80, на які наклались відмінності у ставленні до реформ Другого Ватиканського собору та характеру взаємин з Апостольською столицею, до тих священиків, які перейшли на православ'я і бажали знову повернутися до УГКЦ, до перспектив ле?алізації підпільної Церкви та стосунків з радянською владою. Хоча годі бачити ці течії як категоричні протилежності і не завжди погляди якоїсь однієї особи на конкретне питання зумовлювали її позицію щодо іншого, все ж таки дослідники визначиють цих дві основних тенденції. До першої здебільшого належали монахи редемптористи і студити, а також одружене духовенство Львівської архиєпархії, які намагалися оновити літургійне життя в дусі відродження східної традиції та очищення візантійсько-слов'янського обряду від латинських запозичень. Вони також підтримували ідею надання УГКЦ статусу патріархату, чого активно домагалися греко-католики у діаспорі на чолі з главою Церкви - патріархом Йосифом Сліпим.81 "Восточники" характеризувалися ще й терпимішим ставленням до православних, зокрема вони дозволяли колишнім греко-католицьким священикам, які перейшли на православ'я, через приватне покаяння знову повертитися до УГКЦ, залишаючись душпастирями офіційно православних приходів. Натомість представники протилежної течії (монахи-василіяни та неодружені священики колишніх Станиславівської і Перемиської єпархій) вважали обрядові відмінності, прийняті під впливом латинської традиції, органічними й наполягали на їх збереженні (а то й подальшому запровадженні) як запоруки відпірності одержавленому православ'ю. Вони з підозрінням і тривогою ставились до екуменічних контактів Ватикану з РПЦ та реформ Другого Ватиканського собору, не підтримували ідеї патріархату, вважаючи її самовільним порушенням єдності з Римом та вимагали від "реконвертитів" публічного відречення від православ'я і обов'язкового переходу на підпільну працю. У ставленні до радянської влади відмінності мали більше генераційний характер: старше покоління утримувалося від конфронтації з режимом, щоб за всяку ціну уникнути репресій і зберегти Церкву. Молодше духовенство і багато мирян схилялися до активніших дій, пов'язуючи питання ле?алізації УГКЦ з політичною боротьбою за громадянські права і національне визволення. 82
В Івано-Франківській єпархії відразу після похорону владики Слезюка у грудні 1973 р. його помічника і наступника єпископа Софрона Дмитерка було заарештовано і впродовж двох років той перебував в ув'язненні. Цей арешт був раптовим і несподіваним, тому, зрозуміло, він не встиг нікого призначити своїм заступником. Цю "тимчасово-вакантну" посаду зайняв єп. Павло Василик, висвячений владикою Федориком без певної територіальної юрисдикціїв. 83 Це стало причиною ряду конфліктів у керівництві єпархією після повернення у
Loading...

 
 

Цікаве