WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля (пошукова робота) - Реферат

Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля (пошукова робота) - Реферат

1967 р. купили редемптористи, де він часто приймав різних гостей, серед них і о. Гриника з Польщі, який був членом Перемиської капітули, завідував справами УГКЦ в Польщі та був посередником у зв'язках з главою Церкви Йосифом Сліпим у Римі. 47
Єпископ Величковський приділяв багато уваги поповненню монаших чинів тависвяченню молодих священиків. Зокрема він особисто знайомився з кандидатами до Чину Найсвятішого Ізбавителя, щоб переконатися, чи дійсно людина має покликання, є готовою до самопожертви та місійної праці в умовах підпілля. Владика Михайло Сабрига, згадуючи свою першу зустріч-знайомство з Величковським у 1965 р., запам'ятав його дуже проникливий погляд, який уважно вивчав новика, та його слова: "Ти будеш апостолом українського народу". 48 Загалом, за даними, які єп. Величковський весною 1967 р. зумів передати до Риму, в Галичині та на Закарпатті нараховувалось біля півтора сотні єпархіальних священиків, понад 100 ієромонахів і братів Василіянського чину, 62 студити, 54 редемптористи. У 14 таємних чернечих домах було близько 240 сестер-василіянок і майже стільки ж сестер-служебниць, а також діяло кілька менших жіночих згромаджень. Серед священиків близько 50 повернулося з православ'я, а 40 отримало свячення у підпіллі. 49
Тим часом владика Величковський, починаючи від своєї хіротонії в Москві, постійно перебував під наглядом КДБ. І якщо в офіційних документах за 1964 р. лише висловлювалося припущення, "что деятельность нелегалов-униатов возглавляет бывший настоятель монастыря редемптористов Величковский"50, то невдовзі ці підозри переросли у впевненість.51 Тому, очікуючи можливого нового арешту (у 1963 р. в Івано-Франківську були заарештовані владика Слезюк та о. Лукач), щоб не перервалася лінія єпископів, Василь Величковський у 1964 р. висвячує таємних ієрархів. Відомимо, що його наступник, Володимир Стернюк, був хіротонізований 2 липня 1964 р.52 Цілком вірогідним є те, що в той самий час були висвячені й титулярні єпископи-помічники, а саме: оо. Іван Чорняк, Никанор Дейне?а, Петро Козак, Йосиф Гірняк. Вони були наділені єпископськими повноваженнями, зокрема правом висвячувати священиків.53
Бурхлива діяльність на захист прав "приреченої на мовчання" в Радянському Союзі УГКЦ, розгорнута Йосифом Сліпим, який отримав титул верховного архиєпископа і був піднесений папою Павлом VI до гідності кардинала, у Римі та серед української діаспори на Заході, а також спроби радянського уряду нормалізувати стосунки з Ватиканом у середині 60-х рр. зміцнили надії греко-католиків на ле?алізацію їх діяльності. Як констатував у липні 1967 р. у своїй доповідній заступник завідувача відділом пропаганди й а?ітації ЦК Комуністичної партії України І. Орел:
Останнім часом збільшилась кількість листів з вимогою відновити на Україні греко-католицьку церкву, зареєструвати уніатські громади, повернути церковні приміщення. У Львівській, Закарпатській та деяких інших областях є ряд випадків самовільного захоплення уніатами знятих з реєстрації церков і проведення в них релігійних служб. Збільшилась кількість служб у костьолах, до участі в моліннях широко залучаються жінки і діти. Деякі уніатські священики відправляють служби підпільно на квартирах, влаштовують зборища у віддалених від населених пунктів місцях, пускають різні провакаційні чутки про реставрацію греко-католицької церкви.54
Це піднесення активності підпільного духовенства і вірних та розгубленість властей дозволили Величковському у липні 1967 р. відкрито порушити питання про зняття заборони реєстрації УГКЦ в СРСР перед уповноваженим Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР по Львівській обл. М. Винниченком. На це йому відповіли, що "у Львові та області є зареєстровані римо-католицькі громади, де задовільняють свої потреби віруючі католики і тому немає необхідності реєструвати кимось надуману "уніатську католицьку церкву" і порекомендували "порадити своїм колегам не порушувати радянських законів про культи". 55
"Празька весна" 1968 р. та рішення уряду Чехословаччини про ле?алізацію греко-католиків були сприйняті в Україні мов перші ластівки надії на волю. На проповіді о. Залізняк говорив: "Правильно діють уніати в Чехословаччині. Вони настирливо домагалися своєї Церкви і вони цього домоглися. Ми теж повинні вимагати від властей задоволення наших законних прав". 56
У зв'язку з цими подіями та дедалі активнішою діяльністю підпільних священиків влада провела ряд арештів серед духовенства. Одним з перших був репресований владика Величковський. Його судили за написання книги "Історія чудотворної ікони Божої Матері Неустанної Помочі" та проведення активної організаційної роботи "по відродженню уніатства в західних областях України". За це він отримав 3 роки ув'язнення у виправній трудовій колонії суворого режиму.57 В лютому 1972 р., після відбуття терміну покарання, керівництво СРСР, щоб цілковито нейтралізувати єпископа Величковського, вислала його за кордон. Величковський помер 30 червня 1972 р. в Канаді.58 Таким чином, з 1972 р. місцеблюстителем глави УГКЦ і керівником катакомбної Церкви став архиєпископ Володимир Стернюк.59 Саме йому судилося долею вивести її з підпілля із власною ієрархією, адміністрацією, структурою, хоча перспектива ле?алізації була далеко попереду.
Незважаючи на хвилю репресій супроти греко-католицького єпископату і духовенства наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. радянському режимові не вдалося припинити їх діяльності. Згідно з директивами вищих партійних і державних структур, місцеві органи влади мали взяти на персональний облік уніатів і встановити контроль за їх діяльністю. Скажімо, в Івано-Франківській області було виявлено і внесено у списки 319 греко-католиків, серед яких - 56 священиків і 118 монахинь, у Тернопільській області - 35 священиків, 2 дяків, 76 монахів і монахинь, які проживали в 31 населеному пункті, у Львівській області - 145 душпастирів, майже половина яких проживала у м. Львові, та 200 монахів і монахинь. Крім цього, підпільні греко-католицькі громади було виявлено на півдні України серед переселенців із західних областей у с. Лимани Жовтневого району та в с.Сирово Врадіївського району Миколаївської області. Існували підозри, що такі громади діють також у Ворошиловградській та Донецькій областях.60 Під особливим наглядом перебував глава катакомбної Церкви Володимир Стернюк. У його помешканні часто проводилися обшуки,61 а сам він став об'єктом наклепів та шантажу радянських органів безпеки.
Владика Стернюк докладав усіх зусиль, щоб поповнити ряди підпільного греко-католицького духовенства через висвячення нових священиків. Щоб полегшити їх підготовку, яка утруднювалася нестачею підручників українською мовою, особливо з морального і догматичного богослов'я, та з історії Церкви, він взявся сам за їх написання. Проте лише третій рукопис підручників з тих предметів був розмножений та використовувався за призначенням. Перший підручник був спалений одним з підпільних
Loading...

 
 

Цікаве