WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля (пошукова робота) - Реферат

Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля (пошукова робота) - Реферат

повноваження ординарія вже виконував єпископ Іван Слезюк, висвячений таємно ще Григорієм Хомишиним у 1945 р. Владика Лятишевський погодився з таким станом справ, бо знав про його таємну хіротонію і, "як щось треба було, то звертався навіть до нього" 32.
УЛьвівській єпархії ситуація була дещо інакшою. Владика Миколай Чарнецький хоч і був набагато активнішим та й довше прожив від Івана Лятишевського, проте він нікого не висвятив на свого наступника. 33 Після смерті владики Чарнецького у Львові 2 квітня 1959 р. кандидатом на єпископа був призначений ігумен монастиря ЧНІ в Тернополі о. Василь Величковський, який після повернення з таборів у 1955 р. (арештований в 1945 р., спершу був засуджений до розстрілу, що згодом замінили на табори) був прописаний та жив у Львові. Висвячував його сам митрополит Йосиф Сліпий, який завдяки старанням Апостольського престолу та зокрема папи Івана XXIII був помилуваний декретом Президії Верховної Ради СРСР від 26 січня 1963 р. та звільнений для участі в Другому Ватиканському соборі. 34 Таємна хіротонія відбулася 4 лютого 1963 р. в кімнаті одного з московських готелів безпосередньо перед виїздом митрополита Йосифа до Риму. Василь Величковський отримав титул єпископа Луцького та був призначений місцеблюстителем глави Церкви з безпосередньою відповідальністю за Львівську архиєпархію. 35 Хоча з від'їздом митрополита Сліпого, на Україні вже не було між живими жодного ле?ально висвяченого єрарха, канонічна діяльність УГКЦ не припинялася, оскільки вона зберегла не лише вірних та духовенство, але й ієрархію.
IV. Підпільний єпископат
Розбудова структур підпільної Церкви пов'язана з ім'ям владики Василя Величковського. За свідченнями сучасників "він був рухливий, такий, що організовувати почав усю ту роботу". 36 Парадоксально пожвавленню діяльності греко-католицького підпілля сприяла атеїстична пропа?анда властей. Наприкінці 1958 р. "ліберальний" радянський лідер Микита Хрущов активізував антирелігійну кампанію, головним об'єктом якої, незважаючи на повну лояльність щодо існуючого режиму, стала РПЦ. До осені 1964 р. (коли Хрущова було усунено від влади) вона втратила 5 із 8-ми духовних семінарій, у тому числі дві в Україні (у Києві та Луцьку), було закрито багато монастирів, зокрема, Києво-Печерську Лавру та велику кількість храмів. 37 Все це рішуче похитнуло позиції православ'я у Західній Україні та перекреслило сподівання "возз'єднаних" священиків, що в лоні РПЦ вони збережуть греко-католицькі храми для своєї пастви. Лише у Львівській області було знято з реєстрації 280 православних громад і, відповідно, закрито стільки ж церков. Крім того православному духовенству було заборонено ходити з молитвами по хатах віруючих, відспівувати померлих у церкві, супроводжувати похоронну процесію, відправляти по квартирах 9- та 40-денні посмертні панахиди, освячувати в сільській місцевості хати тощо. 38 Саме тому віруючі стали більше покладатися на неофіційних греко-католицьких священиків, які цих обмежень не дотримувалися, бо місцеві органи влади неспроможні були контролювати їх діяльність. 39 Великою заслугою владики Величковського було те, що саме він почав запроваджувати в життя підпільної Церкви принципи, які відповідали духові Другого Ватиканського собору, хоч і не були безпосереднім втіленням його рішень (як то дозвіл вірним відвідувати православні храми, якщо не було "своїх" священиків, поминання "православних християн" у Літургії, тощо). 40 Велику увагу він приділяв колишнім греко-католицьким священикам, які свого часу змушені були перейти на православ'я. У цитованій вже довідці уповноваженого Ради у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР у Київській обл. В. Сухоніна з квітня 1964 р. повідомлялося:
Є сигнали про те, що Величковський проводить індивідуальну обробку православних попів на відрив їх від православ'я і бере в них клятви на вірність Ватикану. У Львівській та Івано-Франківській областях під впливом пропагадни уніатів останнім часом з православ'ям порвало 8 православних священиків. 41
Найчастіше до УГКЦ поверталися старші священики, що вже були пенсіоновані РПЦ. Наприклад, о. Юліан Рудкевич перейшов на православ'я, що не врятувало його від заслання, після повернення відправляв у церкві в с. Лишнів Миколаївського району на Львівщині. Його зять, о. Микола Маркевич, який так і не перейшов до РПЦ, повернувшись із заслання в 1956 р., жив у нього і потай відправляв богослужіння у хаті. В 1963 р. о. Рудкевич через свого зятя звернувся до о. Володимира Стернюка, помічника владики Величковського, який був наділений правом приймати до УГКЦ душпастирів, які бажали перейти з православ'я. Щоб звільнитися від юрисдикції православного єпископа, "о. Юліан виїхав [з с. Лишнів] разом з родиною... і тоді відкликав то все перед своїми давніми людьми в церкві: "Я дякую Богу, що я з тим православ'ям закінчив". І потім о. Володимир його сповідав у Львові, і тоді його прийняв". 42
За даними КДБ, у 1967 р. у Львівській обл. 12 священиків-пенсіонерів РПЦ перейшли з православ'я та підпільно відправляли богослужіння для греко-католиків. Крім того кілька молодших священиків - серед них: о. Маковей (с. Колодно Кам'янко-Бузького р-ну), о. Хрущ (с. Новосілки Самбірського р-ну), о. Давидович, о. Руденський (м. Ходорів) - скористалися дозволом залишатися на православних парафіях, таємно повернувшись до УГКЦ, про що доповідало єпархіальне управління уповноваженому Ради в справах релігій в Україні А. Кецку. 43
Важливе значення для структурної розбудови життя Церкви мало налагодження контактів між єпископом і священиками, як підпільними, так і формально "православними". Відомо, наприклад, що о. Волинець, часто їздив по селах і "пропа?ував, щоби підпорядковуватися Величковському". За свідченням о. Бориса Нуда, сам факт, що він міг порадитися з єпископом, додав йому відваги до опору. Але переважно контакти з владикою були досить рідкими і зводилися до вирішення якихось важливих канонічних чи душпастирських питань, що виникали у священика. При цьому, як правило, нічого не говорилося про підпільну роботу інших душпастирів.
Подібний індивідуальний характер носила праця владики Івана Слезюка щодо управління Станиславівською єпархією: "Як давав якесь розпорядження, наприклад заряджував молитви, чи якісь інші вказівки, то кожному зокрема, хто його відвідував, або переказував один через одного". 45 Священики намагалися не наражати єпископа на небезпеку, бо за ним стежили а?енти КДБ. Тому зустрічалися з ним лише тоді, коли в цьому справді була нагальна потреба.
Владика Слезюк постійно проживав у Станіславі (у 1962 р. перейменований в Івано-Франківськ) разом із сестрами св. Вікентія, якими він опікувався та для яких купив будинок. Варто зазначити, що він також піклувався про монахинь з інших чинів та згромаджень: служебниць, мироносиць, василіянок, сестер Пресвятої Родини 46. Своєрідною таємною резиденцією владики Величковського став будинок на околиці Львова, який у
Loading...

 
 

Цікаве