WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля (пошукова робота) - Реферат

Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля (пошукова робота) - Реферат

тис чол. 20 Значна кількість священослужителів, що раніше формально приєдналися до "Ініціативної групи", після "собору" зволікала з юридичним оформленням свого переходу (за станом на квітень 1947 р. уЛьвівській, Дрогобицькій, Станіславській і Тернопільських областях нараховувалось 346 церковних громад і 127 таких священики 21). У більшості галицьких парафій, де священики номінально прийняли православ'я й юрисдикцію висвячених московським патріархом єпископів, віруючі йшли за своїми душпастирями, розуміючи вимушеність такої ситуації. При тому вони наполягали, щоб нічого не змінювалось в обряді або зовнішньому вигляді церков та бойкотували "чужих" православних священиків. У січні 1950 р. єпископи Макарій і Михаїл згідно з директивою Святійшого Синоду РПЦ звернулися до духовенства із закликом очистити "церковні служби і самі церкви від латинських навовведень". Однак заходи щодо "православізації" обряду натрапляли на "тихий" спротив "нововозз'єднаного" духовенства і викликали обурення серед мирян. 22
Сьогоднішній стан наукових досліджень ще не дозволяє подати точну статистику тих, що залишилися до кінця вірними своїй Церкві та були репресовані радянським режимом. Терор супроти "ліквідованої" Церкви особливо посилився після інспірованого МДБ вбивства керівника "Ініціативної групи" о. Костельника (20 вересня 1948 р.). Лише у Львівській області наприкінці 1948 р. було заарештовано 10, у 1949 - 17, а в 1950 - 35 священиків 23. На Закарпатті заяви про перехід на православ'я підписало 126 душпастирів, а 173 відмовилося, з них - 128 було засуджено до тюремного ув'язнення або заслано у табори Сибіру і Казахстану. 24
III. Десталінізація і відновлення церковних структур у підпіллі
Смерть Сталіна у березні 1953 р. та "хрущовська відлига" породили нові надії та дали початок новому етапові Хресної дороги УГКЦ - активної катакомбної діяльності. Основними протагоністами цього періоду церквного життя були єпископи, священики, монахи, монахині і вірні, що повернулися додому з таборів і заслання та всупереч усім труднощам і перешкодам, які штучно створювалися радянською владою 25, ставали невеличкими острівцями (часто ізольованими від інших), навколо яких почалося поступове відновлення церковної структури. Ці процеси не залишились непоміченими органами влади. Згідно з інформацією від 6 серпня 1956 р., яку надіслав голова Ради у справах РПЦ при Раді міністрів СРСР Г. Карпов у ЦК КП України:
В настоящее время 243 человека из 344 репрессированного за время с 1945 по 1950 гг. униатского духовенства освобождены. Возвратившись к месту своего жительства, часть этого греко-католического духовенства проводит богослужения и исполняет религиозные обряды на дому у себя и у верующих, в чем им никто не препятствует, так как в советском законодательстве нет указаний на уголовное преследование за эти действия, при этом они ссылаются на свободное положение римо-католической церкви в этих областях. Отдельные униатские священники, захватывая даже отдельные воссоединенные церкви, выступают открыто с проповедями, в которых призывают не подчиняться патриарху Алексию и признавать Папу Римского и разъясняют верующим, что ликвидация униатской церкви и репрессии против униатского духовенства были допущены вследствие искривлений законности в тот период времени... В связи с такой деятельностью униатского духовенства в Совет поступают заявления от групп веруюих униатов о восстановлении униатской церкви и регистрации униатских церквей и священников.
Карпов навіть висловив побоювання, що "создавшееся положение начинает принимать форму, угрожающую самовосстановлением части униатской церкви". 26
Із єпископів, які здійснювали своє архипастирське служіння ще до 1946 р. та яким вдалося пережити тяжкі роки заслання, повернутися в Галичину змогли лише владики Іван Лятишевський (до Станіслава у 1955 р.) та Миколай Чарнецький (до Львова у 1956 р.). Амністію у 1956 р. також отримали підпільний єпископ О. Хіра та адміністратор Мукачівської єпархії о. М. Мураній. Однак у зв'язку з революційними заворушеннями в Угорщині вони були повторно заарештовані в 1957 р. та вислані за межі України у м. Караганду (Казахстан) 27. Проте о. Мураній зміг через суд домогтися відміни покарання і невдовзі, прибувши на Закарпаття, очолив підпільну Церкву як адміністратор владики Хіри. 28
Незважаючи на те, що багато греко-католицьких священиків повернулося з заслання, проблема забезпечення вірних душпастирською опікою була надзвичайно гострою. Тому одним із першочергових завдань керівництва підпільної УГКЦ став підбір, навчання і висвячення кандидатів духовного стану. Був і ще один спосіб вирішення проблеми браку духовенства. Після смерті Сталіна, чимало греко-католицьких священиків, які за тих чи інших обставин змушені були перейти на православ'я, почали шукати контактів з єпископами, прагнучи відновити свою приналежність до УГКЦ. Попри можливі труднощі, владика Чарнецький у 1956 р. прийняв досить сміливе і водночас важливе рішення: православні священики могли знову повернутися під його юрисдикцію після відбуття належної покути. Крім того їм навіть було дозволено далі служити греко-католицькій пастві в храмах, які офіційно вважалися православними. 29 Переважно владика надавав право відкликати перехід на православ'я, тобто давати єпископські відпусти, старшим священикам, яких добре знав та мав до них довіру. 30 Маємо цікаве свідчення о. Ізидора Бутковського, який спершу погодився перейти на православ'я, але дуже швидко, через бойкотування сім'ї, подав заяву до єпархіального управління РПЦ про свою відмову. За це він, зрозуміло, був відразу ж заарештований і засланий до Сибіру. Після повернення о. Бутковський зустрівся з владикою Лятишевським, який пояснив йому, як варто було поступити, щоб уникнути арешту:
Як хтось є під юрисдикцією православного, а хоче бути католиком, то він має прийти до католицького єпископа і попросити, щоби він був католицьким священиком. Вам не треба було відпускатися у того православного, лише зголоситися у нашого: "Прийми мене під свою юрисдикцію"... 31
Цей феномен священиків, які верталися в лоно УГКЦ, не роблячи відкритого відречення від православ'я, є одним із характерних образів складної мозаїки, якою було підпільне церковне життя. І тому не можна його оцінювати за чорно-білими критеріями. Для збереження віри та забезпечення подальшого існування Церкви у катакомбах необхідними були як твердість і стійкість, так і постійна готовність до змін, певна гнучкість. Вирішення проблеми браку священиків шляхом прийняття офіційно діючих православних священиків показує, що підпільна ієрархія була готова пристосовуватись до складних радянських обставин.
Проблема поповнення рядів греко-католицького духовенства була тісно пов'язана з необхідністю забезпечення спадкоємності церковної ієрархії. У Станиславівській єпархії, за свідченням владики Софрона Дмитерка, на час повернення владики Лятишевського із заслання,
Loading...

 
 

Цікаве