WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля (пошукова робота) - Реферат

Керівництво української греко-католицької церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля (пошукова робота) - Реферат

життя, які використовують цю перспективу, цікавлять не лишепоодинокі шедеври людської думки, але і колективна ментальність. Важлива відмінність між традиційною історією і новою полягає у каноні джерел. Після критики хронік і літописів як історичних джерел, здійсненою фон Ранке, історіографія розвивалася в основному на підставі документів, виданих офіційними установами. Зараз в історичній науці все більше використовуються усні свідчення, відображення, статистика. Інтерпретуючи цю розширену джерельну базу, історики зосереджуються менше на індивідуальних вчинках та мотивації дій окремих осіб, ніж на колективних тенденціях, визначаючи, що історичні протагоністи звичайно обмежені своїм контекстом, середовищем і відносно рідко виходять поза нього. Нова історія відкидає претензійність об'єктивності, хоч визнає, що добра історіографія не може бути тенденційною і, звичайно, мусить бути безпристрасною. Ранківське стремління до писання історії "точно так, як вона відбулася (Wie es eigentlich gewesen ist.), вважається ілюзорним, історик може думати лише зі своєї перспективи. Як художники, які по-різному зображають один об'єкт залежно від точки зору і освітлення, різних пір дня і року, так історики по-різному відзеркалюють, а не відтворюють дійсність, яку вони сприймають крізь призму свого розуміння вартостей і їхніх обмежень. Тому для нової історії консенсус серед вчених, які досліджують одне явище, є менш важливим, ніж співставлення різних і протилежних поглядів. І вкінці, за Берком, коли традиційна історіографія була чітко визначена територією, на яку сміли вступати виключно професійні історики, нова історія наголошує на інтердисциплінарній співпраці між соціологами, антропологами, економістами, богословами, психологами, літературними критиками. 1
Внаслідок цієї радикальної зміни в підходах та принципах історичного дослідження, чільне місце в сучасній історії посідають прості люди з їхніми суто людськими тривогами і щоденними турботами, моральними та культурними цінностями, ментальністю, а також соціально-економічними умовами буття. Ця перспектива в богословських категоріях була чітко окреслена на Другому Ватиканському соборі з його еклезіологічною темою "Божого народу". Цей новий підхід змусив істориків звернутися до раніше нехтуваних джерел, таких як усні свідчення, матеріальна культура, візуальна іконографія та математична статистика. Дані джерела потребують застосування відповідних герменевтичних принципів. Саме тому узагальнення свідчень катакомбного релігійного життя в радянський період вимагає зваженого залучення допоміжної літератури з соціальних дисциплін (психології, соціології), особливо з огляду на те, що драматичні події після 1989 р. породили популярні категоричні оцінки минулого. Користуючись досвідом "усних істориків" у співпраці зі спеціалістами з радянської релігійної політики, Інститут розробив серію деталізованих питальників щодо життя ієрархів, священиків, ченців і мирян, які враховують діахронні зміни обставин, що відбулися в період з 1946 до 1989 рр. За десять років праці в рамках проекту "усної історії" УГКЦ ІІЦ було сформовано архів інтерв'ю з очевидцями підпілля, який включає аудіозаписи, розшифровані тексти, фотографії та інші особисті документи, а також зібрано копії матеріалів з архівів КПРС і органів державної влади. Архів нараховує 1487 інтерв'ю, що проводилися на на основі дев'яти різних питальників, кожен з яких складається з 150 питань. Звуковий архів опитувань складається з 2 394 касет (на 60 або 90 хвилин). Збірка документів включає близько 2000 сторінок фотокопій з архівів Комуністичної партії, КГБ, органів радянської влади у справах релігії поряд з багатьма особистими документами громадян, серед яких шкільні дипломи, грамоти про висвячення, ордери на арешт, тюремні вироки, ухвали про депортацію, ордери на обшук та конфіскацію майна, документи про реабілітацію тощо. Інститут зібрав близько 4000 світлин, які зберігаються в окремому архіві разом з копіями. Важливим сучасним технічним досягненням, що значно розширює можливості наукових досліджень, стала повна комп'ютеризація архівних даних, розпочата ІІЦ в 1997 році.
Досвід підпілля був далеко не гомогенним. Він включав численні фази і відображав відмінні долі осіб і спільнот, що становили тіло переслідуваної Церкви. Нагромаджена Інститутом джерельна база "живої історії" підпілля УГКЦ дає змогу науковцю дослідити "з середини" надзвичайно широкий та цікавий спектр проблематики життя греко-католицького підпілля: специфіку опору та пристосування до умов тоталітарної дійсності, здійснення єпископського та священичого служіння, феномен жертовності та мучеництва, збереження та функціонування церковної структури, модифікації літургійної практики, формування нових священичих кадрів, життя греко-католицької сім'ї, релігійне виховання та входження нових членів в катакомбну спільноту, роль жінки в збереженні релігійної традиції преред лицем переслідування, чернече життя тощо.
Одним з першорядних ключів до осмислення досвіду опору та пристосування катакомбної Церкви та її життєздатності є зрозуміння ролі, характеру та суті єпископського служіння, механізмів збереження церковної структури, єрархічної тяглості та та звершення юрисдикції. Саме на цьому суттєвому аспекті життєдіяльності греко-католицького підпілля ми зупинимо нашу увагу.
II. Репресії душпастирів "ліквідованої" Церкви
П'ять провідних єрархів УГКЦ, включаючи митрополита Йосифа Сліпого, було арештовано радянськими органами 11 квітня 1945 року. Сталін дав персональне розпорядження щодо ліквідації УГКЦ. Радянський диктатор доцільно вбачав в Греко-Католицькій Церкві структурну основу стійкої релігійної, інтелектуальної, культурної, та політичної опозиції до радянського режиму в західній Україні. В наступні місяці були ув'язнено решту єпископів. Жоден з єрархів не погодився на наполягання НКВД вийти з підпорядкування Римського престолу. В березні 1946 року рішенням Львівського псевдо-собору, проведеного під пильним наглядом НКВД, проголошувалася ліквідація Греко-Католицької Церкви та її злиття з Російською Православною Церквою. В 1949 році аналогічного "возз'єдняння" зазанала УГКЦ на Закарпатті. Офіційна заборона поширилася на греко-католицькі єпархії на території Польщі та Чехословаччини, що перебували в сфері впливу СРСР.
Хоча нав'язане сталінським режимом "скасування унії" та насильницьке "навернення" греко-католиків на одержавлене православ'я не визнавалися єпископатом, частиною духовенства і вірних, а також Апостольським престолом у Римі, перед УГКЦ виникла реальна загроза її існуванню через фізичне знищення ієрархії. 29 травня - 3 червня 1946 р. в Києві відбувся військовий трибунал (троє суддів і два секретарі) над заарештованими 11 квітня 1945 р. галицькими греко-католицькими владиками. Слухання справи проходило переважно вночі, при замкнених дверях. Згідно вироку, митрополита Йосифа Сліпого було засуджено до 8 років
Loading...

 
 

Цікаве