WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Світові релігії - Реферат

Світові релігії - Реферат

(панчен-лама) вважається живим буддою Амітабхи.. Буддійська людність в Росії має три відділення - бурятське, тувинське і калмицьке на чолі з Центральним духовним управлінням буддистів Росії (дацан у с. Іволга, в 40 км від м. Улан-Уде).
Дзен-буддизм - один з різновидів буддизму. Засновником цього напряму, який став за останні ЗО років предметом широкого інтересу в СІЛА та Західній Європі, вважається індійський монах Бод-хідхарма, який начебто прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу "езотеричну", тобто призначену лише для вузького кола"посвячених", школу буддизму. Ця школа отримала назву чань-буддизму. "Чань" (японське - "дзен") є модифікацією терміну, що передається в японській та китайській мовах поширеним у буддизмі санскритським словом "дх'яна" - споглядання.
Розглянемо монастирський дзен-буддизм. Монастир був і залишається основною формою відтворення дзен-буддизму. Життя монастиря починається звичайно о 3 годині ранку. Снідають поночі, обідають о 10 ранку, вечеряють о 4 годині дня, причому в їжу вживають лише рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і прийом страв здійснюються за складним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, що мають символічний зміст. Шсля сніданку всі приступають до роботи: це - прибирання приміщень і монастирського дворища, праця на землі, що належить монастирю, тощо. Фізична праця - невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: "День без роботи - день без їжі". Розпорядок дня включає також співбесіди з наставниками, які супроводжуються ритуалом.
Цей розпорядок певною мірою змінюється в періоди інтенсивних духовних сесій, які провадяться щомісячно протягом 7-8 днів. Під час сесій сеанси споглядання тривають по 17-18 годин на добу. Ченці сидять у позі лотоса, розслабившись і напівприкрив-ши очі. їхня мета - досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого "я" і зануритися у абсолютне "бездум'я", віддатися Пустоті й Абсолюту. За учнями спостерігає чернець, який походжає по залі й бамбуковим кийком б'є по спинах тих, хто втомився.
Вивчення дзенської премудрості в монастирі триває в середньому 10-12 років.
Дзен-буддизм наприкінці 50-х років XX ст. охопив широкі кола інтелігенції та студентство, а через десятиріччя - дрібнобуржуазні верстви Західної Європи. Творча інтелігенція пов'язала з дзен-буддизмом надії на духовне оновлення, на отримання повноти буття, безпосередньої волі. Різноманітні течії битни-ків та хіппі вбачали в ньому ідейне виправдання морального нігілізму,, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов'язків. Добропорядні обивателі намагалися в цій модній течії знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск "безглуздого світу" як альтернативи кризи європейської культури. 1 нарешті, свою роль відіграла добре поставлена реклама, яка подавала дзен як панацею від усіх хвороб сучасного світу.
На сучасному етапі розвитку людства важливу суспільно-політичну й культурну роль буддизм відіграє у країнах Індокитайського півострова. За винятком В'єтнаму, в усіх інших країнах Індокитаю поширений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релігія. В Таїланді король вважається головою буддійської церкви, всі чоловіки обов'язково перебувають певний час у монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення сповідує інші релігії.
На грунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітилася тенденція до зближення буддійських церков і окремих сект. На буддійському з'їзді в Ко-ломбо (Шрі-Ланка) у 1950 р. було утворено "Всесвітнє братство буддистів". Резиденцію "Виконавчого комітету" пізніше було перенесено до Бірми, а потім до Таїланду. Комітет, незважаючи на основну ідею буддійського віровчення, бере активну участь у міжнародній політиці, відображає настрої народних мас, особливо у їхній боротьбі за мир.
Християнство. При вивченні цієї, другої світової релігії необхідно зазначити, що за змістом вона тісно пов'язана з іудаїзмом. Християнство зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами і вільними, багатими і бідними, загарбниками і підкореними.
Поразка народних рухів породжувала настрої відчаю, беззахисності, надії на допомогу надприродних сил. Породжене загальним економічним, політичним, інтелектуальним і моральним розпадом Римської імперії християнство повинно було задовольнити духовну потребу суспільства, яке вже не мало надії на соціальне визволення.
Віра в месію, тобто у божественного спасителя, як основа християнської релігії, значно поширилася в східних провінціях імперії, де численні проповідники сповіщали про прихід справедливого ладу.
Месіаністські погляди набули особливого поширення серед іудеїв Палестини і Малої Азії у зв'язку з Іудейською війною 66-73 pp. до н. е. В іудаїзмі виникає секта євусеїв (євсеш). 1947-1952рр. на березі Мертвого моря відкрито залишки їхніх поселень в ХІрбет-Кумрані, а також знайдено рукописи, в одному з яких багато уваги відведено "наставнику справедливості" - ймовірно, засновнику секти (вона існувала з II ст. до н. е. до другої половини І ст. нашої ери). На основі рукописів можна зробити висновок, що євсеї, які називали себе "синами світу", вірили в якогось Вчителя праведності, який нібито був покараний за свою проповідь. Про Вчителя праведності говорили, що він є обранцем божим і що його переслідував якийсь нечестивий жрець. Через 40 років після його страти, як вважали кумраніти, він повинен був повернутися для суду над всіма народами. Цілком можливо, що вірування кумранпів стало одним з багатьох джерел міфу про божественного спасителя, який реалізувався в образі Ісуса Христа. Сучасні дослідження не заперечують Історичного Існування засновника християнства, оповіді про життя і діяльність якого - Євангелія - створювалися значно пізніше його смерті.
За свій, хоч і пасивний, протест проти порядків Римської імперії прихильники християнства жорстоко переслідувалися. Необхідно пояснити, що цей протест виражався виключно в релігійних формах: надія покладалася на "небесного" Спасителя. 1 чим більше, мовляв, перетерпиш страждань, тим більшою буде небесна компенсація. Така ідеологія не лише не була небезпечною для пануючих верств, а навпаки, робила їм велику послугу, виховуючи трудящих у дусі покори. Тому держава почала поступово схилятися до християнства. 312 р. імператор Костянтин урівняв християнство в правах з усіма релігіями імперії; 324 р. проголосив його державною релігією, а 325р. скликав у м. Нікеї перший церковний собор, на якому фактично закріпив союз між
Loading...

 
 

Цікаве