WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Вірування та повір’яукраїнського народу (Курсова) - Реферат

Вірування та повір’яукраїнського народу (Курсова) - Реферат

бігають горами й долинами і засаджують на них квіти. Коли все зазеленіє і розквітне, вони рвуть квіти, вплітають в коси, і купаються в потоках та озерах. Вважається, що до танців, які нявки теж дуже полюбляють, приграє їм чорт на дудці . Цікаво, що на тому місці, де раз перетанцювали мавки, трави не буде повік, і такі місця називаються ігровищами. Розважаються вони також тим, що заманюють людей і заводять їх у безвість. Відчепитися від мавки, за народним повір ям, можна лише , скинувши сорочку і перевернувши її навиворіт.
Мавки бувають високого зросту, обличчя мають округле; довге волосся, оздоблене квітами, спускається їм на плечі. Одяг їх тонкий, прозорий; їх бистрих блискучих очей не гріє людська душа. Отже, мавки виглядають спереду як дівчата, але відрізняються від людей тим,, що не мають спини, тому видно всі нутрощі.
Варто зазначити, що в слов янській міфології нявки являють собою втілення смерті, що насамперед пов язане з уявленнями про човен, на якому пливуть у царство мертвих.
Невідривно з віруваннями про мавок пов язані і повір я про існування чугайстра, або лісового чоловіка. Чугайстер виглядає як людина, проте висока, як смерека, в білім одязі. Шкіра його, подібно до тварин, вкрита буйним волоссям. За народними повір ями до людей чугайстер відноситься приязно, розмовляє з ними, гріється біля вогню. Людині чугайстер шкоди ніколи не заподіє, інколи навіть обороняє її від зла. Проте часом може чемно запросити до танцю, а, відтанцювавши своє, відпускає.
Вважається, що чугайстер - це заклятий чоловік: він ходить лісами, блукаючи, ніхто його не вб є, не з їсть, бо так йому "пороблено". Зарившись у листі, чугайстер чатує на мавку, а коли впіймає її, то вбиває та їсть. Якщо люди розкладуть у лісі багаття, то чугайстер приходить до них, і смажить зловлену нявку на рожні.
Іншим слов янам чугайстер невідомий.
Уявлення про мерців, які смокчуть ночами кров живих, властиві всім європейським народам. Ці перевертні називались вампірами. Але ось що говорить про них персонаж розповіді О.К. Толстого: "Ви їх ,Бог знає чому, називаєте вампірами, проте я можу вас запевнити, що справжня їх назва - упир; а, оскільки вони походження виключно слов янського, хоча й зустрічаються в усій Європі і навіть в Азії , тому й не потрібно притримуватись іноді імені, вигаданого угорськими ченцями, які з упиря зробили вампіра, перекручуючи все на латинський лад. Вампір, вампір! - повторив він з презирством, - це однаково, якби ми казали замість "привид" - "фантом" чи "ревенант"."
Герой О.К. Толстого правий практично абсолютно: європейське слово "вампір" дійсно слов янського походження. Крім того, особливості його звучання свідчать про час, коли відбулось це запозичення. Справа в тому, що загальнослов янська форма цього слова повинна звучати так: *apir чи *apyr. Звук - це так зване "носове а", яке звучало як "а з прононсом". Подібно вимовлявся цей звук і в церковнослов янській мові та позначався буквою "юс великий", проте досить швидко він в більшості слов янських мов перетворився на "у". Перетворення "юса" на "у" відбулось приблизно у Vlll - lX віках . Що стосується початкового в -, то воно має однакове походження із словами "вострый", "вотчим". Такий вставний звук на початку слова називається протезою (в перекладі з грецької "поставлений спереду"). Отож, спираючись на форму слова, можливо визначити час його запозичення: середина першого тисячоліття нової ери. Саме тоді германці сприйняли слов янське найменування мерців, які встають з могили. Поняття ж запозичувати їм не потрібно було: уявлення про потойбічних монстрів, що п ють кров, було властиве багатьом європейським народам з глибокої давнини.
Загальнослов янська форма (відображена в давньоруському власному імені Упир) поділяється на префікс *on -/ *an і корінь *pir -/ *pyr -. Префікс можливо порівняти з грецьким ana (зверху), а корінь - той же, що і в словах "перо", "напор". Він означав "підніматися, йти, летіти". Іншими словами, упир - "той, хто піднімається вверх", тобто той, хто встає з могили.
Афанас єв, узагальнивши народні вірування українців та білорусів в упирів, дійшов висновку, що упирі - це злі мерці, які за життя були чаклунами, вовкулаками і взагалі люди, не прийняті церквою (самогубці, єретики, боговідступники, п яниці, тощо). Хоча наведене визначення досить широке, воно, проте, не охоплює увесь зміст, вкладений в поняття "упир". Тому доцільно звернутись до самих народних уявлень.
За одними народними повір ями, упир - то син від чорта та відьми. Звідси і приказка: "Упир та непевний усім відьмам родич кревний". Але він живе, як звичайна людина, відрізняючись лише злістю. За іншими віруваннями, упирі мають лише людську подобу, а в сутності вони справжні чорти. Є й таке вірування, що упирі - це трупи відьом, чаклунів, та інших людей, в яких після смерті вселились чорти. Упирем також може стати будь-яка людина, як тільки її обвіє степовий вітер. Зовні упир в одних місцевостях нічим не відрізняється від звичайної людини, в інших же його уявляють людиною з дуже рум яним обличчям. На правобережжі є ще особливий вид упирів: так там називають дітей з великою головою, довгими руками та ногами. Такі діти називаються "одмінами", тому що їх підкидає людям нечиста сила взамінвикрадених людських немовлят. В Проскурівському уїзді Подільської губернії народ знає поділ упирів на дві категорії - живих та мертвих. Основні ознаки мерця-упиря - це червоне обличчя, лежить в труні він долілиць і ніколи не розкладається; у живого обличчя теж червоне і надзвичайно міцна тілобудова. Ця міцність тілобудови необхідна тому, що, за місцевими віруваннями, йому доводиться носити на спині мертвого упиря; останній без першого не може зашкодити, оскільки не ходить. [6]
За поширеними поняттями українців, мерці-упирі вдень лежать в могилах, наче живі, з червоними, закривавленими обличчями. Вночі вони встають з могил і бродять світом. При цьому вони літають у повітрі чи вилазять на могильні хрести, лякають перехожих, ганяючись за ними. Проте, більш небезпечні вони тим, що, заходячи в хати, кидаються на сонних людей, особливо немовлят, і смокчуть у них кров, спричиняючи смерть. Ходіння їх триває, як і іншої нечистої сили, поки не заспівають півні. Чуму та інші епідемічні хвороби, а також засуху, неврожаї та інші громадські лиха також приписували упирям.
Упирі можуть бути двоякі: родимі і роблені . Родимого упиря легко впізнати, бо в нього інакші статеві органи, наслідком чого є безплідність і бездітність. Обличчя в нього червоне, має малий хвостик, а на хвості чотири волоски. Упир має дві душі, тому, хоч умре, може ходити світом, бо лише одна душа його покидає, а друга лишається при нім. Над клубом чи під коліном упир має дірку, в яку входить його душа.
За іншими даними вважається, що упирем стає після смерті людина, через труну якої перестрибнув чорт в подобі чорної кішки. Якщо народ підозрює якогось покійника в страшних прогулянках, його викопують з могили і,
________________________________________
6 Дяченко Ю.П. "Українці: народні вірування, повір я, демонологія" Київ, 1992р., ст.. 499-500.
побачивши, що він зовсім не схожий на мерця, а навпаки, рожевощокий. наче живий, вбивають йому в серце осиковий кілок, а потім спалюють труп. При цьому варто остерігатися струменя чорної крові, котра литиметься з серця. Якщо бодай крапля її потрапить на когось, залишаться на тілі невиліковні виразки. Ну а коли розгориться багаття, поповзуть в різні боки чорні жаби, гадюки та черв яки, і необхідно слідкувати, щоб
Loading...

 
 

Цікаве