WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Вірування та повір’яукраїнського народу (Курсова) - Реферат

Вірування та повір’яукраїнського народу (Курсова) - Реферат

та Чуже. Своє - це своя сім я, своє плем я, свій рід, своя територія, знайома та обжита. Чуже - це дикий, ворожо налаштований світ, що оточує Своє, і завжди несе загрозу та небезпеку, виштовхуючи людину із звичного середовища проживання. І посланцем з того, інакшого, світу, людина вбачає його споконвічного жителя - дику тварину, або покійника (тобто того, хто відійшов з цього, свого, світу, на той, чужий). Уявлення про Своє та Чуже, можливо, найдревніше для людства, і служить воно джерелом забобонів, одне з яких - віра в перевертнів-вовкулаків.
Синонімом слова "вовкулак" є "вурдалак", особливістю якого є можливість точно вказати дату виникнення - 1835 рік. Саме тоді був написаний, а тоді і надрукований відомий вірш О.С. Пушкіна з циклу "Песни западных славян":
Трусоват был Ваня бедный:
Раз осеннею порой
Весь в поту, от страха бледный,
Чрез кладбище шёл домой.
Бедный Ваня еле дышит,
Спотыкаясь, чуть бредёт
По могилам; вдруг он слышит,
Кто-то кость, ворча, грызёт.
Ваня стал; шагнуть не может.
Боже, думает бедняк ,-
Это, верно, кости гложет
Красногубый вурдалак!
Горе! Малый я не сильный!
Съест упырь меня совсем,
Если сам земли могильной
Я с молитвою не съем!
Что же? Вместо вурдалака
(Вы представьте Вани злость!)
В темноте пред ним собака,
На могиле гложет кость.
До заголовка відсилає зноска "Вурдалак. Вудкоглак. Упир." Іншими словами, це мрець, що встає з могил та смокче кров живих людей. Людина, яку вкусив упир, сама стає упирем, а врятувати від нього міг лише шматок землі, взятої з могили, який треба з їсти. Проте всі ці відомості стосуються лише упиря, а з вурдалаком справи складніші. Дійсно, в міфології наших далеких предків існував персонаж із схожим ім ям -"волколак". Подібно до упиря, це був перевертень, який випивав всю кров з людини, котра сама ставала "волколаком". Проте перетворювалась вона не в мерця, а у вовка, ім я якого вимовлялось по-різному - "вулколак", "вурколак". Цікаво, що ці варіації згадує і персонаж драми О.В.Сухово-Кобиліна "Смерть Тарелкина" Расплюєв. Розповідаючи про страшне чудовисько, яке п є кров петербуржців, Расплюєв з жахом каже: "Вурдалак, вудкоглак, упир". Тому, можливо, О.С.Пушкін, нечітко почувши вимовлене ім я вовкулака, відтворив його як вурдалака. Замінивши його, він ототожнив вовкулака з упирем. Обидва чудовиська дійсно мають спільні риси: обидва - перевертні, що харчуються кров ю, прибульці із ворожого світу, які затягують в той світ своїх жертв.
Походження слова "вовкулак" не викликає особливих труднощів, адже споріднені слова є і у інших слов янських мовах : болгарське "върколак", сербо-хорватське "вукодлак", чеське "vlkodlak", польське "wilkodlak".
Перша частина його - "вовк" - взагалі зрозуміла, а другу частину порівнюють з церкоснослов янським "шкіра, волосся". Отже, "вовкулак" - "вовча шкіра" - влучна назва для того, хто її раз від разу скидає.
За Афанасьєвим, на Україні розрізняють вовкулаків двох видів: це або чарівники у звіриній подобі, або прості люди, перетворені чарами на вовків. Чарівники бродять вовками переважно вночі, вдень же вони знову набувають людського вигляду. Вовкулаки, перетворені з простих людей, істоти не злі, а страдницькі; вони живуть в барлогах, бродять лісами, виють, проте зберігають людські риси. За народним повір ям, чаклуни чи відьми, бажаючи когось перетворити на вовка, накидають на нього звірину шкіру, приказуючи при цьому магічні слова. Інколи говорять, що чаклун кладе пояс під поріг хати: хто переступить через цей пояс, той і перетвориться на вовка. Самі ж чаклуни, бажаючи перетворитись на тварину, накидають на себе особливе кільце чи перекидаються через обручі. Головна сила тут - у чарівних словах.
Люди, що перетворились на вовків, переступивши через пояс, набувають людської подоби тільки після того, як він перетреться чи трісне. Є, проте, й інший спосіб, котрим можливо в будь-який час повернути перевертню людський вигляд: потрібно, щоб хтось надів на нього знятий з себе пояс, попередньо нав язавши на ньому вузлів, примовляючи щоразу: "Господи, помилуй!". Кажуть, що при цьому звірина шкіра впаде, і перед визволителем з явиться людина.
Х.П.Ящуржинський вовкулаком називає людину, наділену здатністю перетворюватись на вовка; така здатність дається за гріхи тих батьків, котрі перед святами чи постами мали тілесні стосунки або ж працювали у свята. За його даними, у вовкулака перетворюються тимчасово, але ніхто не може з вовка зробитись людиною, бо дається це як кара від Бога. Про перетворення вовкулака народ каже: "Вовкулак ходить у ліс до справжніх вовків, і там вони бігають, щоб зловить що-небудь і з їсти. Світом вовкулак йде додому і перед селом знову перекидається на чоловіка, а жінка його вже знає, нічого йому й не каже." Взагалі вовкулак видається людиною похмурою, а якщо стає вовком, то тільки давить, але не їсть овець.
В доробку В.М.Гнатюка 1 вказано, що вовкулаки бувають двоякі: вроджені - і тоді вони періодично переміняються у вовків, як прийде на це пора, і бігають з ними,- і зачаровані ; в останньому випадку бігають вони вовками, доки хтось не здогадається, що вони несправжні, та не відчарує. За його даними, якщо вагітна жінка побачить вовка або з їсть м ясо звірини, яку роздер вовк, то породить вовкулака. Цікаво, що за народними повір ями
________________________________________
Гнатюк В.М. "Знадоби до української демонології", Львів, 1903р., ст.208
вовкулаки мають під пахвою таку ямку, в котрій сходяться кінці шкіри. Через неї вивертається шкіра і людина входить досередини, а назовні виходить вовк.
"Коли чоловік забуде за Бога, відьма виводить його на гору, застромлює в землю ніж і каже йому перекинутись через нього три рази; тоді чоловік обростає волоссям і стає вовкулаком".
В деяких місцевостях (колишня Київська губернія) вовкулак і упир в уяві народу ототожнювались, і їм приписували ті ж самі риси.
Весною, як тільки вкриються травами луки, розпустяться верби й зазеленіють поля, тоді "з води на берег виходять русалки".
Вивчаючи повір я про русалок, необхідно відділити від них класичні та романські оповіді про подібних жіночих істот - сирен: ці напівжінки-напівриби своїм співом зваблювали мореплавців у смертельно небезпечні місця. Проте сирени, білі, з золотистим волоссям та риб ячим хвостом, нагадують русалок лише своїмдитячим віком.
За народною уявою, русалки - це дівчата або молоді жінки, котрі втопилися під час купання. Утоплениці-русалки навіки-вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що дивом збудовані з прозорого кришталю.
У всіх мешканців Європи з давніх-давен були відомі русалки, щоправда, під різними іменами. Так, у Німеччині вони називались водяні німфи (wasser-nymphe) і дунайські діви; в Англії - морські дівчата (seamaid) і теж water-nymph; у литовців - дугни, вундани і вілії (від ріки Вілія). У скандинавських народів нараховується аж дев ять різновидностей водяних дів: Himi?glofa, Dufa, Hadda, Hefridg, Udur, Hro?n, Bylgia, Bara i Kolga; в Польщі - свитезянки, а в Сербії - віли, що живуть у горах, в скелях і на берегах рік та озер. В уяві сербів - це молоді, дуже гарні дівчата в білотканій одежі, з довгим волоссям, що хвилями розвівається по спині і пишних грудях ; шкоди вони ніякої людям не роблять, а при нагоді ще й допомагають. Віли мають і деякі обов язки: вони збирають хмари, готують блискавку і грім, а часом збираються на розвагу й танцюють;
Loading...

 
 

Цікаве