WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Особливості Київського християнства - Реферат

Особливості Київського християнства - Реферат

намагалась підкреслити свою окремішність, незалежність своєї церкви, специфіку ідеології кшталту Київського християнства, його творчу роль в розвитку культури і духовного життя Київської Русі. В подальшому ці традиції були продовжені в релігійній літературній творчості Клима Смолятича, проповідях Кирила Туровського, "Моління" Данила Заточника.
До інших найбільш розвинених жанрів літератури періоду Київського християнства дослідники відносять літописи, агіографію, морально-дидактичні, історичні і героїко-романтичні твори. Зазначимо, що всім їм також була притаманна своя києворуська специфіка. Так, літописи, на відміну від перекладних візантійських хронік, що являли собою історію царств і царів, складалися із щорічних статей, в яких давався перелік подій, що відбувалися в країні в названий рік. Нестор цю ідею відобразив в назві своєї літописної енциклопедії - "Повісті врем'яних літ".
Агіографія цього періоду була представлена Житіями Бориса, Гліба і Феодосія Печерського. Відстоюючи свою церковну і політичну незалежність від західно-східних впливів, теоретики Київського християнства вже в перші десятиліття по його запровадженню почали створювати культ власних християнських святих.
Оригінальність вітчизняної літератури проявилась також в морально-дидактичному жанрі. На початку ХІІ ст. Великий князь Київський Володимир Мономах написав своє "Повчання", яке було звернуте до власних дітей, але стало політичним, релігійно-моральним і правовим кодексом державного життя Руси-України. "Повчання" - твір, що був написаний в дусі Київського християнства. В деяких дослідженнях його трактують як антицерковний, але згодитись з цим можна за умови, що антицерковність Володимира Мономаха мала не глобальний антихристиянський характер, а була спрямована проти візантійсько-православної практики християнського життя, що періодично в історичному розвитку Української Церкви брали верх над засадами власне Київського християнства. [9, с.80] Князь Володимир Мономах спирається на біблійні зразки і закликає додержуватися норм християнської моралі в контексті конкретних, а неабстрактних, зорієнтовані на зовнішні цінності, обставин державного і церковного життя.
Найяскравішим в оригінальній вітчизняній літературі твором історичного жанру було "Хожденіє" монаха Даниїла на початку ХІІ ст. у Святу землю.
Але ні одна інша літературна києворуська пам'ятка доби Київського християнства не може похвалитися такою великою і гарною дослідною літературою, такими багатосторонніми і глибокими студіями як "Слово о полку Ігоревім". Розглядаючи "Слово" як центральний твір в огляді оригінальної української літератури ХІ - ХІІІ століть, М. Грушевській писав: "З погляду артистичного і культурного "Слово" стоїть незвичайно високо. В порівнянні з епосом візантійським - отяжілим, позбавленим свіжості і безпосередності чуття, "Слово" блищить щирістю, глибиною і силою афекту... Супроти варварської грубуватості і елементарності настроїв і мотивів західноєвропейських творів феодальної доби воно вирізняється багатством і тонкістю настроїв..."[8, с.215].
Високому рівні розвитку писемності і літератури можна завдячити виникненням мистецтва книгописання. Громадянське значення книжок було добре засвоєно теоретиками Київського християнства. З усіх книгописних майстерень найвизначнішим був київський князівських скрипторій, заснований за часів Ярослава Мудрого. За літописом, Ярослав книги "многі списав і положив в церкві Святої Софії". Це коротке повідомлення свідчить про існування вже в першій половині ХІ ст. Софійської бібліотеки. За деяким дослідженням, вона нараховувала до 500 томів. [7, с.33] А на передодні монголо-татарської навали приблизний бібліотечний фонд стародавньої літератури нараховував до 140 тисяч томів [16, с82].
Досить ґрунтовним в цей період було поширення грамотності. Вона охоплювала не тільки саме лише духовенство, князівсько-дружинну верхівку, а й різні верстви простого народу.
Особливу увагу звертає на себе така галузь культури Київської Русі як архітектура. Перші століття розповсюдження християнства характеризується великим церковним будівництвом, щедро прикрашеним монументальним та іконописним живописом. Основним типом християнського храму був хрестово-купольний тринефний, а в великих церквах п'ятинефний, що походив від сполучення базиліки з центральною будовою, над якими знаходився купол, що символізував небеса. Найстаріший кам'яний храм в Руси-Україні - храм Успіня Богородиці (або Десятинна церква) був побудований в Києві в 989 - 996 рр. давньоруськими майстрами разом з грецькими.
Собор святої Софії у Києві (1037 - 1054 рр.), вершина києво-руського зодчества, багато в чому нагадував Софію Константинопольську, але художнє втілення в ньому ідеології Київського християнства сприяло появі деяких відмінностей від класичного візантійського стилю. Софія Київська - величний п'ятинефний храм, з просторими хорами, що охоплювали і бокові нефи, не має прямих аналогів серед пам'яток церковного зодчества Сходу. При збереженні візантійської основи хрестово-купольного храму, архітектура Софії Київської доповнена ступеневою композицією зовнішнього об'єму, більшою кількістю куполів, масивними хрещатими стовпами. Сам Київ як столиця держави і резиденція князів і митрополитів здобув славу одного із самих красивих, великих і багатих міст Європи ХІ - ХІІ ст. Так, в архітектурі Руси-України почала втілюватися ідея доброзичливих стосунків світської і церковної влади, їх взаємної відповідальності за розвиток молодої могутньої держави, її культури і духовності.
З другої половини ХІІ ст. стає помітним послаблення візантійських впливів щодо архітектури, що позначилося появою в храмів баштової форми. Процес розвитку національних рис в старокиївському зодчестві набував все більшого і безповоротного характеру.
Більш довготривалим і стійким був іноземний вплив на розвиток живопису в культурі Київської Русі. Візантія не тільки познайомила києворуських художників з технікою мозаїки, фрески, темперного живопису, але й дала їм іконографічний канон, незамінність якого суворо оберігалася православною церквою. Але все ж таки в ХІ - ХІІ ст. і староруському живописі складаються дві традиції прикрашення храмів розписами. Однак, більш сувора і урочиста, находить свої джерела в монументальному живопису Візантії. Друга, більш вільна і живописна, склалася вже на вітчизняному ґрунті. Класичною пам'яткою, що втілила першу і другу традиції, був Софійський собор, в розписах якого повністю витриманий візантійський іконографічний канон.
В ХІІ ст. в Києві були
Loading...

 
 

Цікаве