WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Православна Церква - Реферат

Православна Церква - Реферат

не поступилися б правом контролю над церковними ієрархами.
Ні на третьому (1593), ні на четвертому (1594) берестейських соборах руських єпископів питання про унію не піднімалося. Потай ним продовжували займатися єпископи Терлецький, Балабан, Копистенський і Збіруйський. У червні 1594 р. на таємному (покутному) зібранні у Сокалі дані владики підтвердили чинність Белзького документу про унію, уклали відповідну декларацію, в якій було викладено умови унії, та зобов'язали єпископа Терлецького переговорити з рештою єпископату про доцільність та необхідність унії з Римом. На цьому етапі до унійної праці руських владик активно підключився римо-католицький єпископ Б.Мацейовський. Не без його впливу поставив свого підписа під Сокальськими умовами Іпатій Потій 2 грудня 1594 року у містечку Торчин, куди до нього спеціально приїхав єпископ Терлецький. За місцем підписання ці умови називають ще Торчинським едиктом. Переважна більшість істориків вважає, що вже у грудні 1594 року практично всі єпископи Київської митрополії підписали умови унії (відсутні підписи єпископів Г.Балабана та М.Копистенського).
Акт декларації про унію, або торчинський едикт, був заявою переважної більшості руського єпископату, яка засвідчувала його намір відійти від послуху цоргородському патріархові та перейти до юрисдикції Риму [8, 117].
Акт від 2 грудня 1594 року підводить риску під підготовчим етапом до укладення церковної унії київської митрополії з Римом. Наступні 1595 - 1596 роки стали часом активного втілення у життя ідеї унії не лише самими руськими єпископами, але і королівською владою та Римською курією.
Висновки
Розглянувши і проаналізувавши історію православ'я в Україні періоду 1458-1596 рр., а саме від поділу Київської митрополії до Берестейської унії, можна підсумувати, що об'єднання всіх українських земель під польською короною сприяє національно-культурній кристалізації українського народу під впливом західноєвропейської культури. Зіткнення з польським католицизмом підносить національне значення Української церкви, розбуджує приспану національну самосвідомість населення. Зростає любов і пошана до своєї рідної церкви та бажання допомогти їй вийти із застою. Не вся шляхта залишає українську церкву і спольщується. Князь К.Острозький, церковні братства шукають вихід для покращення культурно-національного і релігійно-церковного життя у налагодженні освіти, виховання. Іван Вишенський бачить порятунок церкви у запереченні її ієрархічних основ. Єпископи не могли примиритися з тим, що братства втручаються у церковне життя, використовуючи надану їм патріархами ставропігію і право контролю над церковною ієрархією. Патріархи, які фактично були заложниками турецьких султанів, що спритно маніпулювали ними для здійснення своєї зовнішньої політики щодо України, Польщі і Московщини, не мали можливості і сил оздоровчо впливати на зболений організм православної церкви в Україні.
Що стосується правового стану православної церкви в Україні, то від поділу Київської митрополії в 1458 р. до Берестейської унії 1596 р., як вважають історики, не був негативним. Проте, не слід забувати, як справедливо зауважує І.Власовський, що можна допустити помилку, коли б лише за формальними правовими нормами, що можна було спостерігати і по актах повторного видання королівських грамот та привілеїв в оборону та підтвердження прав Церкви, порушуваних урядами і особами і також, як побачимо далі, королем" [10, с.175]. Отже, справді, була-таки різниця між положенням православної церкви де-юре і її життям де-факто.
Зовні, юридично права і привілеї православної церкви польська влада нібито зберігала. Але практично все робилося для того, щоб різними способами внутрішньо підкопувати життя цієї церкви, у чому владі активно допомагала католицька ієрархія з католицькою правовірною польською шляхтою.
Узагальнено оцінюючи діяльність церковних соборів можна стверджувати, що собори як практичне здійснення засади соборності в устрої Української православної церкви у XVI ст., особливо в кінці століття, виконували певну законодавчу функцію, обмежену певним відрізком часу. Церковні братства в той же час, передусім, у другій половині XVI ст., ставали постійними установами соборного характеру. Кількісний ріст і масштабність діяльності православних братств як активної організаційної форми соборності православної церкви в Україні був викликаний вимогами тієї епохи, а саме: необхідністю протидії католицькій державній владі, яка дезорганізувала і деморалізувала православну церкву, і необхідністю реформувати цю ж державу.
Передунійний час був також періодом розгортання українсько-білоруським міщанством на чолі ізшляхтою боротьби проти унії. Кожна зі сторін була сповнена рішучості відстояти своє бачення виведення Руської церкви із кризового стану та її майбутнього. Позиції, що до них пристали обидві сторони, не лишали можливості до взаємопорозуміння та простору для компромісних рішень.
Список використаних джерел та літератури
І. Джерела
1. Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные
Археографической комиссию (далі - АЗР). СПб., 1848. - Т. 3. - № 138. - Прим. 81.
2. АЗР. - Т. 3. - № 139. - Прим. 82.
3. АЗР. - Т. 4. - № 33.
4. АЗР. - Т. 4. - № 149.
5. Определеніе собора Віленського 1509 г. // Православний собеседник. - 1863. Кн. ІІІ.
6. Розвідки про церковні відносини в Україні-Руси XVI - XVIII вв. - Львів, 1990. - Т. 8.
ІІ. Література
7. Бантыш-Каменский Н. Историческое известие о возникшей в Польше унии.- Вильна, 1866.
8. Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (Х - початок XVII ст.). - Зб. документів та матеріалів. - К., 1988. - № 83, 84, 94.
9. Великий А. З літопису християнської України. - Рим, 1969. - Кн. ІІ.
10.Власовський І. Нарис історії Української православної церкви. - Том І. - Нью-Йорк, - Київ, Бавнд-Брук, 1990.
11.Голубьев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. - Т.ІІ.
12.Грушевський М. Ілюстрована історія України. - Львів, 1913.
13.Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI - XVII віці. - Київ - Львів, 1912.
14.Курилас Б. З'єднання архієпископа Мелетія Смотрицького. - Брюсель-Лювен, Вінніпег, 1962.
15.Левицький О. Внутрішній стан західноруської церкви в Польсько-Литовській державі в кінці XVI ст. та унія (Львів, 1990). - Репринт, Львів, 1991.
16.Лотоцький О. Українські джерела церковного права. - Варшава, 1931.
17.Макарій (Булгаков). История Русской Церкви. - Том І - ХІІ. - Петербург, 1882 - 1884. - Т. ІХ.
18.Нарис історії Церкви в Україні. - Рим, 1990.
19.Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов. - 2-е изд. - К., 1898. - Т. 3.
20.Переписка папи с Российскими государями в XVI с., найденная между рукописями в Римской Бербериниевой библиотеке. - СПб, 1834.
21.Плохий С.Н. Папство и Украина (Политика Римской курии на украинских землях в XV - XVII вв.). - К., 1989.
22.Хома І. Київська митрополія напередодні Берестя. - Рим, 1979.
23.Чистовичь И. Очерки истории Западно-русской церкви. - СПб., 1882.
24.Чубатий М. Історія християнства на Руси-Україні. - Т. ІІ. - Кн. І. - Рим, 1976.
Loading...

 
 

Цікаве