WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнство: передумови виникнення, історія, символи, свята. (Курсова) - Реферат

Християнство: передумови виникнення, історія, символи, свята. (Курсова) - Реферат

Йосип і Марія прибули для перепису населення, не знайшлося їм іншого пристановища. Першими вклонилисяйому місцеві пастухи. Восьмого дня після народження немовля було названо Ісусом і над ним було здійснено обряд обрізання. Сорокового дня в Єрусалимському храмі відбулося його ритуальне посвячення Богові. Мав Ісус чотирьох братів і сестер, але їхніх імен у Євангеліях не названо. Дізнавшись про народження Бога (а це передрікали і східні волхви), іудейський цар Ірод наказав знищити у Віфлеємі всіх новонароджених хлопчиків. Тому Йосип і Марія змушені були втекти з маленьким Ісусом у Єгипет, звідки повернулися лише після смерті Ірода, оселив-шись у своєму містечку Назареті, де Ісус прожив до тридцяти років, нікуди не вибираючись звідти. Щорічно на Пасху відвідував він Єрусалимський храм. Мабуть, знав грамоту, бо часто цитував Старий Завіт. Не маючи систематичної іудейської освіти, він усе-таки привернув до себе увагу служителів храму. Коли Ісусові виповнилося тридцять літ, відбулися надзвичайно важливі події його життя. Він залишив сім'ю, отримав у водах Йордану хрещення проповідником Іоанном, який, очевидно, був фундатором нової релігії, ще до Христа проповідував прихід месії, закликав жити доброчесно, практикував ритуальне обливання новонароджених. Після цього Ісус більше місяця провів у пустелі, віддаючись молитві й посту, пе-ремігши в духовному поєдинку спокусника Диявола. Невдовзі почав свою трирічну проповідницьку діяльність у розташованих на узбережжі Галілейського моря містах Капернаум, Харазин, Магдала. У його проповідях ішлося про те, що ось-ось настане царство Боже. А щоб увійти до цього царства, необхідно повірити в Єдиного Бога, покаятися у своїх гріхах і слідувати за Сином Божим, яким Ісус називав себе. Слово Ісуса знайшло багатьох прихильників, які повірили йому, пішли за ним. Дванадцять його учнів і послідовників стали апостолами. Ширилася на-вколишніми місцями слава про нього і як чудотворця, який лікує хворих, воскрешає мертвих, перетворює воду на вино...
Своєю діяльністю Ісус порушував багато іудейських культових норм: спілкувався з грішниками, яких ортодоксальні іудеї вважали мало не недоторканими, сам відпускав гріхи, що в іудаїзмі міг робити тільки Бог, порушу-вав вимоги щодо святкування суботи. Це виклакало в релігійних колах значне невдоволення. Релігійні ортодокси, забувши про взаємний розбрат, ополчилися проти Ісуса.
На третій рік проповідницької діяльності він прибув у Єрусалим на святкування Пасхи. Це викликало неабияке піднесення серед простолюду і насторожило місцеву знать і владу. Іудейська верхівка вирішила віддати Ісуса на суд синедріону (найвищий орган політичної та судової влади в Єрусалимі). Тиждень перед Пасхою був останнім у його земному житті. В четвер увечері він разом зі своїми учнями вчинив обряд пасхальної вечері, названої Таємною Вечерею, де причастив їх хлібом і вином як своїм тілом і кров'ю. Тоді ж передбачив, що один із них зрадить. Так і сталося. Коли Ісус після вечері молився в Ге-тсиманському саду, Іуда своїм поцілунком вказав на нього, видавши його властям. Тієї ж ночі синедріон засудив Ісуса до смертної кари як самозванця, богохульника, руйнівника іудейської релігії, який ще й проголосив себе царем іудейським. Не бажаючи втручатися в релігійні суперечки, прокуратор (управитель) Іудеї Понтій Пілат не мав наміру затверджувати вирок, тому звернувся до народу з пропозицією відпустити Ісуса на підставі звичаю милувати злочинців перед святом. Але натовп, підбурюваний іудейськими священиками, зажадав смерті Ісуса, даруючи волю засудженому за участь у збройному заколоті Варавві.
Оскільки іудейські священики виставили Ісуса не стільки руйнівником іудейської релігії, як політичним злочинцем, що претендує на владу царя іудейського, він мусив бути страчений не через побиття камінням, як традиційно розправлялися з віровідступниками, а через розп'яття - так карали рабів, розбійників, убивць, яких, крім позбавлення життя, вважали за необхідне і зганьбити.
Опівдні в п'ятницю Ісуса разом із двома розбійниками повели на гору Голгофу до місця страти. Там його прив'язали і прицвяхували до хреста, а зверху прибили напис "цар іудейський". Протягом шести годин йому довелося терпіти не тільки фізичні муки, й знущання вартових, натовпу. У момент його смерті сталися затемнення
сонця, землетрус.
Після смерті Христа апостоли таємно поховали тіло його в печері, заваливши вхід до неї камінням. На третій день після смерті Ісус воскрес, а на сороковий у присутності апостолів вознісся на небо, пообіцявши повернутися на землю наприкінці існування світу, щоб вчинити суд над живими і мертвими.
Після цього апостоли розійшлися по світу і заснували релігійні общини, що об'єднували людей, які вірили в Христа як земне втілення Бога.
Деякі розходження життєпису Христа, що містяться у Євангеліях від Луки і Матфея, спричинили полеміку з приводу того, чи можна вважати його історичною постаттю. Висловлювалися різні точки зору (представники міфологічної школи стверджували, що наука не володіє достовірними відомостями про його існування; представники історичної школи знаходили безперечні, на їх погляд, контр-аргументи: реальне існування апостолів Павла, Іоанна Хрестителя тощо). Більшість учених сходиться на тому, що в І ст. н.е. існував великий проповідник Ісус, який сформулював своє віровчення, згуртував послідовників, община яких з часом трансформувалася у світову релігію. А про його зовнішність можна судити за відбитками обличчя і тіла на полотні Туринської плащаниці. Найхарактерніші риси Христа втілені в іконописних зображеннях.
На перших порах християнські общини існували розрізнено, не мали спеціальних місць для богослужінь. Нерозвинутими були тоді його вчення, культова система.
Антична доба розвитку християнства охоплює три етапи: первісне християнство (середина І ст. - середина II ст.), раннє античне християнство (середина II ст. - початок IV ст.) та пізнє античне християнство (початок IV ст. - кінець V ст.). До общин етапу первісного християнства належали соціальні низи. Представників заможних верств було мало, і вони не відігравали помітної ролі в общинах. Тому первісне християнство вважають релігією пригноблених. Церква тільки формувалася.
На етапі раннього античного християнства в общини активніше почали вливатися заможні люди, прибравши згодом до своїх рук керівництво ними. А самі общини, які стали називати парафіями, об'єдналися у єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Церква стала на захист існуючих порядків.
У період пізнього античного християнства до нього в основному приєдналися рабовласники. За імператора Костянтина християнство було урівняне з усіма іншими релігіями, а в 324 р. стало державною релігією, користуючись економічною, політичною та ідеологічною підтримкою Римської держави. Почалася централізація церкви: єпископії та
Loading...

 
 

Цікаве