WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Аскетичні моменти у релігійно-філософських поглядах стародавніх греків - Реферат

Аскетичні моменти у релігійно-філософських поглядах стародавніх греків - Реферат

викладає принципи, на яких варто будувати поведінку людини. Він вважає, що робить людей гарними законодавство, яке змушує набувати гарні звички. Крайності завжди порочні; слід шукати "золоту середину" між двома крайностями - так, сміливість - це щось середнє між боягузтвом і безрозсудним хвацтвом. Одночасно важливою якістю Аристотель вважає гордість, необхідно нехтувати всяким, хто заслуговує презирства. Він вважає також, що справді доброчесних людей не може бути багато, що бути доброчесними можуть тільки люди, які займають видне місце в суспільстві (монархи й аристократи). Це сильно відрізняє його погляд на людину від християнської етики. Трохи ближче до християнської аскетичної позиції Аристотель тоді, коли він викладає свій погляд на насолоду. Для нього насолоди не зводяться до тілесних задоволень - треба вміти радуватися проявам божественного в звичайних речах. Деякі рекомендації до помірності містяться в "Політиці" Аристотеля, але вони носять дещо приземлений, "житейський" характер. Не можна женитися занадто молодим, тому що діти будуть народжуватися слабкими; не можна говорити непристойності, тому що це веде до розгнузданості взагалі, і т.д. У цілому ж Аристотель, на якого широко спиралася середньовічна релігійна думка християн і мусульман, дав аскетиці значно менше, ніж іншим областям богослов'я.
Свою лепту вніс у розвиток ідеї аскетизму, епатуючи співгромадян, кінік (тобто, який жив, "як собака") Діоген Синопський (404-323 рр. до Р.Х.). Домом йому служила закинута бочка . З майна в нього були всього лише ціпок і чашка; останню він розбив, коли побачив хлопчика, який п'є пригорщами зі струмка. Він став основоположником школи кініків (циніків), котрі убозтво і бідність проголосили істотною ознакою мудрості.
"Мистецтво жити", що передбачає "терапію душі", зцілення її від пороків і пристрастей бачили в філософії філософи-стоїки (порівн. також відоме означення філософії як "мистецтва вмирання" у Платона - див. 4, с. 13). За вченням стоїків, мета філософії полягає в моральному поводженні людини. Філософія - вправа - '???????, у мистецтві, й, насамперед, - у мистецтві вищому - у чесноті; вона вчителька чесноти; чесноти можна навчитися, тільки вправляючись у ній, звідси твердження стоїків, що філософія - сама по собі чеснота. В школі стоїків було вироблено також характерне поняття апатії. 'А?????? означає буквально "відсутність страждань", безпристрасність (? - негативна частка; ????? - пристрасть, страждання або взагалі почуття). Стоїки позначали так здатність мудреця не радуватися звичайним насолодам і не страждати від страхів звичайних людей: вони вважали, що мудрець сам керує своєю поведінкою, виходячи з морального закону.
Усі ці риси поступово стали сприйматися як атрибут філософа взагалі. Характерні похвали на адресу пізньоантичного філософа Прокла, який був неодружений, украй стриманий в їжі і питві, стійко переносив страждання, прагнув якнайменше спати і безперестану віддавався розумовій роботі [22, 174-178].
Як бачимо, у вченнях, що висували визначений духовний ідеал, аскеза зрештою стала утверджуватися як необхідний засіб його досягнення.
Якщо підвести всім цим, досить складним, шуканням деякий підсумок з християнської точки зору, то, насамперед потрібно визнати досить правильним поняття про чесноту як основний принцип моральної діяльності людини.
Принципом, що лежав в основі грецької моралі, була чеснота ('?????), котру всі шукали і котрої всі домагалися [23, с. 20-21]. Чеснота знаходила вираження у формі добровільного убозтва, фізичного і духовного стримування; чеснотою вважалася цнотливість (безшлюбність і умиротворення чуттєвості).
Але тут не було особливого керівництва Божества, не було Одкровення. Тому робота для знаходження принципу моральної діяльності в древніх греків відбувалася шляхом суб'єктивного міркування й аналізу єдино особистої самосвідомості. Отже, керівним началом і разом джерелом морально-аскетичного ставлення до життя в них був досвід філософської абстракції і споглядання. Але при всьому цьому слід враховувати те, що "рисою аскетизму еллінів, як і взагалі язичників, служить протиріччя або роздвоєність між настроєм і вираженням цього настрою у факті. Боротьба з одною пристрастю супроводжується в них рабством в іншої - переважно гордості, марнославства, хвастощів"; чеснота смирення була глибоко чужа їм, і "відсутність цієї чесноти червоною ниткою проходить через життя всіх язичників"[23, с. 13]. Характерна відсутність у греків поняття совість (яка проснулася лише в Сократа і стоїків) також говорить сама за себе.
"Пояснення такого протиріччя в язичницьких аскетів криється не стільки в нестачі бажання - бути істинним аскетом, не стільки в зовнішніх умовах життя, скільки у відсутності сили благодатної, що відроджує людину. Благодать же дарована Христом" [23, с. 13-14; див. 8, с. 70-71].
Грецька аскетика не є подвигом самоумертвіння, як це представляється, скажемо, у подвижництві буддистів. Тут, навпаки, проглядається ідея самовивищення як єдиний результат доброчесного життя людини.
Однак безплідність філософського ідеалу моральної досконалості криється не у відсутності бажання досягти досконалості, а у відсутності Божественної благодатної сили, що заповнює собою брак людських природних сил [24, с. 29-30].
Ніл Синайський про грецьке язичницьке подвижництво говорить: "Що користі від подвигів і великотрудного пильнування для них, які не мали Законоположника Христа? Тому що філософія є виправлення вдач, при щиромувіданні Сущого. І далекі від нього елліни, що відкинули Премудрість і замахнулися філософствувати без Христа, Котрий один і ділом і словом указав щиру філософію" [13, с. 3].
Література
1. Зелинский К. Древнегреческая религия. - К., 1993.
2. Древнегреческо-русский словарь. - М., 1958.
3. Зарин С.М. Аскетизм по православно-христианскому учению. - М., 1996.
4. Сидоров А. Древнехристианский аскетизм и зарождение монашества. - М., 1998.
5. Греческо-русский словарь. Изд. 2-е. - К., 1890.
6. Греческо-русский словарь. Изд. 5-е. - СПб, 1899.
7. Миртов Д. Нравственное учение Климента Александрийского. - Спб, 1900.
8. Лопухин А. П. Православная богословская энциклопедия. - Т. 2. - Петроград, 1901.
9. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней философии. - М., 1981.
10. Советский энциклопедический словарь. - М., 1988.
11. Эллинские поэты. - М., 1963.
12. Теодорович I., митрополит. Основне богословіє (апологетика). - Бавнд Брук, 1971.
13. Нил Синайский, преподобный. Творения. - Т. ХХХII. - Ч. 2. - М., 1859.
14. Рассел Б. История западной философии. - М., 1959.
15. Философский словарь. - М., 1968.
16. Томсон Дж. Первые философы. - М., 1959.
17. Маковельский А.О. Досократики. Ч.3. Казань, 1919.
18. Трубецкой С. Н. Курс истории древней философии. - М., 1997.
19. Лурье С. Я. Демокрит. - Л., 1970.
20. Маковельский А. О. Древнегреческие атомисты. - Баку, 1946.
21. Василий Великий, свят., архиепископ Кесарии Каппадокийской.-. Творения. - ч. 3. - М., 1993.
22. Марин. Прокл, или о счастье // Прокл. Первоосновы теологии. - М., 1993. - С. 165-185.
23. Пономарев П. Догматические основы христианского аскетизма по творениям восточных писателей-аскетов IV в. - Казань, 1899.
24. Тертуллиан. Творения. - Ч. 2. - СПб, 1842.
Loading...

 
 

Цікаве