WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Аскетичні моменти у релігійно-філософських поглядах стародавніх греків - Реферат

Аскетичні моменти у релігійно-філософських поглядах стародавніх греків - Реферат

Багатством потрібно користуватися розумно, приносячи користь народу. Багатий не той, хто володіє майном, а той, хто бідний бажаннями. Бідняком бути краще ніж багатим, бідняки уникають злих підступів, заздрості і ненависті. Щастя не в багатстві, воно не в чередах і в золоті, не в рабах і не в грошах, щастя - в душі [19, с. 780, 776-777]. Якщо у тварин головне - їхня тілесна природа, то в людини - скарб душевний [19, с. 783].
Евтюмія - "добрий дух" - визначається як "такий стан, при якому душа живе безтурботно і спокійно, не бентежиться ні боязню демонів, ні якою-небудь іншою пристрастю". Це - урівноваженість, гармонія, розміреність, симетрія, безтурботність, незворушність, безпристрасність, благий стан духу, не тотожний плотській насолоді. [20, с. 308]. Бунтівливість - протилежний евтюмії спосіб життя. Засоби досягнення евтюмії - міра в усьому, помірність, золота середина, адже "прекрасніше в усьому - середина" [19, с. 739]. Треба бути помірним у насолоді, не прагнути до минущого, перемагати в собі пристрасті, а цьому вчить філософія - "філософія звільняє душу від пристрастей" [20, с. 328]. Помірність поширюється Демокритом і на саме пізнання: "Не прагни знати все, щоб не бути в усьому невігласом" [20, с. 425]. Усі ці моральні приписи розраховані на мудреців, які живуть за законами моралі. "Якби суспільство складалося з одних мудреців, то в праві не було би потреби". "Мудрець не повинен коритися законам, а - жити вільно". Вони живуть непомітно. Демокрит сказав: "Проживи непомітно" [19, с. 725]. "Для мудреців відкрита вся земля, бо весь світ - батьківщина для високого духу" [19, с. 730]. Якби люди були справедливі одне до другого, то закон не заважав би кожному жити так, як йому завгодно; адже заздрість народжує початок ворожнечі [19, с. 570; див. 9, с. 199-200; 10, с. 374].
Особливе місце в історії аскетичної свідомості займає Епікур, погляди якого на безсмертя душі збігаються з поглядами Демокрита. Земне ж існування Епікур призвав підкорити насолоді. Однак шлях насолоди дуже своєрідний. Епікур страждав хворобою шлунка і вживав у їжу тільки хліб і воду. Та при цьому він учив, що навіть найбідніша їжа може стати джерелом справжньої насолоди, якщо приборкувати жадібність і утримуватися від багатьох бажань. Епікур і його школа висунули поняття атараксії, що означало відсутність хвилювання, незворушність як прикмету справжнього мудреця - вона досягається звільненням від страху перед богами, смертю, незрозумілістю природи та життя й ін., а також самоусуненням від громадських справ і помірністю в насолодах. Незважаючи на безсумнівну аскетичність особистої позиції Епікура, вчення його все-таки ставить на перший план філософію насолоди - гедонізм; для нього все - матеріальне - навіть тіла богів складаються з особливо тонких атомів, і душа людини - це такі ж матеріальні атоми, які розсіюються після смерті людини в космосі. Тому в старозавітну епоху іудейські мислителі зробили слово "епікейрос" (епікуреєць) синонімом слова "свиня".
Класична грецька філософія - у першу чергу, Сократ, Платон, Аристотель - уже не може обійти питання про аскетизм, хоча він не належить до числа її основних об'єктів.
Насамперед тут варто назвати Сократа (V ст. до Р.Х.), який являв собою зразок невибагливості і стриманості в особистому житті. Спогади його учня Алкивіада (у викладі Платона) про те, як учитель переносив тяготи військової служби, малюють людину, котра абсолютно не соромиться ніякої нужди або прикрощів - досить сказати, що він босими ногами ходив по льоду. Він рідко пив вино; не піддавався спокусам любові (зокрема, Сократ, за словами Платона, виявився байдужим до пестощів, запропонованим йому, за звичаями розбещених Афін, Алкивіадом). Він керувався у вчинках внутрішнім голосом, який забороняв йому робити недобре і якого він називав "демоном". На наш погляд, це було почуття совісті, якого древні греки взагалі ще не знали: у своїх вчинках вони керувалися колективістської (полісною) мораллю і не могли уявити собі Всевидючого Ока . За вірність цьому голосові Сократа й стратили - за обвинуваченням у введенні нових богів і неповазі до старих.
В області мислення Сократ був настільки ж, можна сказати, аскетичний, як і в побуті. Він, подібно піфагорійцям, стверджував, що чеснота утверджується через знання. Але знання суєтні і порожні, так само як і мистецтво спритних софістів - псевдофілософів, які шикували вмінням видавати чорне за біле, - викликали в нього відразу. Тому він шокував афінських аристократичних юнаків, що хизувалися своїми знаннями, методом діалектичної евристичної бесіди, у ході якої задавака переконувався, що він "нічого не знає". "Зовсім мене не стосується", - говорив він, коли мова заходила про що-небудь, крім етики. Він завдав нищівного удару софістиці, яка ігнорує моральні начала філософії. Критична позиція Сократа зруйнувала колишні наївні основи античної думки, навчила брати під сумнів безапеляційні твердження.
На погляд учня Сократа Платона (469-399 рр. до Р.Х.), є два світи - світ тілесний і світ ідей (?? '??); усе матеріальне має джерелом світ духовний (діалог "Бенкет"). Платон, за яким "стільки потрібно мати прихильності до тіла, скільки воно бере участь у служінні філософії" [21, с. 334], прагнув жити максимально духовно. Заняття гімнастикою (Платон у молодості був переможцем в олімпіаді по метанню диска) покликані були приборкати тіло. Для своєї відомої академії він обрав в Аттиці незручне місце, "щоб не дати тілу дуже ніжитися" [21, с. 334]. Звідси виражена Платоном неповага до мистецтва як "тіні тіні ідеї" - він аскетично відкидає насолоду, яку доставляє образотворче мистецтво, як неварту філософа. Тільки музика і гімнастика визнавалися ним заняттями, що личать благородному мудрецеві. Платон настільки ж високо, як і його попередники, підніс чесноту, вважаючи, що виховати її можуть лише заняття філософією. Він також вважав, щогідним правителем може бути тільки філософ. За його уявленнями, благородна людина повинна вчитися до 50 років, а потім керувати. Виховання повинно було розвивати в дітях серйозність, мужність і повага до пристойності. Юнацтво варто виховувати в суворому дусі - в усьому, що стосується тіла, їжі і навіть суми знань.
В області політичного ідеалу Платон виявився шанувальником аскетичного духу Спарти, що визначило гіпертрофований аскетизм його концепції. Він вважав, що усі повинні володіти однаковою часткою майна; золото і срібло слід заборонити, приватну власність скасувати, тому що щастя - не в багатстві; чоловіки і жінки повинні жити в спільних будинках і їсти за спільним столом; одруження повинно здійснюватися по жеребу; діти віддаються на виховання суспільству, так що батьки навіть не повинні знати, які саме діти - їх; до всіх дорослих діти повинні звертатися "батько" і "мати"; народжених каліками слід ховати в потайному місці (діалог "Держава"). Неважко побачити, що багато пізніших утопій комуністичного типу походять від Держави Платона.
Учень Платона Аристотель (384-322 р. до Р.Х.), на відміну від свого вчителя, приділяв більше уваги не метафізиці, а фізичному світові. Автор численних основоположних праць природничонаукового характеру, він не був проникнутий містичною релігійністю Платона. Проте, вчення Аристотеля містить деякі цінні для історії аскетизму моменти.
По-перше, Аристотель приділяв велику увагу етиці (трактат "Нікомахова етика). Тут він
Loading...

 
 

Цікаве