WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Аскетичні моменти у релігійно-філософських поглядах стародавніх греків - Реферат

Аскетичні моменти у релігійно-філософських поглядах стародавніх греків - Реферат

с. 3-4]. Мовою пізніших філософів воно стало означати вправу духовну: заняття наукою й особливо моральну дисципліну [8, с. 54].
Проблиски аскетизму, в розумінні моральної діяльності, стали виявлятися в Греції досить рано, хоча й пізніше, ніж в Індії чи Єгипті.
Народна (доолімпійська) релігія стародавніх греків, видно, знала аскетизм. Судячи з деяких натяків у древніх поетів, тут існували певні аскетичні установки й очищувальні обряди, однак усе це не поєднувалося з чимось вищим, ніж очищення тіла, що личить благочестивому вчинкові.
У деяких грецьких державах аскетизм став принциповою установкою, життєвою концепцією, хоча це і не визначалося прямо релігійними віруваннями. Досить згадати Спарту, єдиним заняттям для якої була війна. Хворобливих дітей умертвляли; інші з 6 років виховувалися в казармах, відірвані від сім'ї і материнського тепла. Їх не годували, і їжу собі вони добували злодійством; тренувалися вони на вбивствах беззахисних рабів-ілотів. Приблизно в такому ж дусі виховували і дівчат; у нарізних гуртожитках заохочувалася одностатева любов. Емоції виражати не дозволялося. Відомо, що хлопчик-спартанець, який сховав під сорочкою лисеня, помер у строю від того, що звірок прогриз йому живіт, але не видав ні звуку.
У дофілософський період (VIII-VII ст. до Р.Х.) у Гомера ми бачили лише одну чесноту - мужність, і один порок - боягузтво [9, с. 108]. У Гесіода, який жив сторіччям пізніше, в повчальній поемі "Труди і дні" виражений уже цілий моральний кодекс, який зводиться до дотримання міри. Гесіод вчить: "міру в усьому дотримуй і справи свої вчасно роби" [9, с. 109; див.10, с. 297; 11, с. 185-201].
Згодом релігійні системи стародавньої Греції опиняються під сильним впливом філософії. Філософи витлумачували аскетизм як шлях досягнення гармонії, як урівноваженість тіла і душі, шукання чесноти; як засіб зробитися "богом", тобто, істотою, вільною від страждань. Аскетична тенденція вимальовується досить чітко в біографіях ледь чи не всіх античних філософів, що відбилося в літературних пам'ятниках (твори Гомера, Геродота, Фукідида, Платона) .
Взагалі ж філософія греків, руйнуюча традиційну міфологію, багато в чім сприяла встановленню погляду на аскетизм як на поведінку, гідну мудрої людини. Багато в чому це визначено "сімома мудрецями" Древньої Греції. Діоген Лаерцій повідомляє, що імена "семи мудреців" були офіційно проголошені в Афінах при Архоні Дамасії (582 р. до Р.Х.) [9, с. 119-120].
Тут простежується зародження давньогрецької етики. Звичайно, етика - наука про моральність, а не сама моральність, але моральна самосвідомість - це вже початок етики. В основі етичних норм, що складалися, лежав один важливий принцип. Він був чітко виражений уже поетом Гесіодом: "міру в усьому дотримуй!". Тому зло розумілося як безмірність, а благо - як поміркованість. Час діяльності "семи мудреців" - кінець VII і початок VIV століття до Р.Х. Мудрість "семи мудреців" не можна віднести ні до науки, ні до міфології. Це чисто життєва, практична мудрість, яка досягла високого ступеня узагальнення в стислих виразах. Ці афоризми або гноми користувалися великою популярністю.
Перший вид гном - моральні сентенції. Моральну безмірність греки усвідомлювали як розбещеність і називали "гюбріс" - наглість, нахабність, зухвалість, брутальність, знущання. Звідси такі гноми, як вислів Солона: "нічого надміру!" або вислів Клеобула - "міра - найкраще". У цьому ж роді поради Бианта - "говори до речі", Хілона - "не дозволяй своїй мові випереджати свій розум", Піттака - "знай свій час" і т.д. Усі ці гноми служили гармонізації стосунків між людьми шляхом самообмеження.
Другий вид гном - це міркування масштабу більшого, ніж просто моральні рекомендації. Сюди, наприклад, відноситься гнома "пізнай самого себе!". Вона мала не тільки моральний, але й світоглядно-філософський, метафізичний зміст, який щоправда, був розкритий у всій його глибині лише Сократом у V столітті до Р.Х. Вислови "нічого надміру" і "пізнай самого себе" були навіть висічені над входом у дельфійський храм Аполлона.
Слід особливо зазначити, що грецька філософія слідом за поезією й образотворчим мистецтвом своїм вільнодумством руйнувала основи того наївного міфологізму, який лежить в основі політеїстичних релігій стародавності. Антропоморфізм, який вона вносила ("людина - міра всіх речей", як говорив Анаксагор), руйнував уявлення про нібито "звірину", "не-людську" природу божества, які беруть початок з епохи мисливського тотемізму - в усякому разі, саме антропоморфізм сильно відрізняє релігію греків від усіх інших політеїстичних систем стародавності з їх звіроподібними богами [12, с. 123]. У грецькому філософствуванні виявляється прагнення подолати грубу розгнузданість поведінки, властиву язичництву взагалі. Тим самим воно створювало певні передумови для майбутньої перемоги християнства.
На першому місці тут стоять, безумовно, піфагорійці (орфіки). Період життя Піфагора - кінець VI-початок V століття до Р.Х. Піфагор заснував свою філософську школу, що довго існувала після його смерті і служила розсадником моральних істин і аскетичного поводження як серед безпосередньо піфагорійців, так і в античному суспільстві взагалі.
Свідчення святих отців-аскетів, наприклад, преподобного Ніла Синайського, підтверджують існування серед піфагорійців особливого роду подвижництва або, як виражається автор, "любомудрия" (філософії) [13, с. 1-2].
Рано створена греками цивілізація наклала на їхнє поводження відбиток особливої стриманості - досить згадати знаменитий арістотелівський принцип "золотої середини". "Цивілізована людина готова заради майбутніх задоволень перенести страждання в сьогоденні, навіть якщо ці задоволення досить віддалені" [14, с. 33].
Своєрідною віддушиною став запозичений з варварської Фракії вакхічний культ, що компенсує ранню втрату первісної розгнузданості і стимулює інтерес до примітивного і первісного. В рамках цього культу, що припускає ентузіазм сп'яніння і шаленства, стародавний грек бачив шлях до відновлення єдності з божеством, відкидаючи помірність і розсудливість "аполлонічного" початку грецької культури. Разом з тим, ця розгнузданість була в очах філософа-піфагорійця лише сходинкою пізнання, що веде до майбутнього самозречення й аскетизму.
Міфологія приписує встановлення вакхічного культу поетові Орфею. Орфізм у його джерелах був пов'язаний, ймовірно, з аскетично-екстатичними установками єгипетської жрецької традиції (Піфагор, який встановив орфічний культ бував у Єгипті і багато чого відтіля почерпнув).Часто згадуване в зв'язку з вакхічним культом сп'яніння, однак, булоскоріше словесним символом "ентузіазму", тобто, злиття з божеством, Вакхом. Вакхічний екстаз мислився шляхом досягнення небесного начала. Але оскільки в міфології орфіків Вакх (Діоніс) був роздертий на шматки титанами, то в орфічний культ увійшла варварська церемонія роздирання на шматки живого козла і поїдання його сирого м'яса (козел символізував Діоніса, якого роздирали титани; з'ївши бога, вони оволодівали божественним началом). Від єгиптян, мабуть, була запозичена обрядовість поховання, що включає таблички, повчаючі померлого, як досягти потойбічного світу і що говорити, щоб урятуватися (в одній табличці є така фраза: "Привіт тобі, що пережив страждання... З людини ти став богом").
Якщо для Гомера земне життя важливіше загробного,
Loading...

 
 

Цікаве