WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Аскетизм у релігійному житті Стародавнього Риму - Реферат

Аскетизм у релігійному житті Стародавнього Риму - Реферат

встановити.Обтяжливим було, наприклад, життя фламина Юпітера: він не мав права давати клятву, не смів їздити верхи, виходити з будинку з непокритою головою, торкатися сирого м'яса; заборонені для нього були також дотик до кози, плюща, тим же бобам та інше.
Такий аскетизм, позбавлений справжнього духовного змісту, нерідко зовсім невимушено переростав в еротику, оргіазм або пряме бузувірство. Так, жерці тваринного бога Фавна луперки у свято луперкалій бігали в одних шкіряних набедрениках по вулицях, зображуючи вовків, і хльостали ременями молодих дівчат або жінок, які ще не народжували, щоб вони перебороли свою безплідність.
Порушення аскетичного встановлення каралося жорстоко. Так, весталку, викриту в статевих зносинах, заривали живою в землю, залишивши в ямі запалену свічу і... стакан молока. Зате весталку, яка берегла цнотливість, шанували досить високо: головна жриця цієї колегії, наприклад, мала право помилувати присудженого до смерті злочинця.
Відтінок бузувірства можна знайти й у культі "лісового царя", що відправлявся на березі озера Немі. Тут містилося древнє святилище на честь Діани, і його охороняв згаданий "лісовий цар", якого всякий, хто чомусь хотів зайняти його місце, мав право вбити, зламавши перед цим гілку з дерева у священному лісі. "Цар" день і ніч охороняв свої володіння з оголеним мечем у руках, не маючи практично ні хвилини навіть на сон - звичайно на цю посаду спокушалися хіба що збіглі раби, все рівно приречені на смерть. Тут простежується пережиток найдавніших людських жертвоприносин.
Сліди таких жертвоприносин являють собою і знамениті бої гладіаторів - улюблена розвага римлян. У далекій давнині був звичай змушувати військовополонених битися на могилах своїх убитих воїнів - їхня смерть була як би жертвою душам власних героїв. Утративши зв'язок з ідеєю жертви, гладіаторські бої стали згодом простим вираженням некрофільських тенденцій римської культури.
Війни, які постійно вів Рим у боротьбі за світове панування, породили занепад республіканського правління і встановлення одноособової влади імператорів, які являли в масі своїй приклад крайньої розгнузданості і нестримності жорстоких пристрастей, простіше сказати - здичавіння. Такий був, наприклад. Нерон, перший гонитель християн. Римський письменник Светоній [3], автор книги "Життя дванадцяти цезарів", розповідає про такі речі, як співжиття Нерона з рідною матір'ю та подальше її вбивство; насильство над присудженими до страти без розрізнення статі і віку; мужолозтво активне й пасивне, спалення християн у просмолених мішках у якості світильників для освітлення його нічної оргії та ін.
Людинобожжя і гіпертрофоване шанування держави, Земного Граду, що зростали в римській свідомості в міру того, як ним втрачалися залишки містичних переживань, яскраво виразилося в культі імператора як такого, статуям якого віддавалися божественні почесті. Характерно, що, очевидно, душевнохворий молодик Калігула, який потрапив на трон, по чутках, шляхом убивства власного діда Тиберія і відзначився особливою розпустою, прознавши про існування Єрусалимського Храму, відправив туди для поклоніння власну статую - адже, безсумнівно, він, Калігула був богом неба і землі у власних очах . Навіть статуям споконвічних римських богів він наказував прилаштовувати зображення власної голови. Тобто, цезар, який привласнив собі право поступати за примхою самодурства, втілював в очах римлян максимальну волю; зате його тиранія стримувала свободу інших теж максимально. Але в цьому тлінні в похоті зі всією повнотою виявилася глибочезна криза античного релігійного почуття взагалі.
Пізній Рим цезарів - справжній новий Вавилон, загрузлий у розпусті й обжерливості. Ввійшов у прислів'я вислів "Лукуллів бенкет" - багатій Лукулл із марнославства давав товариству фантастичні обіди, вражаючі численністю страв. Бенкет нерідко переростав в оргію - статева розпуста, груповий секс. Життя людини перестало що-небудь вартувати - смертю розважалися і в цирках, і в самій дійсності, наповненій брудом і кров'ю.
Рідко хто з цезарів прагнув насадити в наскрізь матеріалістичній і гедоністичній римській свідомості пізнішої епохи хоч яку-небудь стриманість. Таких було, власне, всього два. Перший - імператор Август, який спробував зупинити дев'ятий вал розпусти і жорстокості шляхом указів, що закликають шанувати древні релігійні настановлення [4, с. 334]. Другий - філософ-стоїк Марк Аврелій, який настільки покірно ніс тяготи життя, що його зневажала власна сім'я. Ні одному, ні другому не вдалося утвердити стриманість у суспільстві, яке зрештою поставилося з презирством до будь-якої думки про аскезу.
Отже, римляни були віротерпимі й охоче йшли на ототожнення своїх богів з чужоземними, особливо ж після захоплення все нових і нових країн. Лише християнської віри вони довгий час не терпіли і вважали марновірством, б не могли собі уявити безплотного Бога Біблії. Культ імператорів відбився у характерну римську віру - святість держави та її володаря.
Сьогодні це здається смішним. Але сотні християн заплатили свого часу життям за відмову поклонитися такому ідолові. При всій широті свого віросповідання римляни дуже швидко зрозуміли неспроможність старих богів реально допомогти людям. Розвинулося вільнодумство. Поет Квінт Енній (ІІІ-ІІ ст. до Р.Х.) відкрито сміявся з віри богів тощо.
Аскетизм Стародавнього Риму не був розвинутий і не являв собою яскраву цілісну систему як в індуїзмі, буддизмі, навіть греків. Він основувався на етиці цивільного сільського гуртожитку носив суто обрядовий ритуальний характер, був позбавлений містичного та філософського забарвлення. Аскетичних норм дотримувалися жерці, які були чиновниками держави, мали різні функції і розподілялись за колегіями. Понтіфіки слідкували за планом календаря, щоб не було пропущено якогось свята. Авгури ворожили, слідкуючи за поведінкою звірів, атмосферними явищами, вони мусили дати свої висновки перед будь-якого поважною державною справою. Феціали спостерігали за етикетом міжнародних стосунків, оголошували, наприклад, війну тощо. Лупереки були організаторам луперкацій. Весталкі утримували вічний вогонь у храмі Вести. Були й інші колегії. Найважливіші - флавіни: вони приносили богам жертви [4. с. 153-154]. Аскеза для римських жерців не мала морального чи духовного значення, а тільки магічне і зовнішньо-обрядове. Римський аскетизм як і будь-який язичницький, був безплідний як і сама ідолопоклонницька релігія. Тут не було особливого керівництва Божого, не було Одкровення, а також благодатної сили, що заповнює брак людських природних сил.
Література
1. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. - М., 1986.
2. История древнего мира. Часть ІІ. Греция и Рим. Под ред. проф. А.Г. Бокшанина. Изд. 2-е. - М., 1982.
3. Светоний. Жизнь двенадцати цезарем. - М., 1966.
4. Абрамова С.Д. Основне богослов'я: Релігії давнього світу. В 2 ч., Чернівці, 1998. - Ч. 1.
5. Генрих Геллей. Блиблейский справ очник. - СПб., 1996.
Loading...

 
 

Цікаве