WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Провідні чинники розвитку соціального потенціалу особистості - Реферат

Провідні чинники розвитку соціального потенціалу особистості - Реферат

та управління іншими людьми.
Для нас очевидно, що з позиції генетичного принципу можливим є і рівневий ракурс розгляду кожної з виокремлених підсистем. У цьому розумінні первинний рівень сформованості інтраіндивідної підсистеми передбачає виникнення та функціонування соціальних емоцій як продуктивних регуляторів соціальної активності дитини, у той час як для зрілої форми її розвитку характерним є розвинений емоційний інтелект особистості як її здатність до розрізнення, адекватного вираження та управління власними емоційними переживаннями, прийняття відповідальності за їх позитивний модус і відповідність суспільно виробленим моральним еталонам.
Для ранніх стадій розвитку підсистемі соціального пізнання особистості, внаслідок нестачі необхідних соціальних та емоційних еталонів, притаманна невисока чутливість системи до вербальних та невербальних соціальних сигналів, опора (в основному) на передбачення наслідків очевидних дій іншої людини - на противагу орієнтації на аналіз усієї системи індикаторів дійсного стану об'єкта соціального сприйняття та аналізу, пошук каузально-атрибутивних чинників її поведінки, що типово для розвиненіших форм функціонування інтеріндивідного модуля соціальних здібностей.
Водночас метаіндивідна підсистема на стадії первинного розвитку, треба думати, тяжіє переважно до засвоєння і реалізації соціально-адаптивного потенціалу функціонування людини. На верхніх щаблях розвитку такої підсистеми її носій, навпаки, здебільш орієнтуватиметься на ті умови функціонування, за яких можна якнайповніше реалізовувати свій соціально-креативний потенціал (політика, держуправління, бізнес, педагогічна діяльність, психотерапія тощо).
Не важко помітити, що первинний рівень функціонування підсистем найхарактерніший для соціального потенціалу особистості дитини, тоді як вищі його форми асоціюються, швидше, з механізмами соціальної активності соціально зрілої особистості дорослої людини.
Як і будь-яке інше системне утворення, запропонована модель (за сприятливих соціальних обставин) у своїм розвитку реалізує механізм диференціації та виникнення нових структурних елементів з їх подальшою інтеграцією. На етапі становлення вона розвивається від простішого до складнішого, а під час реалізації, навпаки, вищі рівні функціонування підсистем підпорядковують собі механізми нижчих рівнів. Окрім того, в ході індивідуальної еволюції особистості неодмінно встановлюються і розвиваються й зв'язки між окресленими підсистемами, а самі підсистеми утворюють нові функціональні комплекси (як, скажімо, у випадку формування емоційного інтелекту людини).
Вбачається, що на первинному рівні взаємодія між підсистемами розвивається із-зовні всередину. (У педагогіці давно помічено, що формування навичок соціально-адаптивного реагування дитини суттєво прискорюється, якщо вихователь робить ставку на розвиток усвідомлення вихованцем наслідків його поведінки для самої дитини та інших людей. При цьому зростає і здатність дитини самостійно зрозуміти можливі наслідки соціальної події. Отже, соціально адаптовані або добре виховані діти, як правило, краще прогнозують наслідки соціальних ситуацій, доступних для їхнього розуміння. Вони також схильні до маніфестації соціалізованих емоцій: співпереживають радощі іншого, співчувають скривдженому тощо, оскільки це свого часу пропонувалось їм як складові моделі соціально прийнятної поведінки).
Формування вторинного (або вищого) рівня виокремлених підсистем соціальних здібностей хронологічно пов'язуємо з отроцтвом. Результати нашого дослідження [2; 3; 4] дозволяють стверджувати, що воно забезпечується встановленням і розвитком зв'язків між цими підсистемами переважно шляхом ізсередини - назовні, тобто за такою логікою: продуктивна робота з власними емоціями особистості підлітка або юнака сприяє підвищенню соціально-аналітичного потенціалу молодої людини за рахунок включення в ареал аналізу ширшого діапазону некогнітивних елементів ситуації та підвищує потенціал її конативних властивостей соціально-креативного змісту завдяки правильній ідентифікації переживань та настанов соціального оточення і зростанню довіри до власних почуттів як джерела індивідуальної активності в ситуаціях соціальних ускладнень або невизначеності, коли не існує чіткого, раціонального рішення про необхідні дії, адекватні розгортанню події.
Отже, виокремлені компоненти окремих підсистем на різних етапах розвитку стають чинниками розвитку елементів інших підсистем соціального потенціалу людини. Зрозуміло, що така взаємодія обов'язково ініціюється та каталізується сприятливими умовами "занурення" особистості в насичений "розчин" спілкування та інших соціальних комунікацій людини, що визначає необхідний зовнішній контекст розвитку її соціальних здібностей. Цей контекст створюється і підтримується зустрічним рухом носія здібностей та соціального оточення, за що відповідають підсистеми сформованих або тих, що активно формуються, просоціальних настановлень обох сторін.
Висновки
Для нас очевидно, що науковий феномен соціальної обдарованості є прижиттєво сформованим психічним явищем. Зокрема, диференційно-психологічне тлумачення розглядає його як своєрідну точку екстремуму в розвитку соціальних здібностей людини. З огляду на представлені вище варіанти структурної будови системи соціальних здібностей, прогнозуємо, що, у випадку яскравої соціальної обдарованості, особистість - носій таких здібностей демонструє найбільш повну, зважаючи на запропонований перелік компонентів, систему розвинених і взаємопов'язаних науково-психологічних конструктів. Особливо це стосується "вищих" поверхів становлення і функціонування соціальних здібностей, невипадкові індивідуалізовані прояви яких, на нашу думку, доцільно вважати індикаторами високого рівня розвитку таких здібностей людини. Дійти власного розуміння щодо системи психологічних і соціально-психологічних чинників становлення цього ансамблю соціальних здібностей особистості в умовах спрямованоїсоціалізації вважаємо основною метою наших подальших досліджень.
Література:
1. Андреєва Г. М. Социальная психология. - М., 1980.
2. Власова О. І. Фактори розвитку потенціалу соціальної обдарованості в юнацькому віці // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К, 2004, випуск 22 - 23.
3. Власова О. І. Соціально-психологічні фактори розвитку соціальних здібностей у дошкільному дитинстві // Наука і освіта. Збірник наукових праць - Одеса, 2004, с. 11 - 14.
4. Власова О. І. Психологічні особливості самосвідомості та цінностей соціально обдарованих осіб // Вісник КНУ. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К, 2004, випуск 20 - 21, с. 83 - 87.
5. Корнєв М. Н. До визначення сутності предмету соціальної психології // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Збірник наукових праць. Випуск 2, К., 2004, с. 6 - 12.
6. Левитов Н. Д. Психотехника и профессиональная пригодность. Проблемы и методы. - М., Из-во Мосздравотдела, 1928.
7. Петровский А. В. Проблемы развития личности с позиции социальной психологии // Вопросы психологии, 1984, № 4.
8. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. - М., 1940.
9. Теплов Б. Д. Способности и одаренность // Избранные труды в 2-х томах. - М. 1985, Т. 1, с. 15 - 41.
10. Шадриков В. Д. Способности человека. - М. - Воронеж, 1997.
11. Власова О. Чинники розвитку соціального потенціалу особистості // Соціальна психологія. - 2005. - № 2 (10). - C.55-63
12. www.politik.org.ua

 
 

Цікаве

Загрузка...