WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Провідні чинники розвитку соціального потенціалу особистості - Реферат

Провідні чинники розвитку соціального потенціалу особистості - Реферат


Реферат на тему:
Провідні чинники розвитку соціального потенціалу особистості
Прояви соціальної обдарованості є результатом функціонування певних психологічних структур, притаманних особистості - їх носію. Якість та рівень розвитку цих структур визначають соціальну ефективність людини. Такий ансамбль здібностей сьогодні має широкий діапазон визначень. Це спричинено своєрідністю дослідницької парадигми, з позиції якої той чи інший вчений прагне наблизитись до визначення соціальної обдарованості. Використовуються, зокрема, такі терміни, як соціальний талант (Н. Левітов, 1928), соціальний інтелект (Т. Хант, Ед. Торндайк, 1928, Дж Гілфорд, 1943), організаційні здібності (Л. Уманський, 1980), лідерська обдарованість (А. Матюшкін, О. Яковлева, 1988), соціальні здібності (Л. Попова, 1992), комунікативна компетентність (О. Бодальов, 1992), соціальна компетентність (Л. Петровська, 1996), адаптивний інтелект (С. Берт, Д. Уотсон, 1996), синтезований інтелект (П. Болтс та ін., 1987 - 1996). Такі психологічні конструкти тісно корелюють у своїх емпіричних проявах з легкістю встановлення та високою якістю підтримання міжособистістних контактів. Водночас кожне з них має відповідний діапазон науково-теоретичного забезпечення (порівняймо обсяг понять "соціальний талант" і "організаційні здібності"). Вочевидь, всі вони з різним наближенням є конкретизуючими різновидами родового поняття "соціальна обдарованість".
Аналіз науково-психологічних напрацювань
Для поняття соціальної обдарованості на сьогодні існує щонайменше три варіанти тлумачення - загально-, соціально- та диференційно-психологічний. З одного боку, цим терміном у вітчизняній психології (особливо у ХІХ та на початку ХХ століття) позначалася певна сукупність здібностей людини, які, на загал, забезпечують ефективність її соціальної життєдіяльності (О. Вессель, 1863, О. Лазурський, 1922). Це, так би мовити, доконечно широке розуміння цієї категорії. З позиції диференційно-психологічного підходу такого роду обдарованість є високорозвиненим потенціалом відповідних здібностей людини як суб'єкта активності, неповторним поєднанням лише їй притаманних властивостей, які дозволяють особі-носію досягати значних результатів діяльності у соціальній сфері суспільного виробництва (Б. Теплов, 1941, Б. Федоришин, 1982, Є. Климов, 1999). З соціально-психологічної точки зору, соціальна обдарованість визначається як життєво-стильова характеристика, що віддзеркалює здатність людини до ефективного входження в спільноту та продуктивного управління групою людей різного рівня узагальненості. Потенціал таких властивостей забезпечує особі самореалізацію через спілкування з іншими людьми та через вплив на них (А. Петровський, 1984, Є. Головаха, 1987, Ю. Швалб, 2004) .
Методологічна позиція автора
На нашу думку, різні підходи слід розглядати як взаємопов'язані за критерієм "загальне - особливе - конкретне", що дозволяє встановити співвідношення всіх трьох точок зору. При такому баченні різниця між ними стає, по суті, не першкодою, а підставою для теоретичного аналізу й подальшого узагальнення, що неодмінно виникає при дедуктивному переході від загального (загальнопсихологічна модель соціальних здібностей, орієнтована на продуктивність певного типу людської активності) через особливе (теоретична соціально-психологічна модель здібностей людини до діяльності, спрямованої на встановлення, підтримання і розвиток групових процесів) до конкретного (диференційно-психологічна модель соціальних здібностей конкретної екстраординарної особистості, які дозволяють їй посідати провідні позиції в соціальному житті, в контексті оцінки внеску такої особи в розвиток суспільства).
Відштовхуючись від загальновизнаного розуміння обдарованості як своєрідного ансамблю здібностей, притаманних особистості відповідного складу, які обумовлюють її успіхи в певній царині діяльності [8, с. 479 - 480; 9, с. 22], ми, в наближенні до комплексного аналізу системи соціальних здібностей, припускаємо, що соціально обдарована людина - це адекватний об'єкт наукового аналізу такого потенціалу, оскільки вона несе в собі всю сукупність розвинених механізмів, які забезпечують відповідний результат. Із загальнопсихологічної точки зору, така людина має стійку потребу та значний дієвий потенціал для здійснення активних перетворень у соціальному середовищі. Об'єктом цих перетворень може бути як конкретна особистість (інша людина або сам суб'єкт активності), так і певна спільнота (від родини чи кола друзів - до держави і людства в цілому). Критерієм соціальної обдарованості, якщо виходити з цих позицій, є кількісно-якісна екстраординарність результатів активності таких осіб, а також глибина і тривалість позитивних перетворень в об'єктах їхнього впливу.
Наше розуміння структури соціальних здібностей, підставою для якого стали результати проведеної у 1996 - 2004 роках теоретико-аналітичної та емпірично-дослідної роботи, виходить з позиції уявлення про існування різних парадигм їх дослідження. В межах загальнопсихологічного трактування здібностей такою є функціонально-операціонально-регуляційна парадигма, яка розглядає будь-які здібності як властивості функціональної системи людської психіки, що реалізує окремі психічні функції (Б. Теплов, С. Рубінштейн, В. Шадриков). Соціально-психологічний підхід до аналізу соціальних здібностей передбачає їх розгляд як невід'ємних характеристик соціального індивіда в системі інтра-, інтер- та метаіндивідних координат його існування. При цьому він мислиться суб'єктом суспільної та індивідуальної життєдіяльності. Такі соціальні утворення взаємопов'язані та активно взаємодіють (А. Петровський, Г. Андреєва, М. Корнєв). Нижче, у таблиці 1, подано варіанти авторського бачення структурної будови системи соціальних здібностей людини з точки зору обох методологічних диспозицій.
Відзначимо, що перша загальнопсихологічна модель, подана в таблиці 1, реалізує блочно-ієрархічний принцип створення структурної конструкції здібностей як властивостей людської психіки. Сама ж психіка тут розуміється як єдина функціональна система забезпечення соціальної життєдіяльності людини [10, с. 252]. Аналіз такої моделі доцільно розпочинати з розгляду базового рівня реалізації здібностей, репрезентованого функціональними механізмами психіки (пізнавальними та емоційними процесами, які, забезпечуючи реалізацію соціальної поведінки та комунікативної активності людського індивіда, відзеркалюють, у свою чергу, особливості роботи його центральної нервової системи як носія психічного).
Далі необхідно перейти до розгляду операційних механізмів, котрі виникають в онтогенезі як соціально-онтогенетично обумовлені надбудови зазначених процесів у ході їх прижиттєвого "дозрівання", окультурення в соціальному середовищі та інтеграції у нові, складніші конструкції - відповідно до вимог певної соціальної діяльності, до якої залучається особистість як суб'єкт її здійснення. Після цього слід розглянути і особистісно-регуляційні конструкти вищогорівня, завдяки яким система соціальних здібностей набуває цілісного змісту, а їх реалізація - справді суб'єктного, внутрішньоскоординованого характеру.
Таблиця 1
Структура соціальних здібностей людини
( функціонально-операціонально-регуляційна парадигма)
Регулятивні
механізми Світоглядні
почуття,
у тому числі
почуття відповідальності Особистісні еталони
як принципи або свідомі диспозиції власного суспільного існування соціально зрілої людини Життєві
Loading...

 
 

Цікаве