WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблеми становлення сучасної політичної еліти - Реферат

Проблеми становлення сучасної політичної еліти - Реферат

до формування політичної культури тих громадян, що, врешті, як виборці, приводять політичну еліту до влади на різних її рівнях.
При цьому треба також брати до уваги, що процеси, які відбуваються в Україні, суттєвим чином відрізняються від тих, що мають місце в інших посттоталітарних країнах близького і далекого зарубіжжя. Значну роль у таких процесах нашої країни відіграє не правлячий клас, чи будь-яка політична сила, а саме політичний лідер, особистість як головна фігура важливих політичних процесів. І це цілком природньо, бо Україна, фактично, завжди була суспільством лідерського типу. Князі, гетьмани, полководці, провідні політики здебільшого відігравали домінуючу роль у виборі та забезпеченні шляхів суспільно-політичного розвитку країни. Кількість лідерів, які дійсно відстоюють ідею революційних (у кращому розумінні цьго слова) перетворень в Україні на сьогодні ще надто мала, навіть на тлі надзвичайно розвинутого популізму та різноманітних політичних спектаклів, свідками яких ми є.
Аналізуючи феномен сучасного політичного лідерства в нашій країні, абсолютно неможливо визначитися збагатьма персоналіями: вони є лідерами загальнонаціональними чи регіональними, інтереси яких соціальних груп відстоюють та захищають, яке в них ставлення до існуючого суспільного ладу (функціональне, дисфункціональне чи стабілізуюче)? Іншими словами, так званих "розмитих" лідерів, які діють адекватно до суспільно-політичних змін і конкретних колізій у державі, сьогодні більше ніж лідерів сильних, спроможних взяти на себе відповідальність за долю нації, а не лише за долю тих, хто віддав за них свій голос на виборах.
Багато в чому нову еліту повинні формувати політичні партії, але й тут становище не краще. Ми вважаємо досягненням нашої демократії утворення в країні понад 100 партій різного ідейного спрямування. Однак саме цей процес уже своєю сутністю є принципово відмінним від того, що діється в світі. У багатьох країнах політики все менше уособлюють себе з відповідними партіями, а виборці роблять свій вибір між конкретними особами, а не між партіями з їх програмами. Десятки лідерів в Україні, образно кажучи, особливо на березневих виборах 1998 року, сховалися за партії. Фактично за ними не було електорату, а були лише симпатії політичних об'єднань. Справді демократичне суспільство має підстави й існує за умови, коли політичні партії дійсно виконують роль посередника між владою і народом, коли такі партії виникають як волевиявлення громадян. Більшість же партій в Україні створювалася зовсім не за волею мас, а волею одного чи декількох лідерів.
Невизначеність позицій багатьох політичних партій, розмитість, слабкість їх авторитету цілком зрозумілі, адже більшість із них виникла ще й лише як противага єдиній компартії. На тлі її критики та усунення з політичної сцени багато хто набув політичного капіталу. Коли ж справа дійшла до необхідності виконання безпосередніх функцій партії -ідеологічної, організаційної, пропагандистської, виховної, комуникативної, до реалізації конкретних економічних, соціальних, господарських програм - більшість партій виявилися до цього елементарно неготовими.
Слабкість політичних партій (тобто - нової еліти) безпосередньо пов'язана з інтенсивним соціальним розшаруванням (стратифікацією) населення. При цьому посилання на необхідність мати вагому частку середнього класу в державі цілком об'єктивні. Середній клас зумовлює існування сильного центру, в т.ч. й партій, які його підтримують. Ще Арістотель зазначав, що "ті держави мають добрий устрій, де середні люди представлені у найбільшій кількості, коли ж одні мають надто багато, а інші нічого, то виникають або крайня демократія, або олігархія у чистому вигляді, або тиранія саме під впливом протилежних крайнощів". З огляду на існування саме такої загрози в Україні дуже добре, що сьогодні деякі політичні партії та об'єднання доходять свідомого розуміння, що є потреба у блокуванні, об'єднанні зусиль заради загальнонаціональних, загальнодержавницьких інтересів. У більшості країн із так званими розвинутими демократіями переважне число політичних партій і громадських організацій поєднуються саме навколо стратегічних шляхів розвитку своїх держав, зберігаючи за собою право різних політичних тактик. Та ми лише на початку цього шляху.
На рівні безсумнівно талановитої, генетично і духовно багатої національної еліти в Україні відсутня стратегічна єдність, котра спрямувала б усіх на розбудову власної держави. У цьому і є трагізм нашого сьогодення, коли здобувши політичній плюралізм, право сповідувати будь яку ідею й ідеологію, маючи понвад сто політичних партій, ми сперечаємось стосовно того, хто більше за усіх любить і дбає про Україну. Нашим лідерам, національній, насамперед, політичній еліті бракує не здорового глузду, щоб збагнути необхідність стратегічної єдності, а усвідомлення того, що всі ми, незалежно від національності - УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД, НАЦІЯ. Без такого розуміння немає й інтернаціонального, космополітичного, загальнолюдського.
Сьогодні просто не модно вести мову (або, навпаки, модно лише базікати) про виховання національної самосвідомості, чіткої громадянської позиції, патріотизму пересічного громадянина. Така ситуація надто загрозлива з огляду на потребу формування життєвих ідеалів і цінностей молоді - нової генерації українства.
Національна свідомість - це національна ідеологія і національна психологія в їхній єдності. Рівень свідомості визначається перед усім її проникненням у психологію народу. А це, в свою чергу, залежить від позицій і громадянської активності еліти суспільства. Звичайно, якщо така еліта існує і якщо вона посідає належне їй місце в структурі суспільства.
На шляху до розуміння цього і повинне складатися становлення нової української еліти (а у тому, що вона у нас є сумніву бути не може) як громадянської, так і політичної.

 
 

Цікаве

Загрузка...