WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблеми соціальної самоіндентифікації української еліти - Реферат

Проблеми соціальної самоіндентифікації української еліти - Реферат

інші люди" [19].
Для архаїчного капіталізму характерне домінування олігархічних угруповань в усіх сферах функціонування держави. Отже, злиття влади і капіталу утворює владу "грошових мішків", яку й прийнято називати олігархією. Згідно з дефініцією цього поняття, це "тип влади, при якій великі власники мають не лише економічну владу, а й значний політичний вплив" [12, с. 18]. Вони беруть участь у формуванні влади і отримують від неї привілеї, на яких і тримається їх бізнес. Відтак можна цілком зрозуміти реальні, а не декларовані мотиви поведінки деяких представників регіональних еліт.
Тенденції формування регіональною владою нової бізнес-еліти можна проілюструвати хрестоматійним прикладом, який часто наводять російські дослідники. Так, колись в Курську губернатор О. Руцькой передав аптечну мережу своєму старшому синові Дмитру, молодший син отримав посаду менеджера в ЗАТ "Курскнефтехим", 49 % акцій якого належали московській фірмі "РуА", генеральним директором якої був все той же Руцькой-молодший. Старший брат губернатора "очолював державну акціонерну компанію "Фактор", молодший був заступником начальника МВС області. Мати губернатора О. Руцького - засновниця фірми "Глот", його тесть А. Попов - начальник управління культури" [11, с. 24].
Жорстка пов'язаність влади і бізнесу й обумовлює, за оцінками аналітиків, "тотальну недовіру до влади" [20, с. 17]. Вона проявляється в тому, що "відбувається ідеалізація минулого та критика сучасного. При цьому минуле позбавляється негативних нашарувань, а сучасне, навпаки, описується як сукупність негативних рис" [20, с. 17].
Зовнішнім проявомтакої ідеалізації минулого і неприйняття реалій сьогодення можна назвати моду на символіку колишнього СРСР. Незадоволення своїм становищем, з одного боку, та мінімум інформації, з іншого, призвели до появи та поширення низки міфів, на які еліта поки що не звертає уваги, але під вплив яких опосередковано потрапила й вона.
· Міф про щасливе радянське минуле. Привілеї колишніх вождів уже не викликають роздратування, оскільки вони мізерні у порівнянні з прибутками та привілеями сучасних можновладців [20, с. 18].
· Міф про деструктивну приватизацію. "Влада нічого не зробила, аби пересічні громадяни могли скористатися приватизацією" [20, с. 19].
· Міф про столицю як конгломерат, що живе за рахунок регіонів.
· Міф про успіхи реформ. У прикладній статистиці це зветься "екологічною помилкою": економічні успіхи окремих соціальних груп приписуються населенню країни в цілому. Часто це несвідома помилка, що породжується спостереженням за власним оточенням. "Звідси розходження в оцінці соціально-економічної ситуації, що склалася. Оптимізм одних та стриманий реалізм інших" [20, с. 22].
· Міф про поганих працівників. Топ-менеджери вважають, що реформи розвиваються повільніше, ніж можна було б, оскільки "працівники висувають забагато претензій на соціальний захист" [20, с. 22].
· Міф про універсальність законів управління. Більшість представників сучасної бізнес-еліти переконана: на першому місці - максималізація прибутку. Все інше - другорядне! Отже, соціально-культурне забезпечення негласно визнається другорядною справою.
Якщо хоча б побіжно проаналізувати ці міфи, то можна вже говорити про появу перших ознак класової свідомості українських громадян (майже за К. Марксом), про протилежність інтересів найманих працівників та еліти. Що дивно, представники нинішньої еліти просто відмовляються бачити тенденції соціально-психологічних та соціально-економічних реалій, які чекають на них у майбутньому. Вся соціальна політика держави декларується, виходячи з європейських конвенцій безкласового суспільства. Але "безкласове суспільство існує там, де малозабезпечені верстви володіють автомобілем "Фольксваген", а заможні - "Мерседесом". Різниця в рівні доходів має градуйований характер, а не деприваційний" [20, с. 25]. Тільки в таких умовах можна сподіватися на реальне, а не деклароване соціальне партнерство.
Потрібно звернути увагу й на те, що певна частина вихідців з КПРС не впоралася із статусом бізнес-еліти і повернулась на державну службу або ж виїхала з України. Саме тому фахівці говорять про значну різницю між бізнес-елітою - 1993 та бізнес-елітою - 2004. Різниця в тому, що "для першої головною базою були комсомольські структури, а для сучасної бізнес-еліти точка базування - міністерства" [11, с. 23].
Цікава і характерна для країн СНД тенденція підвищення ролі в сучасному бізнесі вихідців із "силових" структур. Йдеться не про охоронні та детективні агентства, як можна було б думати, а про банківську справу і виробництво. Наприклад, вихідцями із "силових" структур є " четверта частина російської еліти (проти 11,2 % у 1992 році)" [5].
Чи можна говорити, що в умовах посилення ролі колишніх "силовиків" у політиці, бізнесі, медіа країни СНД можуть перетворитися на "поліцейські держави", як це стверджували деякі представники опозиції, програвши вибори до Державної Думи РФ? Сюди ж можна віднести й складні футурологічні ремінісценції щодо загрози авторитаризму й тоталітаризму в країнах СНД.
Для того, щоб визначити роль сучасної еліти в реанімації цих форм правління, спробуємо виокремити їх специфічні ознаки, умови виникнення та можливу територію існування.
Класичною ознакою виникнення тоталітаризму, коли він "стає можливим та дієздатним в тих умовах і державах, які під час свого розвитку об'єктивно перебувають в екстремальній ситуації, для розв'язання якої необхідна мобілізація зусиль усієї нації. Громадяни, розуміючи ситуацію, йдуть за "рятівником" та "батьком нації" [21, с. 26]. Тобто для виникнення тоталітаризму потрібен спільний для всіх ворог (бажано - інша нація, релігія, менталітет тощо). Отже, месіанська моноідеологія, державна партія, улюблений вождь - вихідні поняття для виникнення тоталітарної держави [21].
Водночас основними ознаками авторитаризму є: концентрація реальної влади в руках однієї, частіше - виконавчої гілки влади; суттєве зниження ролі законодавчої гілки влади; зведення до мінімуму ролі опозиції; згортання демократичних політичних процедур (пікетування, дебати, мітинги тощо).
Р. Кочесоков [21, с. 31] "розвів" ці дві форми влади відносно ставлення еліти до них. Авторитаризм встановлюється всупереч волі більшості, або хоча б без її підтримки. Тоталітаризм же встановлюється при активній підтримці мас. При авторитаризмі держава майже не втручається в життя громадянського
Loading...

 
 

Цікаве