WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблеми соціальної самоіндентифікації української еліти - Реферат

Проблеми соціальної самоіндентифікації української еліти - Реферат

У цьому випадку і виконавча, і законодавча гілки влади значно більше уваги приділяли б формуванню державної ідеології (що звично для партноменклатури) та формуванню цілеспрямованої системи підготовки майбутньої української еліти. Щось на кшталт: жовтенята - піонери - комсомольці - члени партії. Але цього не відбулося. Як зазначає доктор психологічних наук В. Медведєв, "ідеологічна порожнина, що виникла після розпаду СРСР, заповнюється ідеологією кримінальної субкультури" [9, с. 76]
Отже, можна говорити, що у нас немає консолідуючоїдержавної ідеології - зокрема й через неусвідомлення елітою своєї відповідальності за майбутнє країни. Це можна пояснити певною строкатістю та неоднозначністю тієї соціальної групи, яка визначається міфологемою "українська еліта". Фахівці, що її досліджують, виділяють, як мінімум, три її складові частини:
· частина колишньої партійно-комсомольської номенклатури;
· колишні тіньовики та представники криміналітету, що вже мали досвід напівзаконної комерційної діяльності;
· шукачі пригод, авантюристи.
Виникає закономірне запитання: наскільки ці люди втілюють найкращі риси української нації і чому вони так легко стали дуже заможними? Або, як сформулював один з дослідників: "Чи можна це назвати елітою?" [7, с. 127].
Коли проаналізувати кар'єру багатьох банкірів, керівників корпорацій, фондів, то майже в усіх їхніх анкетах буде написано: "В 1988 - 1991 роках перебував на виборній роботі в громадській організації". Що майже завжди засвідчує колишню приналежність до апарату КПУ. Запорукою їх успіху стала причетність до розподілу загальнодержавної власності. У тих, хто належав до комсомольсько-партійної номенклатури, головним настановленням було: володіти владою або ж бути поруч з нею.
Відбирали до цієї "касти", перш за все, "за анкетою" (потрібне було робітничо-селянське походження), а не за інтелектом. Відтак до багатьох із них прилипла стандартна характеристика: "Як був парторгом, так парторгом і лишився!" Тим більше це стосується партійної еліти України, куди відбирали енергійних виконавців, тоді як ініціативніших перевозили до Москви. Приклад: голова концерну "Юкос" В. Ходорковський - вихованець ленінського комсомолу, виходець з партнаменклатури. Як працював "інститут уповноважених", з яких і виросли теперішні олігархи, проаналізуємо нижче.
Друга група - колишні тіньовики, що звикли "крутитися", давати хабарі, шукати "дах" тощо. Вони перенесли ці звички і в нову епоху. Життя за принципом "Все що можна вкрасти - потрібно вкрасти!" неминуче призводить до того, що вони продовжують свою боротьбу під "килимом" і нині. Головна проблема представників цього контингенту: вони щиро не розуміють, чому мають перейматися загальнодержавними проблемами, захищати інтереси всіх верств населення. В кращому випадку вони "патріоти" своєї області, але найчастіше все зводиться до кланових інтересів та їх захисту від "чужих". Для представників цієї групи еліти влада - це можливість організовувати бізнес за рахунок пільг.
Третя група (покоління останнього десятиріччя, як її називають експерти) живе за дуже простим принципом: "Кинути" всіх, кого можна". Їй притаманна тенденція до перманентного перерозподілу власності. Тут виживають лише "найнахабніші, готові нікого не жаліти на шляху до власної мети" [7]. Більшість представників цієї групи мислить "регіонально", прагне перенести методи, якими вони користувалися в своєму регіоні, на обшири всієї країни.
Звичайно, така строката суміш, що претендує на звання національної еліти, мало зацікавлена у справді ринкових реформах, оскільки бізнесові "прозорі" механізми для певної її частини означають втрату контролю над ситуацією. Через те, що рівень самооцінки значної частини українського істеблішменту за останні 10 - 12 років фантастично зріс, її представники самі себе переконують: ми цілком заслужено стали VIP-персонами. Наскільки це так, можна уточнити, якщо проаналізувати типові механізми їх збагачення.
Номенклатурний сектор проторинкової економіки створювався такими методами:
· акціонування державної власності, тобто приватизація (в такий спосіб, до речі, утворився російський "Газпром");
· створення комерційних структур з ініціативи та за безпосередньою участю державних структур: керувати бізнесом вони доручили своїм "уповноваженим"; в ролі "уповноважених", як зазначає О. Криштановська [10, с. 53], використовували молодих людей, котрі одразу ставали першими особами потужних фінансових структур. Але так сталося тому, що "за ними завжди стояли могутні структури старої влади" [10, с. 53]. Ці молоді люди "з комсомольського резерву партії... й оперували грошима держави" [11, с. 18];
· створення комерційної структури держчиновником "під себе", з наступним пересіданням у нове крісло;
· використання особистих, неформальних зв'язків.
Якщо гіпотезу деяких дослідників про абсолютно штучно створену українську бізнес-еліту хоча б кілька хвилин розглядати як ймовірну, тоді стає зрозуміло, чому формування середнього класу в Україні гальмується: така еліта абсолютно не зацікавлена у появі класу енергійних конкурентів. Стають зрозумілими й викладки економістів щодо стану і перспектив середнього класу. На сьогодні в Україні в секторі малого бізнесу працює понад 3 мільйони чоловік, що складає приблизно 16 % зайнятого населення. Для порівняння: в розвинених країнах у малому бізнесі кількість зайнятих коливається від 46 % (Німеччина) до 70 % (Франція) та 80 % (Японія) [12].
Саме тому, що висококваліфікована праця не знайшла реальної підтримки на державному рівні, фахівці прагнуть виїхати за межі України. Це можна б було вважати ознакою відкритого суспільства, яке не забороняє своїм громадянам перетинати кордони. Але коли процес стає масовим, то вже виникає загроза національній безпеці. Не випадково дехто з експертів б'є на сполох: "Україна в 90-х роках ХХ сторіччя втратила від 15 до 20 % свого інтелектуального капіталу в результаті еміграції найкваліфікованішої робочої сили" [13]. На думку західних експертів, "еміграція одного висококваліфікованого фахівця рівноцінна інвестуванню 1 мільйона доларів США в економіку країн-раципієнтів" [13]. З точки зору окремих аналітиків, Україна вже досягла "критичної маси інтелектуальної еміграції, перевищення якої веде до незворотних наслідків" [14].
Сюди ж можна віднести й гіркий досвід сотень українських студентів, які після багатоетапного відбору, конкурсів, співбесід у
Loading...

 
 

Цікаве