WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблеми соціальної самоіндентифікації української еліти - Реферат

Проблеми соціальної самоіндентифікації української еліти - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми соціальної самоіндентифікації української еліти
В історії кожної країни завжди була і є актуальною проблема соціальних патернів поведінки. Кого саме пересічний громадянин прагне наслідувати? Чиї дії вважає зразковими? Позитивне розв'язок сприяє консолідації націй.
Але можливий і варіант соціальної ситуації, котрий може розчахнути суспільство: якщо особи, котрим прагнуть наслідувати, не є патріотами, державниками та й просто масштабними особистостями. Як влучно зауважив щодо цього тележураліст Ю. Макаров, "колективне божевілля нічим не краще за колективну змову" [1].
Як і годиться в порядному демократичному суспільстві, в Україні щодо означеної проблеми нуртує неабиякий плюралізм думок. Так, один з провідних наших соціологів Є. Головаха вважає, що "трійка з мінусом" - це сьогоднішня оцінка умов життя українських громадян. Ще кілька років економічного зростання - й соціологи матимуть "шанс написати, що Україна заслужила від своїх громадян принаймні задовільну оцінку" (2, с. 160). Отже, при такому трактуванні подій опосередковано можна зробити висновок, що люди, які ухвалювали "доленосні рішення" в політиці, економіці, бізнесі, ЗМІ, в цілому впоралися зі своїми завданнями.
Водночас більш поширеною є точка зору, що саме люди, котрі іменуються "українськоюї елітою", несуть відповідальність за деструктивні тенденції, які характеризують специфіку соціальної ідентичності української нації: брак позитивних взірців поведінки, позитивних соціальних цінностей та уподобань і, як результат, формування песимізму як основного соціального настановлення майже усіх верств населення. Так, за результатами соцопитування, що наводиться доктором соціологічних наук М. Пірен [3, с. 9], на запитання "Як би ви могли охарактеризувати наш час?", 51,7 % респондентів відповіли, що це час злодіїв, 35,5 % - час жебраків, 33, 3 % - політиканів, 25,9 % - бюрократів, 24,4 % - час пристосуванців. Авторка, відповідно, робить висновок, що такі результати засвідчують, перш за все, брак у державних діячів чітко визначеної мети. Адже "переважна більшість нової української еліти... поставилась до висунутих історією завдань із рідкісною безвідповідальністю та безпрецедентною фаховою бездарністю" [3, с. 3].
Стан справ, можливо, дещо віддзеркалює твердження Голови Верховної Ради України В. Литвина, що сьогодні гостро необхідна зміна політичних еліт - "поки що ми консервуємо стару політичну практику" [4]. Тобто Голова Верховної Ради має на увазі те, що потрібно змінити нинішню еліту, оскільки переважна більшість її прагне законсервувати теперішній стан справ. Не розуміючи того, що соціально-психологічна ситуація в Україні за останні роки кардинально змінилася.
Навіть зробивши поправку на певну емоційність цитованих тверджень, мусимо визнати, що проблема відповідальності еліти перед суспільством в Україні актуальна саме тому, що кристалізація цієї еліти перебуває в зародковому стані. Представники істеблішменту щиро не розуміють, чому повинні брати якісь зобов'язання перед народом частіше, ніж раз на чотири роки (під час чергових виборів). Не випадково ключовими постатями в соціальній політиці стають не фахівці з PR (зв'язків з громадськістю), а імпортні політтехнологи. Фахівці з PR мають широко висвітлювати реальні дії та досягнення політичної й бізнесової еліти. А політтехнологи створюють віртуальні цінності та події, переконуючи електорат в їх реальності. Певно, такі преференції фахівцям з маніпулювання громадською свідомістю свідчать про мізерність реальних досягнень еліти, які б дозволили їй консолідувати націю. Не випадково "до характерних рис сучасної еліти експерти відносять переважання: вузькогрупових, відомчих та інших партикулярних інтересів і цінностей, індиферентне ставлення до проблем стратегічного розвитку й інтересів громадян" [5; 6].
Щоб визначити можливі тенденції розвитку української політичної і бізнесової еліти в майбутньому, спробуємо розглянути специфіку її виникнення, формування та розвитку на теренах колишнього СРСР. І, зокрема, в Україні. Така екстраполяція може дати певні орієнтири щодо того, що саме може стати на заваді молодій українській державі.
Найбільшого поширення теорії еліт отримали на периферії Європи, в нових "демократіях". Існує твердження, що "елітизм протистоїть демократизації суспільства, об'єктивно веде до підготовки різних форм авторитаризму і тоталітаризму" [7, с. 127]. Італійський соціолог В. Парето, який увів цей термін, писав, що наявність влади й капіталу передбачає певні особливості у тих людей, які претендують на звання еліти: військова хоробрість, шляхетне походження, власна гідність, мистецтво керувати. Цю думку розвивав і іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет. Він вважав елітою людей, що мають інтелектуальну та моральну перевагу над іншими, а головне - високе почуття відповідальності перед суспільством [7, с. 127]. Тобто можна говорити, що еліта - це сукупність людей (бізнес, політика, медіа), яка захищає загальнонаціоні інтереси і в усіх своїх діях керується тільки інтересами країни, яку репрезентує.
Саме такі політичні еліти, об'єднані на основі консенсусу, утворилися в країнах Балтії, а також в Угорщині, Польщі, Чехії. Вони "повною мірою сприйняли демократичні інститути та процедуру і тому ...досягли компромісу між прихильниками антикомуністичних та просоціалістичних орієнтацій" [8, с. 24]. Відтак нікого в Європі не дивує перебування на посаді президента Польщі "лівого" за поглядами О. Квасневського, який у своїх діях виходить винятково з інтересів польської держави та її громадян.
В деяких інших країнах при владі лишилася політична еліта колишніх режимів, "змінивши прапори та оголосивши себе прихильниками націонал-патріотів або соціал-демократів" [8, с. 25]. Вони перехопили ініціативу у національно-демократичних рухів, використали їхні гасла, залишившись при владі при повному зовнішньому дотриманні всіх демократичних процедур. Так, з точки зору В. Танчера, "...Україну найчастіше порівнюють з Румунією, де неокомуністи, імітуючи демократичні процеси, зберегли систему влади, яка має лише ознаки демократії" [8, с. 25]. Влада сконцентрована в руках державної бюрократії, що лишилась "під впливом номенклатури КПРС. Опозиційні сили знаходяться під тиском силових структур, податкової служби і в той же час - ігноруються провладними ЗМІ" [8, с. 25].
Нам здається, що твердження, ніби вся нинішня владна еліта вийшла з лав КПРС, неповне.
Loading...

 
 

Цікаве