WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблема особистісної та професійної самоідентифікації в сучасній психології - Реферат

Проблема особистісної та професійної самоідентифікації в сучасній психології - Реферат

параметри, за якими відбувається порівняння.
Ми надали стільки уваги представникам когнітивістського підходу саме тому, що він оцінює і групу, і індивіда як якісно цілісні структури, що є носіями системної якості.
Л. Шнейдер [8] розглядає ідентичність як синтез всіх характеристик людини в унікальну структуру, яка визначається і змінюється в результаті орієнтації в соціальному середовищі, котре постійно змінюється. Тобто, ідентичність - це динамічна структура, що розвивається нелінійно і нерівномірно і визначається прагненням особистості до цілісності.
Іншим напрямом дослідження ідентичності у психології є дослідження взаємодії самовизначення і соціалізації особистості, формування ідентичності в контексті соціальної взаємодії [9; 10]. На переконання В. Ядова, соціальна ідентичність має ієрархічну будову, проте питання про взаємовплив різних соціальних ідентичностей лишається ще недостатньо вивченим. 1967 року, узагальнюючи 20-річний досвід дослідження ідентичності, Е. Еріксон видає книгу "Ідентичність: юність і криза" [3]. Але "навіть тоді він вважав, що не може дати остаточного визначення цього поняття" [11]. Тоді ж Е. Еріксон зробив припущення, що єдиний шлях до визначення ідентичності - це спробувати зрозуміти, в яких контекстах вона могла б застосовуватися (відчуття ідентичності, процес формування ідентичності, ідентичність як конфігурація).
Треба відзначити вплив Е. Еріксона на дослідження ідентичності як вирішальний у формуванні світоглядних позицій більшості дослідників. Не випадково існує думка, що сучасні підходи не дозволяють "вийти за межі еріксонівської класифікації, …операціоналізувати модель ідентичності, запропоновану Дж. Тернером" [20].
Психологічний розвиток відбувається в результаті взаємодії між біологічними потребами індивіда та нормативними вимогами суспільства. Ядром, навколо якого будується особистість, є набуття нею "Его- ідентичності". Відтак вважаємо за доцільне прийняти твердження Г. Крайг (28, с. 91), що Е. Еріксон значно відійшов від психоаналітичного розуміння ідентичності і що його теорія є, перш за все, психосоціальною. Пізніше Е. Еріксон зробив висновок, що розвиток ідентичності неможливий поза синтезом ідентифікацій, які мали місце в процесі соціалізації [3].
В цілому, теоретичні підходи, що розглядалися, не суперечать, а скоріш взаємодоповнюють одне одного, визначаючи як об'єкт дослідження різні компоненти й етапи функціонування феномена ідентичності. Отже, проблема дослідження співвідношення ідентичностей та ідентифікацій має досить невизначений характер.
Ідентичність та ідентифікація
Традиційно появу терміна "ідентичність" пов'язують з працями У. Джеймса. Хоча він і не вживав його, але інтуїтивно відчував, що це суб'єктивне відчуття тотожності й цілісності є переживанням ідентичності, а не характером (в загальновизнаному значенні терміна). Водночас термін "ідентифікація" пов'язують і з дослідженнями З. Фрейда [12; 13], який розглядав феномен ідентифікації, по-перше, як прояв зв'язку індивіда з іншою особою, по-друге, як механізм формування та функціонування групи.
На думку П. Гнатенко і В. Павленко [14], які провели грунтовний філософський та психологічний аналіз співвідношення понять, що розглядаються, можна виокремити, як мінімум, три варіанти інтерпретації поняття "ідентифікація": 1) ідентифікація як один з механізмів міжособистісного сприйняття (поряд з рефлексією та стереотипізацією). Такий варіант дає можливість суб'єктові комунікації моделювати змістове поле партнера з спілкування (хоча б на рівні оцінних кліше), забезпечує процес взаєморозуміння та адекватної поведінки); 2) ідентифікація як центральний елемент самосвідомості. Цей варіант тяжіє до підкреслення суб'єктивного відчуття власної приналежності до різних соціальних угруповань (при наявності позитивного емоційного забарвлення відчуття приналежності), а також включення у свій внутрішній світ групових цінностей та прийняття їх як особистісно значущих; 3) ідентифікація як один з показників стратометричної концепції А. Петровського. В цьому випадку йдеться про рівень розвитку групи.
Незважаючи на те, що ці три варіанти функціонування ідентифікацій малосумісні і їх об'єднання носить дещо еклектичний характер, автори, на нашу думку, визначили головну, "ядерну" ознаку ідентифікації - процесуальність. Тобто, ідентифікація є процесом соціалізації індивіда, який впливає на розвиток його самосвідомості.
Якщо розглянути використання поняття "ідентифікація" в сучасній педагогічній, віковій та соціальній психології, то можна виокремити принаймні три напрями її дослідження. До першого можна віднести праці, в яких ідентифікація розглядається як базисне явище, завдяки якому відбувається особистісний розвиток людини в ході соціалізації та персоніфікації (З. Фрейд, А. Бандура, Р. Адамек, М. Драганов, М. Герберт, Л. Лазовік, В. Мухіна, О. Васильченко). Так, за В. Мухіною [15], ідентифікація - це центральний механізм структурування самосвідомості. Ідентифікації, які відбуваються в онтогенезі, формують соціальнозначущі риси особистості. Л. Лазовік [16] зазначав, що ідентифікація - це результат процесу навчання. На його переконання, навчання відбувається значеннями, які в своїй сукупності складають систему координат функціонування індивіда. Водночас деякі прихильні до цього підходу автори взагалі відмовляються обговорювати дефініцію цього поняття. Так, О. Асмолов [17] вважає, що поняття "ідентифікація" та "ідентичність" - синоніми, і тому недоцільно проводити між ними чітку диференціацію.
Другий напрям дослідження ідентифікації присвячений з'ясуванню її ролі в структуруванні особистості з точки зору системи координат соціальної психології (В. Агеєв, Г. Андреєва, М. Боришевський, В. Собкін, А. Петровський, М. Обозов). У цьому випадку ідентифікація розглядається як "дія в системі цілей і мотивів тієї людини, з якою ідентифікація відбувається" [18]. З точки зору прихильників цього підходу, головне завдання - наблизитись до виокремлення процесів, що відбуваються із суб'єктом ідентифікації. Йдеться про два типи ідентифікації поведінки: "прийняття ролі" (так зване"холодне" входження в позицію іншого) та співпереживання ("тепле", тобто емоційно забарвлене входження в позицію іншого). М. Обозов вважає, що ідентифікацію детермінує потреба людини у спілкуванні. При цьому, ідентифікація в соціальній перцепції - процес порівняння явищ, об'єктів, образів. Ідентифікація, що міститься в основі емпатії, обумовлює взаємодію із "значущим іншим". Отже, ідентифікація є своєрідним механізмом об'єднання групи, зміст якого - створення почуття "Ми" [19].
Для третього напряму досліджень ідентифікації характерна підвищена увага до її мотиваційних компонентів. Зокрема, ідентифікацію розглядають як рядоутворюючий термін поряд з емпатією, а в емпатії знаходять ознаки ідентифікації. Так, В. Кан-Калік вважав емоційну ідентифікацію важливим соціально-психологічним компонентом на всіх етапах виховного процесу [21]. А. Петровський розглядає її як емоційно забарвлений процес ототожнення суб'єктом себе з іншими індивідами.
Отже, якщо спробувати узагальнити, так би мовити, "спільний продукт спілкування", притаманний цим досить різним підходам, то можна сказати, що всі вони розглядають ідентичність як самовизначення соціального суб'єкта, а ідентифікацію - як процес емоційного самоототожнення (що не є усвідомленим) суб'єкта з образом "значущого іншого".
Ідентифікація і самоідентифікація
Досить часто під самоідентифікацією розглядається соціологічна складова цього поняття, а саме - ступінь визначеності у респондентів соціальної співвіднесеності до громадянських, етнічних, культурних та інших спільнот без врахування психологічних причин, механізмів і наслідків процесу самоідентифікації [23].
Більш психологізовано самоідентифікація розглядається як одна з потреб, що інтеріоризує
Loading...

 
 

Цікаве