WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблема особистісної та професійної самоідентифікації в сучасній психології - Реферат

Проблема особистісної та професійної самоідентифікації в сучасній психології - Реферат


Реферат на тему:
Проблема особистісної та професійної самоідентифікації в сучасній психології
У статті розглядається проблема самоідентифікації в сучасній психології. Визначається роль і місце професійної та особистісної самоідентифікації в структурі ідентичності. Окреслюються перспективи використання самоідентифікації як психологічного механізму подолання кризи особистісно-рольової ідентичності. Аналізуються можливості формування "відкритої", "гнучкої" ідентичності гуманістично вмотивованого педагога.
Постановка проблеми
Різнобічний та гармонійний розвиток особистості як найвищий пріоритет суспільства ХХІ століття має закладатися всією системою середньої та вищої освіти як провідна мета виховання і навчання. Головною ланкою тут, на нашу думку, є створення нової філософії освіти, яка б узагальнено охоплювала стратегічні напрями перебудови освітнього процесу та опосередковано ініціювала створення (педагогічною психологією і педагогікою) реально діючих технологій гуманізації освіти. Актуальність проблеми полягає ще й у тому, що вимушена заміна сучасними педагогами соціальних зразків для наслідування, яка відбулася в період соціально-економічної трансформації суспільства, висунула на порядок денний не лише проблему пошуку нових зразків соціальної поведінки, а й, у першу чергу, проблему дослідження психологічних механізмів ототожнення норм особистості з соціальними зразками. Оскільки з'ясувалося, що нові соціальні патерни поведінки зовсім не обов'язково сприяють вирішенню проблем, що постали перед школою в епоху переходу суспільства до ринкових відносин. Це можна пояснити тим, що ринкові механізми функціонування суспільства є, перш за все, раціональними і прагматичними, і тому сучасне українське суспільство не розглядає гуманізацію системи освіти як пріоритетну умову свого існування. Відтак ми виходимо на проблему дослідження психологічних механізмів самоідентифікації педагога.
Ми обирали тему дослідження, виходячи з того, що самоідентифікація особистості є похідною від значущих ідентифікацій, які, поряд з іншими компонентами, входять до структури ідентичності. Оскільки значущі ідентифікації в ході процесу самоідентифікації можуть бути своєрідним пусковим механізмом процесу подолання кризи особистісно-рольової ідентичності педагога, котра, не в останню чергу, обумовлюється соціально-економічними змінами, що сталися в суспільстві.
Система підготовки та перепідготовки вчителів, яка існувала в СРСР, майже ідеально відповідала соціальним вимогам тоталітарного суспільства до цієї професії. Із зміною соціально-політичних цінностей виникла парадоксальна ситуація. А саме: система підготовки вчителів залишилась в руслі авторитарної педагогіки при одночасному декларуванні вищими педагогічними навчальними закладами гасел педагогіки співробітництва. Якщо ж додати до цього ще й концептуальну невизначеність сучасної системи освіти й недостатній рівень її фінансування державою, то абсолютно зрозумілим стає факт глибокої кризи особистісно-рольової ідентичності сучасних педагогів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій дозволяє стверджувати, що за останні десятиріччя в психології сформувався практично новий напрям: дослідження психології ідентичності. Так, за даними Дж. Марсіа [1], за останні 25 років було здійснено з цієї тематики понад 300 наукових розвідок. Можна спостерігати (в працях дослідників) появу ідентичностей різного роду: ядерної, статевої, рольової, особистісної, професійної, усвідомленої, неусвідомленої, гендерної, соціальної тощо.
Можна виокремити кілька підходів, що розглядають структуру, генезис, умови та особливості становлення і розвитку ідентичності, котрі мають власну предметну сферу аналізу. Отже, в цьому випадку доцільно виокремити: психоаналітичний підхід, який включає в себе психоаналітичну концепцію Е. Еріксона, статусний підхід Дж. Марсіа, ціннісно-вольовий підхід А. Ватермана; біхеовіористичний (Е. Гоффман, Л. Краппман, Дж. Мід, Р. Фогельсон, Дж. Хабермас); когнітивний (Г. Брейкуелл, Дж. Тернер, Г. Теджфел, Н. Іванова); екзистенційно-гуманістичний (Д. Б'юдженталь, А. Мінделл, Е. Мінделл, К. Ясперс); структурно-динамічний підхід, до якого тяжіє переважна більшість вчених країн СНД (В. Агеєв, Н. Антонова, М. Боришевський, П. Гнатенко, В. Павленко, П. Лушин, К. Коростеліна, В. Столін, Л. Шнейдер, В. Ядов).
Ідентичність визначається як динамічна система, що розвивається нелінійно протягом усього життя людини і має складну ієрархічну структуру. Під ідентичністю розуміють приналежність до певної соціальної групи. Можна сказати, що це почуття володіння власним "Я" стосовно соціуму. Зміна ідентичності, на думку деяких авторів [2], відбувається неочікувано, непередбачувано і, можливо, включає в себе такі елементи: 1) дисоціацію, або відмирання існуючих основ "Я-образу"; 2) невизначеність основ для подальшого розвитку особистості; 3) подолання невизначеності шляхом конструювання нової ідентичності, що має свій прояв у новому "Я-образі".
Згідно з моделлю А. Ватермана [27], почуття досягнення ідентичності поступово руйнується в міру того, як мета, цінності і переконання втрачають свою життєздатність і вже не відповідають вимогам життя, що змінилося. Якщо при цьому розпочинається процес подолання кризи, то ідентичність переструктуровується відповідно до нових вимог соціуму. Якщо в структурі ідентичності починає домінувати "механізм психологічного захисту", і індивід не бажає помічати змін, що сталися, то виникає криза ідентичності.
До структури ідентичності, поряд з природними задатками, базовими потребами, ефективними "психологічними захистами", успішними сублімаціями, постійними ролями, входять і "значущі ідентифікації", які й відіграють визначальну роль в тому, з якими саме моральними цінностями і нормами поведінки солідаризується індивід [3].
Ідентичність уявляється як когнітивна система, що має дві підсистеми: особистісну і соціальну. За Г. Теджфелом [4], це два полюси єдиного біполярного континууму, вибір форми поведінки в якому здійснюється залежно від того, яка саме ідентичність актуалізується. Дж. Тернер [5] відзначив наявність тісної взаємозалежності між цими двома підсистемами, оскільки, на його думку, це не стільки різні форми ідентичності, скільки різні форми самокатегоризації: особистість категоризує себе в межах певного біполярного континууму "ближче" то до одного, то до іншого полюсу. До механізмів становлення і розвитку ідентичності дослідник відносив: соціальну категоризацію, соціальне порівняння (міжособистісне-міжгрупове); соціальну ідентифікацію (персоналізація, самовизначення, самоорганізація), міжгрупову дискримінацію. Отже, підхід, що традиційно пов'язується з особами Г. Теджфела і Дж. Тернера, можна визначити як спробу подолання дихотомії особистісного та безособистісного начал в людині. Наголос робиться на соціальній ідентичності як структурі більш високого рівня порівняно з особистісною ідентичністю.
Г. Брейкуелл [6] інакше розв'язує проблему співвідношеннясоціальної та особистісної ідентичності. На її думку, ідентичність має соціальне походження, а особистісна ідентичність - вторинна по відношенню до соціальної. Засвоєні індивідом категорії соціальної ідентичності, з точки зору Г. Брейкуелл, дають можливість людині пізнавати себе як особистість, що відрізняється від інших. Таким чином, особистісна ідентичність є продуктом соціальної психології, але, будучи сформованою, починає активно впливати на розвиток соціальної. Отже, динаміка ідентичності людини - це процес безперервної діалектичної взаємодії особистісної і соціальної ідентичності.
На думку С. Московічі [7], основу ідентифікаційної матриці людини складає велика сукупність ідентичностей. І саме та ідентичність, яка стає провідною на певний момент, організує свою ієрархію і свій порядок в структурі ідентифікаційної матриці. Саме вона визначає
Loading...

 
 

Цікаве