WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Проблема виховання в контексті соціалізації особистості (пошукова робота) - Реферат

Проблема виховання в контексті соціалізації особистості (пошукова робота) - Реферат

верств, мають більше шансів на триваліше життя. Їхнє дитинство, період, коли індивід не бере участі у виробництві, теж триваліший. Ще ширшим є соціально-історичні варіації змістових вікових властивостей і процесів та ставлення людей до окремих періодів життя, зокрема дитинства. Ніщо не може змінити інваріантну послідовність дитинства, дорослості і старості. Проте тривалість і зміст кожного з них суттєво залежать від соціальних факторів. Ця залежність має не тільки кількісний, але і якісний характер.
Як вважають антропологи, існує певна філогенетична закономірність, згідно з якою в процесі біологічної еволюції зростає значення індивіда та його вплив на розвиток виду. Це виявляється, по-перше, в нарощуванні тривалості періоду індивідуального існування, протягом якого нагромаджується індивідуальний досвід, що впливає на подальшу еволюцію, і, по-друге, в нарощуванні варіативності (морфологічної, фізіологічної і психічної) всередині виду.
Це спостерігається і в історії людства. Окрім загального продовження тривалості життя людини порівняно з іншими антропоїдами, змінюється співвідношення і тривалість його етапів. Зокрема, підвищується значення підготовчого етапу життєдіяльності, продовжується етап дитинства як періоду первинної соціалізації, навчання і виховання.
Збільшення самого періоду дитинства, в основному за рахунок отроцтва, нижня і верхня межа якого стає все більш розмитою, посилює інтерес до проблеми "дитина - суспільство". Активізація дослідження її диктується також динамікою інститутів (агентів) соціалізації і розвитком дитячої та юнацької субкультур, появою таких особливостей у цих факторах, яких не спостерігалося раніше. Динаміка освітянських інститутів соціалізації виявилась не стільки в галузі структурної перебудови системи освіти, скільки у зміщенні цінностей суспільної свідомості, в наголошенні самоцінності особистості дитини. Ця динаміка відбувається на фоні пізнішого включення підростаючого покоління у сферу виробництва і розширення агентів соціалізації (формування самодіяльних організацій та інших неформальних об'єднань).
У вітчизняній педагогічній літературі 1980-х років все частіше висловлювалися думки про уточнення предмета педагогіки, приведення її основних понять у відповідність з тими інноваційними процесами, які відбуваються в теорії і практиці. Такі віяння були пов'язані з потребою введення категорії "соціалізація" в педагогіку та необхідністю визначення її співвідношення з категорією "виховання". На цьому тлі відбувалось, по-перше, формування нової галузі педагогіки - соціальної педагогіки, де категорія "соціалізація" посідає провідне місце у визначенні її предмета, а, по-друге, становлення нової парадигми педагогіки, в контексті якої соціалізація розглядається у взаємозв'язку з розвитком, вихованням і самовихованням особистості як суб'єкта соціальних відносин.
Одним з перших у вітчизняній педагогіці порушив питання про соціалізацію як передумову виховання особистості В. Сухомлинський. Ще тоді, коли проблема соціалізації особистості вважалась "закритою" галуззю радянської педагогічної науки, він писав: "Суспільна сутність людини виявляється у її відношеннях, зв'язках, взаємовідносинах з іншими людьми. Пізнаючи світ і себе як частину світу, вступаючи в різноманітні відносини з людьми, відносини, що задовольняють її матеріальні і духовні потреби, дитина включається в суспільство, стає його членом. Цей процес приєднання особистості до суспільства і, отже, процес формування особистості, вчені називають соціалізацією" [23; 51].
Отже, зміни, які вдбулися в соціально-історичних умовах та в логіці розвитку наук про людину наприкінці ХХ століття, зумовили необхідність переходу до нової парадигми освіти, в якій педагогічна наука поряд з вихованням у свій предмет включає соціалізацію.
Моделі шкіл за сценарієм соціалізації
Суспільна думка втілюється в соціальну практику не так швидко, як цього хотілося б. І досі в педагогічній діяльності переважає школоцентризм. Якщо скористатись класифікацією шкіл за "сценарієм соціалізації", розробленим російською дослідницею Н. Головановою [6], то можна виокремити кілька моделей шкіл, найбільш поширених у нашому суспільстві.
"Школа навчання", яка з'явилась ще 400 років тому і біля джерел якої стояв Я. Коменський. Соціалізація в ній будується за принципами: 1) авторитарність; 2) учбовий предмет визначається як спеціально задана картина світу, що пропонується дітям у вигляді правил, формул, визначень, законів, вибраних імен, подій і дат; 3) єдиноманітність і стандартність режиму, змісту, організації навчальної роботи.
Така школа керується принципом: її продукт - учень, що оволодів системою ЗУНів (знань, умінь і навичок). Завдання соціалізації цілком перекладаються на інші інститути.
Модель "школи навчання" стала масовою й успішно виконувала соціалізуючі функції протягом століть, формуючи слухняних, акуратних, старанних працівників, не схильних до "зайвої" ініціативи й активності. Це відповідало потребам традиційного і, частково, індустріального суспільства. І хоча уже в середині, а особливо наприкінці ХХ століття, почала відчуватись невідповідність моделі "школи навчання" завданням соціалізації особистості, все ж вона й досі лишається найпоширенішою, сповідуючи "знаннєву" парадигму і використовуючи класно-урочну систему.
В результаті критики недосконалості "школи навчання" з'явились деякі інші моделі шкіл.
Приватні школи мають можливість використовувати в навчальному процесі окрім учителів ще й інших фахівців, а також матеріально-речове середовище, різні атрибути освітнього простору, котрі через взаємодію дітей з дорослими забезпечують сценарій соціалізації, в якому, окрім класно-урочної системи, використовуються й інші форми засвоєння дітьми соціального досвіду.
Однак дуже часто організатори цього сценарію створюють у школах атмосферу безпечного середовища як альтернативи небезпечному світові дорослих, особливо у великих містах. Психологічно цей сценарій передбачає підтримку у кожної дитини почуття власної "надзвичайності", що може супроводжуватися неадекватною самооцінкою. Сценарій соціалізації в такій школі не дає дітям досвіду самообмеження, співробітництва, взаємодопомоги. Отже, за сценарієм соціалізації таких шкіл важко формується найважливіша соціальна роль школяра - його "соціальна позиція".
Сценарій соціалізації "школи різних маршрутів" реалізується школами, що застосовують технологіїдиференційованого підходу в навчанні.
Цілком зрозуміло, що розвиток дитини завжди первісно задається її генотипом і не вкладається в жодні формальні показники, типові для всіх. Умови інформаційної цивілізації диктують необхідність раннього виявлення талановитих людей, потенційних лідерів і організаторів, що мають спеціальні здібності та обдарованість. Діти, які з різних причин відстають у розвитку, потребують іншого змісту і форм навчальної роботи. Отже, необхідний індивідуальний підхід до кожного учня.
"Школи різних маршрутів" заявляють себе прогресивними, звернутими до розвитку індивідуальності дитини, такими, що простують шляхом гуманізації освіти. Проте, якщо приглянутися до сценарію соціалізації цих шкіл, то з'ясовується, що вони пропонують не дуже гуманістичну за своєю сутністю соціалізацію дітей.
Loading...

 
 

Цікаве