WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Перспективні напрями розвитку соціальної психології в контексті реальних проблем суспільства (пошукова робота) - Реферат

Перспективні напрями розвитку соціальної психології в контексті реальних проблем суспільства (пошукова робота) - Реферат

спеціаліста і професіонала, готового до життя і функціонування в сучасних мікро- і макросистемах.
Спілкування - це сутнісна характеристика людського життя. Без нього немає людської цілісності. Комунікативний підхід не спрощує, не принижує і не абсолютизує суб'єктів спілкування. Він враховує всю складність процесу взаємодії, індивідуальних особливостей учасників спілкування, сутність того спільного, що є наслідком спілкування. Особистість у цьому контексті трактується як ієрархія різних зовнішніх і внутрішніх комунікацій, динамічно утворюючи нову якість - комунікативне ядро, комунікативний світлюдини.
Постановка питання саме таким чином відсилає нас до проблематики глибинного розуміння смислу людського існування у соціумі, глибинного аналізу ціннісного ставлення до дійсності, глибинного вивчення спілкування, яке, на відміну від зовнішніх комунікативних контактів, взаємодій та обмінів, є складним онтологічним процесом. В ньому актуалізується сутність спільності між суб'єктами, що зустрічаються. В той же час спілкування - це внутрішня характеристика психічної активності особистості: кожен з учасників взаємодії самовизначається через утвердження іншого. Запропонована логіка аналізу передусім спілкування змушує суттєво переосмислити роль цього феномена в життєдіяльності особистості, у відображенні нею соціальних явищ.
Повноцінне спілкування передбачає одночасно багатовекторний розвиток психіки індивіда. Воно є інтегруючою компонентою в життєдіяльності людини та її взаємодії з соціумом. Комунікативний світ індивіда (гуманістичний і моральний за своїм характером) досягає такого рівня відображення в ньому іншої людини, коли вона сприймається у ході взаємодії як найбільша цінність, як носій національного світогляду. Саме з цих позицій варто розглядати сутність комунікативного потенціалу особистості.
3. Духовний, комунікативний потенціал індивіда, соціально-психологічні прояви особистості в умовах утвердження нової системи цінностей
Ціннісне відношення, думки і образи про смисл буття, цілі діяльності, комунікабельність є інтегральними характеристиками особистості у її взаємодії із соціальним оточенням, у взаємовпливі одне на одного. Такі феномени, як соціальна установка, оцінка реальності, регуляція відносин засобами комунікації розглядаються як смислотворчі процеси життя. Здатність до регулятивно-оціночної діяльності і спілкування - це властивість особистості, необхідна в будь-якій суспільній формації. Але в сучасних умовах оновлення суспільства і свідомості людини, коли індивід включений в складне переплетіння відносин, вона набуває особливого значення - вносить етико-гуманний компонент у відносини; сприяє встановленню ділових контактів; стає засобом, котрий забезпечує успіх сукупної людської діяльності; має значно більшу глибину і радіус дії, аніж прийнято вважати: в неї може включатися генетичний, культурний досвід минулих поколінь.
Названі феномени (соціальна установка, спілкування, регуляторна функція відношення та ін.) є тими константами, які лежать в основі соціально-психологічного відображення і забезпечують взаємний "обмін реакціями", підкріплюючи чи змінюючи поведінку партнерів взаємодії, викликаючи двосторонню активізацію їхніх зусиль для досягнення успіху у розв'язанні спільної проблеми.
Успішність людської взаємодії визначається: усвідомленістю учасниками спілкування значення комунікативної діяльності, комунікативних знань та вмінь, комунікабельності, тобто всього, що міститься в понятті "комунікативна компетентність учасників взаємодії"; знанням власних комунікативних можливостей і комунікативних особливостей партнерів по спілкуванню; урахуванням соціокультурного контексту спілкування; систематичним навчанням учасників взаємодії (йдеться про комунікативну підготовку); розробкою технологічного і методичного інструментарію спілкування.
Розвиток особистості у взаємодії із соціумом є процесом, коли при відображенні, ціннісному відношенні та засвоєнні соціального досвіду здійснюється перехід від абстрактної можливості володіти соціальним статусом до реальної можливості і перетворення останньої в регулятор соціального процесу, в дійсність як результат, як сукупність усіх реалізованих можливостей, наданих людині.
4. Соціально-психологічні дослідження системи відносин "індивід - група - суспільство"
Традиційне вивчення групових процесів в наш час набуває особливої ваги, адже зростає кількість конфліктів (від міжособистісних до міжрегіональних), актуальною стає суїцидальна поведінка людини, активізувалися такі групові процеси, як групова поляризація та групова ізоляція тощо.
У зв'язку з цим соціально-психологічного переосмислення потребує проблема співвідношення "індивідуального" і "соціального" ("групового") як на теоретичному рівні, так і на прикладному. Для її розв'язання актуальною є постановка питання про роль власної активності людини в її взаємодії з групою, яка може бути як розумною, доцільною, так і невмотивованою, "надситуаційною". Таке розуміння активності людини у взаємодії з соціумом (вмотивована і невмотивована активність може мати як позитивні, так і негативні наслідки) дозволяє з нових позицій підійти не тільки до проблеми пізнання психічного як регулятора соціального процесу, інтуїції, творчої діяльності особистості, але й констатувати існування поруч із людиною статечною, розважливою - людини ризикової, яка випробовує свою долю. Ризикова активність у даному випадку розглядається як перемога над собою, над складною ситуацією, як самозагартування в складних умовах взаємодії з іншими людьми, як подолання страху у налагодженні контактів, набуття вмінь вирішувати нестандартні завдання, як ситуація вибору між двома можливими варіантами: менш привабливим, але надійнішим, і привабливішим, але менш надійним для здійсненні мети. У зв'язку з неоднозначністю, динамічністю і складністю соціальної ситуації та соціальних відносин ризикова активність особистості у взаємодії з іншими є неминучою.
Сказане дозволяє розглядати людину у групі як самодостатню, вільну особистість з власним джерелом активності й розвитку, самоактуалізація якої полягає у подоланні негативних зовнішніх і внутрішніх чинників та в урахуванні позитивних умов у своєму прогресивному розвиткові. Жодні зовнішні впливи самі по собі не можуть спричинити активність людини, якщо вони не стануть мотивами, не набудуть суб'єктності в особистості.
Ретельно проаналізувати процеси, які відбуваються на рівні "індивід - група", "індивід - суспільство", "група - суспільство", ті основи, на яких ґрунтуються знання про співвідношення "індивідуального" і "групового" в соціальній психології, неможливо без урахування соціокультурних, етнопсихологічних особливостей життєдіяльності особистості.
Йдеться про розвиток і становлення не абстрактного індивіда, який перебуває поза простором і часом, а людини, що діє в певному
Loading...

 
 

Цікаве