WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Перспективні напрями розвитку соціальної психології в контексті реальних проблем суспільства (пошукова робота) - Реферат

Перспективні напрями розвитку соціальної психології в контексті реальних проблем суспільства (пошукова робота) - Реферат

розв'язання цього питання. Перший підхід отримав поширення серед соціологів, які розуміли соціальну психологію як науку про "масовидні явища психіки". Представники другого підходу - психологічного - вважали предметом дослідження соціальної психології особистість. За допомогою третього підходу вчені намагалисясинтезувати два попередніх і розглядали соціальну психологію як науку, яка вивчає і масові психічні процеси, і стан особистості у групі [4].
Як бачимо, у різні періоди розвитку соціальної психології її предмет визначали як: причинну зумовленість психічного соціальним, що було предметом обговорення ще під час дискусії 20-х років і стало передумовою розвитку соціально-психологічних досліджень у рамках загальної психології та педагогіки; співвідношення соціальної (суспільної) психології та ідеології, психології соціальних груп та особистості (традиції, громадська думка, звичаї, інші масові психічні явища суспільної свідомості); закономірності поведінки людей, зумовлені їхньою спільною діяльністю, взаємодією та взаємовпливом одне на одного.
Останній погляд на соціальну психологію склався поступово внаслідок дискусії про предмет соціальної психології у 20-х та 60-х роках. Його можна вважати компромісним рішенням, що поєднало в собі два різні підходи - психологічний та соціологічний.
Виходячи з цієї точки зору, дослідження в галузі соціальної психології показують, що до визначення предмета соціальної психології можна рухатися як з боку особистості, так і з боку масових психічних явищ. Саме в рамках цього підходу Г. Андрєєва пропонує робоче визначення предмета соціальної психології: вивчення закономірностей поведінки та діяльності людей, зумовлених включенням їх до соціальних груп, а також психологічні характеристики цих груп [4].
Різниця між першими двома підходами обумовлена тим, з точки зору якої науки - психології чи соціології - розглядався предмет соціальної психології. Так, згідно з соціологічним підходом до визначення предмета соціальної психології йшли, так би мовити, від "зовнішнього" до "внутрішнього", тобто від суспільства, соціального середовища, групи до індивіда. З точки зору психологічного підходу основою предмета соціальної психології є особистість, її психологічні особливості, міжособистісні взаємини. Водночас, визнання факту, що соціальна психологія базується, з одного боку, на соціології, а з іншого - на психології, зовсім не сприяло становленню соціальної психології як самостійної науки.
Пошук нової парадигми у визначенні її предмета триває й досі. Тобто, можна стверджувати, що дискусія про предмет соціальної психології не вважається завершеною. Розуміння соціальної психології як сполучної ланки між соціологією і психологією знайшло відбиття в тому, що, для прикладу, в США вона існує "двічі": її секція входить як до Американської соціологічної асоціації, так і до Американської психологічної асоціації. Подібна ситуація склалася й у ряді інших країн, зокрема у Росії та, в принципі, й в Україні. Більшість дослідників розглядає соціальну психологію як науку з подвійним предметом: з одного боку - це психологічні властивості людини, що проявляються у взаємодії з іншими людьми, а з другого - особливості соціально-психологічних процесів і феноменів, котрі породжують ці психологічні властивості (Б. Паригін, К. Абульханова - Славська, Г. Андрєєва та ін.).
Ряд вітчизняних соціальних психологів небезпідставно стверджує, що на сучасному етапі розвитку суспільства та самої соціальної психології таке розуміння її предмета потребує певного уточнення із кількох причин. По-перше, предмет кожної науки, у тому числі й соціальної психології, не є чимось застиглим, конкретні наукові та соціально-історичні умови постійно спричиняють його зміни. По-друге, в багатьох визначеннях предмета соціальної психології не є винятком і те, що було наведено вище (див. визначення Г. Андрєєвої), розглядається, радше, не її предмет, а об'єкт. По-третє, стверджуючи самостійний статус соціальної психології як міждисциплінарної науки, варто чітко визначити її місце у системі наукового знання та розглянути її зв'язки з іншими науками.
Аналізуючи кризові явища, які виникли в соціальній психології в 60 - 70-х роках ХХ століття, дослідники одну з найважливіших причин цієї кризи вбачають у тому, що соціальна психологія надто довго залишалася індивідуалістичною і неспроможною пояснити соціальну поведінку людей у великих соціальних групах. Це пов'язано, передусім, з тим, що в соціальній психології головним методом є лабораторний експеримент, критика якого означає спробу соціальних психологів вийти за межі експериментальної ситуації. Зокрема, європейські соціальні психологи вказують на практичну значущість експериментальних даних і адекватність їх теорії, спроможність соціальної психології пропонувати способи прогнозування та розв'язання соціальних проблем. Так, С. Московічі, один із найпослідовніших критиків "лабораторної культури" американської соціальної психології, прямо звинувачує соціальних психологів у тому, що вони, захопившись лабораторним експериментом, не змогли передбачити студентські бунти та демонстрації у 70-х роках минулого століття, не дали відповіді на проблеми соціальної нерівності, політичного насильства, національних і расових конфліктів, соціальної напруги. Тобто, йдеться про наповнення соціальної психології адекватним соціальним змістом, її "соціологізацію", що стимулюється не стільки розвитком теорії, скільки об'єктивними запитами практики, необхідністю враховувати людський чинник у розв'язанні суспільних проблем і накресленні перспектив розвитку суспільства. Саме тому дедалі більше вчених розглядають соціальне (соціальний процес) як спільну зміну людьми свого соціуму, як особливий простір мислення та реальності.
Окремі сучасні дослідники в якості соціально-психологічної реальності виокремлюють соціальну психіку, яку визначають як сукупність поглядів, намірів, почуттів, думок, що виражають готовність до певних дій. Вона, на їхню думку, виникає в процесі спілкування, взаємодії між людьми, а також пов'язує в єдине ціле елементи індивідуального та соціального за внутрішніми законами соціуму, а тому має примусову силу щодо індивідів. Щодо головної її функції, то вона полягає в наступному: впливаючи на поведінку, соціальна психіка приводить її у відповідність з вимогами конкретної спільноти і є не носієм "істини" чи "норм цінності", а схваленням-несхваленням з боку групи, сприйняттям чи несприйняттям певної дії, довіри чи недовіри з боку суб'єкта - носія чи споживача інформації (В. Вічев та ін.). Це поняття трактують і як неусвідомлювану структуру соціуму, схожу на міф, у якому постійно повторюються та закріплюються одні й ті ж соціопсихічні властивості як колективний словник історико-культурної спадкоємності суспільства, що стимулює, актуалізує і санкціонує реалізацію численних програм і вмінь суспільства. До
Loading...

 
 

Цікаве