WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особливості суб’єктних характеристик учасників професійної інтеракції в соціальній роботі (пошукова робота) - Реферат

Особливості суб’єктних характеристик учасників професійної інтеракції в соціальній роботі (пошукова робота) - Реферат

рівень перцептивно-інтерактивої компетентності соціальних працівників відповідає середньому значенню (112,2). При цьому, показники за шкалами соціальної перцепції (взаємне пізнання та взаємне розуміння), а також за шкалою соціальної активності - найвищі: вони близькі до нижньої межі високого рівня компетентності (відповідно: 19,6; 20,3; 20,3 бала).
Соціальна автономність, соціальна адаптивність та взаємний вплив мають у межах середніх значень нижчі показники (відповідно: 18,4; 16,8; 16,7 бала).
Цікаво, що, за самооцінкою респондентів, поряд з найвищим показником соціальної активності (20,3), впливовість дій і вчинків соціального працівника - найнижча (16,7). Крім того, низькі, відносно інших показників, результати за шкалами соціальної адаптивності (16,8) та соціальної автономності (18,4) дозволяють висловити кілька припущень.
По-перше, відносно низька соціальна адаптивність може свідчити про недостатній рівень усвідомлення пристосування до нових професійних вимог, які висуваються реформами системи соціального захисту населення, що, в свою чергу, викликається труднощами формування нових соціальних уявлень. За С. Московичі, нові соціальні уявлення (в нашому випадку - нові професійні уявлення соціального працівника) завжди виникають в результаті напруги, що спостерігається між окремими людьми і групами [3]. Непристосованість, нервово-психічна напруга, що виникають в процесі переадаптації, перешкоджають успішному виконанню обов'язків, ефективній взаємодії соціальних працівників.
По-друге, середній показник за шкалою соціальної автономності наводить на думку про недостатню впевненість соціальних працівників у правильності своєї позиції, певний конформізм і несамостійність у прийнятті рішень, а то й страх перед особистою відповідальністю. Розглядаючи, услід за прихильниками гуманістичної традиції [1], соціальну автономність як соціально-психологічний компонент особистісної свободи, можемо припустити недостатній її розвиток у соціальних працівників. А в умовах переходу до постіндустріального суспільства соціальною необхідністю постає "стимулювання розвитку в масовому масштабі якостей, необхідних для внутрішньо вільної особистості (таких, зокрема, як ініціативність, здатність до самостійного навчання й діалогічної взаємодії з партнерами, прийняття рішень і взяття на себе відповідальності за них)" [1, с. 2].
По-третє, виходячи зі специфіки професійної інтеракції в соціальній роботі, розрив між найвищим зафіксованим показником за шкалою соціальної активності та найнижчим - за шкалою взаємного впливу, можна пояснювати відчуттям низької ефективності застосовуваних дій, стратегій спілкування, соціально-психологічних механізмів впливу у взаємодії з клієнтом. Активність соціального працівника, його методи роботи, можливо, не викликають відповідної активності клієнта, тобто методи не досить "впливові".
Ми зробили спробу пояснити протиріччя, виявлене під час аналізу результатів дослідження, за допомогою методики діагностики перцептивно-інтерактивної компетентності, виходячи із суб'єктної парадигми психологічного впливу В. Татенка. Вчений пропонує досліджувати вплив у ракурсі "активності, що спричинює, ініціює, перетворює і творить нове" [8, с. 10]. В. Татенко зазначає, що для утворення справжньої психологічної, суб'єкт-суб'єктної спільності "Ми", треба, щоб кожен із суб'єктів взаємодії "...співвідніс і узгодив з іншим свої суб'єктні (сутнісні) характеристики. Тобто, якщо суб'єкт А має за мету утворити із суб'єктом Б ділову чи іншу спільність "Ми", він повинен застосувати систему певного роду впливів на суб'єкта Б, які б дали змогу: а) з'ясувати, чого Б по суті хоче досягти в житті; що він може і на що здатний; ...яким досвідом він володіє; в чому вбачає сенс свого життя; б) співвіднести свої суб'єктні характеристики із суб'єктними характеристиками Б; в) скоригувати те (в собі й іншому), що заважатиме успішній взаємодії" [8, с. 11].
Зрозуміло, що в ситуації професійної взаємодії "клієнт - соціальний працівник" роль ініціатора у створенні суб'єкт-суб'єктної спільності "Ми" повинен взяти на себе соціальний працівник. Отже, для досягнення мети соціальної роботи професіоналові потрібно: а) володіти знаннями про суб'єктні характеристики клієнта; б) чітко усвідомлювати особливості власної "Я-концепції", тобто знати свої суб'єктні характеристики (самоідентичність); в) на основі співвіднесення двох попередніх компонентів (ідентифікація) застосувати найприйнятніші способи впливу на клієнта, не завдаючи шкоди при цьому своїй особистості.
Згідно з цією моделлю, можливими причинами недостатньої "впливовості" дій соціальних працівників можуть бути: неадекватні уявлення про суб'єктні характеристики клієнта, власні суб'єктні характеристики (можливо, і дифузна самоідентичність як наслідок умов реформування застарілих підходів у системі соціального захисту населення), а також недостатній рівень володіння механізмами соціально-психологічного впливу, інших методів та технологій, що складають інтерактивний компонент комунікативної компетентності у соціальній роботі.
Виходячи з наявності в особистості двох сторін - "ціннісно-мотиваційної, яка охоплює систему істотних для даної особистості цілей, цінностей і смислів, що визначають спрямованість її діяльності, та інструментальної, до складу якої входять засоби реалізації цієї спрямованості..." [1, с. 2 - 3], для з'ясування уявлень про суб'єктні характеристики особистостей учасників професійної інтеракції у соціальній роботі ми застосували методику "Ціннісні орієнтації" М. Рокича.
Система ціннісних орієнтацій визначає змістову сторону спрямованості особистості і складає основу її ставлень до оточуючого світу, себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції і "філософії життя". Більше того, ціннісні орієнтації лежать в основі мотивації професійної діяльності [12].
Д. Леонтьєв [6] визначає ціннісні орієнтації як усвідомлені уявлення суб'єкта про власні цінності. При цьому він вказує, що ціннісні уявлення, окрім орієнтацій, включають також ціннісні стереотипи, ціннісні перспективи, ціннісні ідеали. Ціннісні стереотипи відображають експектації певної соціальної групи або суспільства в цілому стосовно окремої особистості. Сенс поняття "ціннісні ідеали" полягає в тому, що людина здатна оцінювати власні цінності й проектувати в уяві своє просування до цінностей, що відрізняються від сьогоденних. Ціннісна перспектива ж відображає уявлення людини про її цінності в конкретному майбутньому.
За методикою М.Рокича ми вивчали уявлення про термінальні та інструментальні цінності соціальних працівників та користувачів їхніх послуг. Відповідно до поставлених цілей та з огляду на описану структуру ціннісних уявлень, методика М. Рокича була модифікована в такий спосіб. Респондентам (соціальним працівникам і клієнтам) пропонувалося визначити власні пріоритети цінностей (ціннісні орієнтації), пріоритети ідеальної людини (ціннісні ідеали), здійснити вибір цінностей з позицій партнера по взаємодії (ціннісні стереотипи), яким він виступає реально (відповідно - клієнтів для соціальних працівників і навпаки), а також ідеального партнера по взаємодії (ціннісні стереотипи-ідеали).
До дослідження було залучено 164 соціальні працівники та 90 клієнтів. Опитування проводилось серед фахівців територіальних центрів обслуговування одиноких непрацездатних громадян,
Loading...

 
 

Цікаве