WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

Формально вони лишаються безплатними. Насправді ж "легалізація платності тої чи іншої послуги розширює рамки свободи економічноїповедінки відповідної категорії працівників. А оскільки законодавчих і моральних обмежень не існує, то платність набирає форми тіньового обдирання населення" (Р. Ривкіна).
До цього обов'язково слід додати: такі взаємини морально розбещують і тих, хто надає послуги, і тих, хто ними користується. Чи слід ще шукати першопричин кризи медицини й освіти? За прогнозами вона може поглиблюватися за рахунок погіршення демографічного становища (зниження рівня народжуваності), віддалених медико-соціальних і психологічних наслідків Чорнобиля. До того ж, середня сума хабарів 2003 року зросла удвічі і становить 4 тисячі гривень. Кожен третій хабар припадає на освіту, кожен п'ятий - на охорону здоров'я.
Порівняно недавно введено "платні послуги в галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів". В Україні навчається трохи більше 1 % іноземців від загальної кількості студентів, в США їх - 32 %. Але й тут деякі навчальні заклади, як відзначалося на нараді в Міністерстві освіти і науки, перетворились на "контори торгівлі державними дипломами". Та й вітчизняні абітурієнти, напевно, всі переконані, що для вступу до вищого навчального закладу необхідні "гроші, знайомства чи перше і друге разом".
Хабарництво майже легалізовано владою, неспроможною гідно фінансувати медицину та освіту. А може й не хоче цього, коли згадати про суми, які зникають за кордоном або використовуються на примхи олігархів, на їх честолюбні плани поєднати політику з економікою. Вони, як успішні бізнесмени, знають, що завжди знайдуться меценати, котрі не чекають повернення коштів, вкладених в благородні починання. Єдиною винагородою тут може бути повага громадян. Тим часом інституту меценатства у нас практично немає - воно існує на рівні особистих контактів.
Заможні люди безумовно знають, що таке справжня, а не показна благодійність, і що освіта - це прибуткова галузь. Вона є одним з найбільших фінансових ринків світу, обсяг якого вимірюється більш ніж трильйоном доларів на рік. Треба лише вміти чекати і бути, як мінімум, громадянином, котрому не притаманна психологія "вкрасти і втекти". Будь-яка інша позиція свідчить про загальний рівень культури олігархів та справжнє походження їх капіталів. Оскільки молодь в нинішніх умовах потребує кредитів на житло і навчання, то можновладці у боргу і перед сьогоднішнім, і перед майбутнім поколіннями.
До речі, в десятку найбагатших людей світу є росіяни. Це природно. Але ж їх немає в десятку відомих філантропів. Навряд чи це випадково. І в Україні не так вже й мало заможних людей. Дехто з них охоче спонсорує російські театри. А поруч, у Києві, на одного школяра на рік витрачається приблизно 800 гривень, в Німеччині ж - майже тридцять тисяч доларів.
День знань 1 вересня перетворився на найненажерливіше свято - так само, як і випускний бал. За хороший атестат треба платити, за свято останнього дзвоника - окремо. Вступний внесок існує і в звичайних, і в приватних школах. Недешевий одяг необхідний для першокласника, а святковий вечір, особливо для дівчат-випускниць, перетворюється на парад зачісок та високої моди. Батькам доводиться купувати й дорогі підручники. Отже, навчання дітей - багаторічний суворий іспит для й так вкрай обмеженого сімейного бюджету. Не дивно, що й студенти розглядають диплом як засіб досягнення насамперед суто матеріальних цілей.
І все ж, на думку спеціалістів, масові школи деградують, а елітарні - наближаються до світових стандартів організації та матеріально-технічного забезпечення. Про партнерські стосунки між ними, коли кращі, як локомотив, підтягуватимуть інші заклади до свого рівня, доводиться лише мріяти. Постійно поглиблюється прірва між приватними закладами, де інколи працюють і університетські педагоги, та периферійними, сільськими. Отже, місце проживання стає каменем спотикання на шляху реалізації життєвих планів школярів. А ось у Німеччині робиться все можливе для більшої доступності гімназій. До речі, і вищі навчальні заклади там переважно державні і безплатні.
Освітній "апартеїд" спотворює демократичні реформи, дискредитує основоположний принцип національної доктрини: створити рівні можливості для здобуття якісної освіти, зробити її обов'язковою і безплатною. Водночас "вдосконалюється" механізм поділу шкіл на престижні і звичайні, учнів - на "вигідних" і "невигідних", "перспективних" і "неперспективних". Принизлива селекція дітей на рівні класів "А", "Б", "В" вже є порушенням основного принципу гуманізації освіти, згідно з яким кожен учень є неповторним. І коли це так, то саме школа зобов'язана пристосуватися до такого спектра учнів, а не навпаки. Сортування на "сильних" і "слабких" примушує останніх залишати масову школу після 9 класу. Зокрема, в Харкові таких учнів близько 35 % від загальної кількості. Вони реально оцінюють свій рівень підготовки і примарні шанси вступити до вищого навчального закладу, а тому несуть документи до технікумів, де часто немає конкурсу.
Система освіти - один із найважливіших чинників впливу на трансформацію суспільства. У ХХІ столітті вона стане пріоритетом у будь-якій країні. До її стагнації можуть призвести заходи косметичного характеру - замінника справжнього реформування освіти. Ця система замикається на молодь, котра є "головним суб'єктом соціальної динаміки". Правляча еліта і молодь об'єктивно відзначаються своєю трансформаційною активністю. В цьому розумінні досить оптимістичним є спостереження президента Національного університету "Києво-Могилянська академія" В. Брюховецького. На його думку, зростання конкурсу на гуманітарні спеціальності, зокрема на "соціальну роботу", свідчить: далеко не всі юнаки і дівчата співчуття, співпереживання, співучасть в наш прагматичний час сприймають як "пережиток минулого". Скоріш за все це своєрідна реакція не тільки на надтехнологізацію життя, але й на його комерціалізацію. Подібним зрушенням сприяла й цілеспрямована орієнтація на гуманітаризацію (збільшення комплесу гуманітарних дисциплін) та гуманізацію (особистісний підхід) освіти в першій половини 1990-х років. Нині цей процес дещо втратив динаміку.
З урахуванням усього цього, насторожує (якщо не дивує) висловлювання вченого, котрий професійно досліджує економіку вищої школи: освіта - це товар, а студент і держава - його покупці. Відразу виникає запитання: як все це поєднати з вихованням? Адже головне завдання освіти - формувати особистість і громадянина. "Реформувати світ - це насамперед реформувати освіту" (Я. Корчак).
Виховання - це і характеристика, і орієнтир освіти. Її формула визначається єдністю навчання і виховання. Навчання - засіб виховання і освіти, зовнішній стосовно учня процес формування знань, умінь і навичок. А освіта - процес внутрішній, пов'язаний з розвитком в особистості якостей, необхідних для життєдіяльності в суспільстві. Отже, "освіта є результатом навчання і самонавчання, а також
Loading...

 
 

Цікаве