WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

а домінуючого характеру набуває минуле, яке значною мірою ідеалізується.
І навпаки -панування радикальних ідеологій зазвичай супроводжується обіцянками прискореного прогресу і всебічного розквіту в майбутньому. Відповідно, "домінуючий за стабільних умов конформізм, що виявляється у некритичній покорі меншості більшості, стає менш поширеним, ніж протилежний тип конформної поведінки, коли більшість пасивно приймає позицію активної меншості". А це соціально-психологічна передумова "масової підтримки авторитарних харизматиків і безвідповідальних політичних демагогів".
Соціальні норми - це своєрідні правила, вимоги суспільства до громадян, їх поведінки. Вони регулюють взаємостосунки, у відповідності до них формується громадська думка стосовно осіб, не здатних їх дотримуватися. Відхилення від загальнолюдських, суспільних, групових, колективних норм свідчать про девіантність поведінки, яка загрожує порядку, стійкості держави. Причина девіації, за Е. Дюркгеймом, полягає в аномії (безнормності). Тоді порушуються соціальні зв'язки, суспільство дезорганізується. Найчастіше це трапляється при руйнації старої ціннісно-нормативної системи і несформованості нової. В Україні це особливо помітно.
Кожне суспільство, що трансформується, має соціальний (або вертикальний) і культурно-політичний (або горизонтальний) виміри. Про перший йшлося вище. А ось на підставі культурно-політичного виміру виокремлюють групи зі спільною культурою, інтересами, переконаннями. Вони реалізуються в схожій спрямованості індивідуальних, групових і колективних дій.
Політична структуризація України проводилася згори певною мірою штучно. Численні "кишенькові", "декоративні" партії не мають соціальної бази. Виняток - 3 - 4 партії, зокрема, комуністи і Рух, які отримували на виборах солідну підтримку. І все ж, за даними Інституту соціології НАН України, до всіх партій приєдналося менше 1 % дорослого населення, значна частина якого до того ж не підтримує свої організації матеріально. І майже 80 % громадян ігнорують будь-які політичні і громадські об'єднання. Пояснення досить просте: це реакція на "примусовий монопартизм і нав'язування колективних форм життєдіяльності за радянських часів". В цілому ситуація в Україні характеризується браком сталих соціальних прошарків з усвідомленими інтересами.
З середини 1960-х років, у зв'язку з установкою на масову освіту, значною стає її роль як чинника соціальної стратифікації. Зокрема, в Харкові відзначається тенденція зменшення кількості студентів з найбідніших верств населення і, навпаки, зростає представництво забезпечених сімей. Діти, які в них виросли, мають кращу підготовку, що й виявляється на вступних екзаменах.
Відтак освіта перетворюється на своєрідне сито, що відводить випускникам вищих навчальних закладів те чи інше місце в суспільстві, зміцнює в ньому соціальні опозиції. Серед спеціалістів збільшується кількість безробітних, оскільки не діє державна система планування і розподілу випускників, стає необмеженим набір студентів на контрактній основі. А переважання у випускників соціальної орієнтації над професійною призводить до того, що значна кількість із них навіть і не шукає роботи за фахом. Не секрет, деякі із спеціальностей не є престижними і не забезпечують мінімального рівня соціальних благ. А перспектива поповнити клас "нових бідних" мало кого вабить.
Трансформація супроводжується зіткненням "традиційної" і "сучасної" свідомості. Перша спирається на авторитет знання, на досвід, вона категорична (або - або) і орієнтована на виживання. "Сучасна" свідомість динамічна і діалогічна, сприймає світ таким, яким він є. Завдяки цьому ми дійшли висновку: "Свобода - це ще і надання можливостей". Тільки в такому випадку можна говорити про утвердження демократії як універсального принципу захисту свобод громадян.
До особливостей сучасної масової свідомості відносять насамперед соціальний песимізм. Люди розчаровані перетвореннями, втратили надію на їх успішне завершення. Звідси недовіра до керівництва всіх рівнів, тривожність, втома, передчуття нещасть і чиселенні страхи. Все менше залишається громадян з завищеними соціальними очікуваннями, досить значна кількість тих, для кого втрата відчуття захищеності й стабільності стала основною. Всі 1990-ті роки вони страждали від гострого сприйняття несправедливості всього, що відбувалося, від неможливості взяти участь у прийнятті рішень, які змінюють докорінно їх життя. Коли відчуваєш себе чужим у своїй країні, то мимоволі настає розчарування і в історичному значенні незалежності.
Небезпідставна думка, що негативізм залишається домінантою масової свідомості, привчає народ бути в опозиції, сприяє зростанню соціального цинізму. А це, в свою чергу, руйнує "засади соціальної довіри, поваги та відповідальності за свої вчинки перед іншими людьми". Водночас в країні, що трансформується, спостерігається "революція зазіхань", сутність якої у випереджаючому зростанні матеріальних претензій і неможливості їх задовольнити. Навіть збільшення кількості "зайців" на транспорті психологи пояснюють не стільки зубожінням населення, скільки зростанням недовіри до влади. Установка "Держава у мене забрала гроші з ощадкнижки, то чому я не можу її обдурити?" підштовхує до ігнорування законів, норм, рішень "згори".
Підозрілість і агресивність (як зворотний бік тривожності) парадоксально поєднуються з поверненням до релігійних цінностей і водночас з моральним вакуумом, пов'язаним з крахом комуністичної ідеології. Все це підживлюється неприхованою заздрістю до багатих, які апріорі є нечесними. Люди з муками вчаться розраховувати на себе, бути ініціативними, проявляти самодіяльність, приховуючи джерела доходів від державних фіскальних служб. До того ж податки аж ніяк не стимулюють їх економічну активність.
На грунті всього цього виник феномен "соціальної захищеності від держави", коли населення покладається не на закони, а на самих себе і дійове беззаконня. Необхідність ризикувати, привабливість принципу "грай, а то програєш" підштовхують особу до авантюрних вчинків, до вибору: "Або боротися з темними силами - геройство, або бути з ними - ідентифікація з ситуацією". У першому випадку людина повинна, хочеш чи ні, об'єднуватися з тими, про кого В. Сосюра писав: "Гуртують злидні нас..."
Отже, "розколота" свідомість, крім усього іншого, - наслідок соціопатії, реальної суспільної патології. Є. Головаха її тлумачить як масове порушення соціальної адаптації. У свою чергу, криза адаптації, або дезадаптованість (непристосованість), свідчить про маргінальність і амбівалентність свідомості. Такий проміжний, перехідний стан характеризується втратою індивідом відчуття цілісності й стабільності свого соціального простору, "маятниковою поведінкою". В ситуації "на роздоріжжі" не в кожного стачає сили лишатися самим собою.
Російський соціолог Ю. Левада виявив такі типи й динаміку адаптованої поведінки в 1994 - 1999 роках:
· люди, котрі не змогли адаптуватися (23 % - 33
Loading...

 
 

Цікаве