WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

власності. Те ж саме, під впливом глобалізації, відбулося з деякими мовамиі національними традиціями. Розвіялись міфи про можливість досягнення соціальної однорідності (безкласовості) суспільства, про диктатуру пролетаріату - могильника капіталізму, про комуністичне ставлення до праці як першої життєвої необхідності, про соціальну справедливість і рівність. Хоча К. Маркс писав, зокрема, лише про рівність шансів людей, котрі вступають у доросле життя.
Новий міф "про світле капіталістичне майбутнє" теж мало кого сьогодні окрилює. Зараз його частіше називають "диким, кримінальним капіталізмом". Майже половина з тих, хто вітав незалежність і перебував у стані ейфорії, нині мають вигляд "людей з повернутими назад головами", сприймають соціальні зміни "через категорію злого умислу".
Відповідно до цього змінюється стійка ієрархія цінностей, які консолідують суспільство. Цінності минулого і майбутнього поєднуються. Зараз тільки з іронією згадуються класові цінності, "комуністичне виховання трудящих". Тим часом не виправдовуються сподівання, що пріоритетного розвитку набудуть культура, наука, освіта. Остання, дещо втративши заідеологізованість, не стала по-справжньому гуманістичною. Розширення комплексу гуманітарних дисциплін, заміна марксистсько-ленінської філософії на просто філософію обумовили певну еклектичність освіти.
Серед інших суто психологічних негараздів дуже часто згадують кризу ідентичності. Тобто значно ускладнилося прагнення особи віднести себе до конкретної соціальної групи. Потреба ідентифікації з групою з'являється в дитинстві, коли референтною (авторитетною) групою є батьки, вчителі, друзі. "До кого б мені притулитись?" - назвав це прагнення Ф. Достоєвський. У пошуках ширших можливостей для самореалізації люди нині все частіше відмовляються від групової ідентичності на користь індивідуальної.
Ідентичність особи визначається не її соціальним походженням і професією, а взаємодією з оточенням, з його визнанням чи відторгненням. Якщо громадяни поважного віку втратили свою ідентичність, то певна кількість молоді має труднощі з пошуками свого місця в соціумі. Вихід на пенсію для перших "дорівнював економічній та соціальній катастрофі", другим же "не довелося розлучатися з неефективними за нових умов зразками та моделями поведінки". Пенсійна криза загострила конфлікт поколінь.
Наше суспільство називають атомізованим і фрагментованим. Раніше держава позбавляла людину свободи, відповідальності, але надавала соціальний і психологічнитй захист. Так звані відповідальні особи робили вибір, а пересічному громадянину дозволялося розслабитись. Зараз уряд кинув своїх підопічних напризволяще, вони відповідальні самі за себе: тільки заробляй гроші і плати податки. Перед людьми відкрився "розмитий простір, у якому холодно і страшно". Звідси, констатують психотерапевти, невпевненість, безсоння, легкі депресії. Навіть перед багатими з їх домінантною поведінкою "досягнення мети" виникає проблема: що далі?
У такому суспільстві майже немає загальноприйнятих критеріїв ідентифікації. Дуже швидко втратили свою ідентичність такі великі групи, як робітничий клас, колгоспне селянство, радянський народ. Вже не "спрацьовують" соціальні і професійні критерії: матеріальне становище безпосередньо не залежить від кваліфікації. Індивід постійно змушений самовизначатися, осмислюючи суспільну ситуацію. Інакше кажучи, відповідати: хто він і на що здатний претендувати на роботі, в сім'ї, в політиці? Спеціалісти підкреслюють: стихійний процес ідентифікації може призвести до того, що особа вважатиме себе бідною, віруючою, законослухняною. Хоча насправді такою не є.
Опитування свідчать: поки лише 40 % українців ідентифікують себе з громадянами України. А мовна самоідентифікація взагалі стала каменем спотикання на шляху до консолідації суспільства. Між тим національна ідентифікація є одним з чинників розвитку самосвідомості.
Замість поняття "соціальна структура радянського суспільства" нині з'явилось інше - "соціальна стратифікація". Її теж не можна вважати стабільною, оскільки старе ще до кінця не зруйноване, а нове тільки болісно народжується. Зокрема, на переконання Р. Ривкіної, відійшов у минуле соціальний прошарок "інтелігенція" з його особливою роллю служіння народові. Дехто з вчених виокремлює соціально-професійну і етакратичну стратифікації. І між ними, природно, існують певні протиріччя. Згідно з соціально-професійною стратифікацією, статус індивіда залежить від кваліфікації та ринкової орієнтації. На його становище впливає також класова приналежність, яка визначається володінням засобами виробництва. Така стратифікація склалася у приватному секторі економіки. Для етакратичної системи показова залежність статусу особи від місця в ієрархії влади. Тому ця система є домінуючою в державних органах.
Цементуючу роль дослідники звично відводять середньому класу. Він здатний "гасити" протиріччя між міським і сільським способом життя, бути охоронцем традиційних культурних і сімейних цінностей. Тобто об'єктивно він - запорука стабільності.
Заступник директора Інституту соціології НАН України Є. Головаха вважає, що в сучасній цивілізації відбувається формування трьох станів. Перший здатен забезпечити собі високу якість життя, задовольнити навіть примхи. Другий - середній клас. Це фундамент сучасної цивілізації. І хоча в кількісному відношенні це сотні мільйонів людей, все одно це також меншість. А основну масу населення складає нездатний до прориву стан людей, котрі не в змозі задовольнити елементарних потреб. Розрив між двома першими постійно зростає. Збільшується й найбідніший третій стан.
В Україні, на думку Є. Головахи, помітна замкненість трьох станів: нувориші-чиновники, жителі великих міст, населення містечок та сіл. І хоча міський клас є найбільшим, він ще не став середнім у повному розумінні цього слова (скоріш сурогатним). Є. Головаха підкреслює, що нові соціальні прошарки та групи, котрі з'явилися у вкрай стислі строки, як губка всмоктують найактивніших, життєздатних та агресивних індивідумів. Завдяки їм змінюється соціально-професійна структура і зростає кількість нових професій (менеджер, брокер, охоронець, приватний детектив), відбувається перерозподіл влади, престижу і власності. "Унаслідок цього більшість починає одержувати від суспільства менше за реальний внесок (на відміну від стабільного соціуму, в якому діє закон еквівалентного обігу), а нова меншість - більше за реальний внесок". Заради вигоди вона активно нехтує формальними законами, а "більшість, яка програла", пасивно висловлює тотальну недовіру до основних соціально-політичних інститутів. Результатом порушення соціальної рівноваги є деформація соціального простору й часу в їх суб'єктивному сприйнятті (Є. Головаха). Дисбаланс минулого, сьогодення й майбутнього призводить до ілюзій "золотих часів" або ж "світлого минулого". У стабільному суспільстві основна цінність - сьогодення, у посткомуністичному ж воно втрачає самоцінність і драматизується,
Loading...

 
 

Цікаве