WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

втілилися в життєві принципи: "Сильний завжди маєрацію", "Мій дім - моя фортеця", "Стань багатим".
У православних, навпаки, почуттєве переважає раціональне. Труднощам православні протистоять разом, відзначаються щедрістю і гуманістю. Хоча їх колективізм і супроводжується безвідповідальністю, схильністю коритися авторитетам.
Для ментальності українців показова, крім усього іншого, й наявність у мові такої низки синонімів: віче, гурт, соборність, громада, товариство, спілка, зібрання, спільнота. Ми завжди були переконані, що не все вимірюється грошима, а бідність - це не порок. І тільки нещодавно почали розуміти, що гонитва за щастям часто робить людей нещасними. І водночас глузуємо: якщо ти розумний, то чому такий бідний?
Антибуржуазною була наша класична література. Тому зараз болісно переживаємо поєднання культури з розвагами і споживанням. І від цього стає ще зрозуміліше: криза тісно пов'язана з втратою традицій. Виникає ситуація, коли деякі країни СНД "глобалізуються і водночас ненавидять себе за це". Адже тим самим ми позбавили себе імунітету перед хворобами Заходу, які швидше, ніж його надбання, поширюються у нас. Одна з таких загроз - "вірус гедоністичного виродження".
Б. Гершунський розглядає культуру як основу менталітету, а освіту - як менталеутворюючий і менталеперетворюючий фактор. Ментальна несумісність народів породжує локальні і геополітичні протиборства. Зокрема, для одного з міністрів освіти в Росії "революційна" ідея зміни ментальності через навчання стала фатальною помилкою в кар'єрі.
Важко примиритися з таким станом речей, коли не економіка, не реформи для людини, а людина для них. На початку 1990-х чимало політиків і урядовців керувалося принципом: "Хай загине країна, але переможуть реформи!" Помічено, що одним з наслідків такої політики стало поширення у нашому лексиконі слова виживати. Тобто не жити, а існувати. Це стало смислом життя всіх, кого приватизація перетворила не на власника-виробника, а на жебрака. Радник Президента А. Гальчинський пише, що ми перебуваємо в тенетах логіки ринкового фундаменталізму. Між тим, недосконалість ринкової системи очевидна навіть для Дж. Сороса.
Економічне зростання як самоціль, засіб збагачення старих і появи нових олігархів ніколи не дозволить владі перейти до "соціально орієнтованої моделі стійкого розвитку, в якій пріоритетом є якість життя людини (добробут людини і благополуччя природи)". Додамо також, що пріоритетом давно вже повинна стати і духовна безпека громадян, а інформація про їх приватне життя перетворитись на особисту власність.
Вторинним духовне життя було і при соціалізмі, коли не визнавалася релігія, а первинним завданням постійно залишалося створення завдяки героїчній праці трудящих "економічного базису". Тільки він, мовляв, допоможе сформувати "нову людину". Все це певною мірою дозволяло партноменклатурі тримати в руках велику країну, нехтуючи чесністю і честю, принциповістю і турботою про "народне благо".
Складність трансформаційних перетворень і справді обумовлена ще й тривалим соціалістичним етапом у нашій історії. І найнебезпечнішим для суспільства, що трансформується, на думку багатьох дослідників, став "розпад духовного середовища". Відповідно відзначається, що економічна трансформація, яка є її "життєвим нервом", поступається трансформації соціальній багатомірністю й глибиною. Остання повинна бути орієнтована на широкі верстви населення, постійно враховувати їх запити і вимоги, змінюючи форми і методи реформ, уникаючи при цьому "подвійної бухгалтерії".
І хоча надбаннями нового багатосуб'єктного суспільства є насичення ринку товарами, можливість заробляти без обмежень, для його населення показовими залишаються дві адаптаційні форми поведінки: конструктивна і деконструктивна. Тому головним напрямком політичної трансформації вважається формування громадянського суспільства, для якого пріоритетами є реальні права людини, її свободи. А це можливо при умові, що дії політиків будуть не спонтанними, волюнтаристськими, конфліктними, а враховуватимуть принцип детермінізму, спрямовані на досягнення консенсусу, узгодженості різних поглядів. Досягти цього, коли кількість бідних громадян України сягає 80 - 85 %, дуже складно.
За сумною традицією, і при "будівництві капіталізму" держава продовжує порушувати моральні принципи управління господарством. Майже всі суб'єкти економіки не обтяжують себе думкою щодо дотримання загальнолюдських норм і правил. Хоча формування справжньої капіталістичної економіки, нагадує численним новаторам Р. Ривкіна, супроводжувалось пошуками моральних принципів поведінки громадян і держави. І цей "моральний кодекс", який включав поняття "чесна справа", "пунктуальність", "виконання обов'язків", діяв на макро- і мікрорівнях. "Орієнтація на моральні цінності поєднувалася з високою культурою партнерських стосунків, з різноманітністю моделей економічної поведінки". При цьому зайва зосередженість на майновій доцільності взаємовідносин, безперечно, не завжди сприяє розумінню чужих інтересів. І Україні заважає отака відвертість у меркантильних спробах "вдало прилаштовувати країну". Ніхто не прислуховується до попереджень, які теж надходять з Заходу: "Соціальний прогрес суспільства зумовлюється передусім його духовним середовищем… Реальний прогрес суспільства можливий лише на цій основі" (Дж. Тойнбі).
Динамічна природа трансформаційних процесів не тільки обумовлює нестабільність країни, але й певним чином позначається на методології соціальної психології. Адже вона вивчає "наскрізні проблеми людських взаємостосунків та їх загальні, універсальні механізми". Стабільність вже не є нормою, а суспільство, що швидко змінюється, постійно ставить перед соціальною психологією нові запитання. Відповісти на них можна насамперед за рахунок актуалізації конкретно-історичного і порівняльно-історичного методів. У цілому ж методологічну кризу В. Танчер пояснює неспроможністю дослідників вийти за межі лінійно-стадійного підходу до суспільного розвитку. По суті, прагнення "назад до капіталізму" означає "зворотний розвиток історії".
Перетворення, що відбуваються в країні, мають свою соціальну базу. Вона формується поступово, в першу чергу за рахунок трансформаційної активності молоді, політичної еліти. Тільки завдяки кількісним і якісним змінам у суспільстві, певним зрушенням у психології, ментальності, світосприйнятті громадян трансформація суспільства може позбавитися того, що мав на увазі В. Франк: у кожного часу - свої неврози.
Останні десять років минулого століття характеризуються зламом багатьох соціальних стереотипів, які, здавалося б, назавжди вкорінилися у свідомості радянських людей. "Демістифікацію радянства, руйнування комуністичних міфів" можна вважати порушенням цілісної психології народу, наповненої багатьма ілюзорними уявленнями. Під сумнів було поставлено щиру дружбу різних етносів, їх колективізм, планову, командно-адміністративну систему господарювання, переваги соціалістичної форми
Loading...

 
 

Цікаве