WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

гроші у батьків ніби для задоволення вимог викладачів. Але ж є і така причина: всі ректори жорстко контролюють набір студентів, відтак стають найпопулярнішими людьми у своїх містах. Не дивно, що дехто з них досить прохолодно поставився до впровадження єдиного анонімного тестування замість вступних іспитів. А це тільки один із комплексузаходів Міністерства освіти і науки, спрямованих на оздоровлення ситуації у ВНЗ.
Під час набору мало хто з батьків згадує, а може й не знає, що хабар карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вперше винного можуть позбавити свободи на строк від 2 до 5 років, вдруге - від 3 до 8 років, іноді з конфіскацією майна. А особа, яка дала хабара, звільняється від кримінальної відповідальності тільки тоді, коли від неї цього вимагали або вона добровільно і своєчасно повідомила про такий факт. Хоча, здається, останнє положення вже скасовано.
Ректор Львівського медуніверситету Б. Зіменковський згадує, що коли він обійняв цю посаду, то академік І. Юхновський напучував його: "Борисе Семеновичу, зробіть усе можливе, щоб вступ до університету був справедливим і прозорим". Несправедливість на вступних іспитах справді підриває у молодої людини віру в суспільство, у можливість чогось досягти в ньому і змінити його на краще.
Керівництво Києво-Могилянської академії першим відмовилося від вступних іспитів і запровадило анонімне тестування. Від цього, на переконання ректорату, моральна атмосфера тільки виграла. 2003 року такий експеримент проводився ще в університетах Львова, Одеси і Харкова. Вони приймали випускників шкіл, котрі брали участь у загальноукраїнському тестуванні. Результати, за бажанням учнів, могли зараховуватися як вступні бали. Таке, без перебільшення, революційне нововведення позитивно оцінили 65,1 % учасників всеукраїнського репрезентативного опитування. Його провели вчені Інституту соціальної та політичної психології АПН України. Майже стільки ж схвальних голосів (66,6 %) одержала ідея керівників галузі освіти поступово замінити державне управління навчальними закладами громадським. Йдеться про створення при кожній школі піклувальної ради з числа авторитетних в районі та місті людей. Вони б могли не тільки контролювати педколектив, але й допомагати йому.
Щодо вищої школи, то Міністерство дозволило абітурієнтам складати одночасно іспити в кількох ВНЗ, або робити це поступово, протягом усієї вступної кампанії. Цю новацію позитивно сприйняли 81,1 % опитуваних. І навпаки - не дуже сподіваються респонденти на ефективність запровадження студентського самоврядування - 56,7 %. Демократизація життя закладу, делегування молоді низки важливих повноважень може й справді звестися "до тривіального стукацтва" на "тих, що беруть", чи зведення рахунків з "незручними" (читай - надто вимогливими) викладачами. І тут існує ще одна проблема: нині вимогливість всіх осіб при владі розглядається як натяк. Хоча елементарно порядна людина розуміє, що будь-який "дарунок" робить її залежною.
В умовах суспільства, що трансформується, необережно і недалекоглядно впевнено говорити про власні здобутки і досягнення у порівнянні з іншими. Доцільніше аналізувати і співставляти, щоб краще зрозуміти своє становище. Вже створено нову ситуацію в освіті. Виникла багатоманітність ВНЗ, розширилась їх автономія, сформувались недержавний сектор і багаторівнева система освіти, принципово поновився зміст соціально-гуманітарної освіти, відбулась її деідеологізація, урізноманітнились джерела фінансування, поліпшилося його використання. При цьому не слід впадати ні в ейфорію, ні в самоприниження. Радянська освіта свого часу справді була поважаною, але сьогодні гасла "наздогнати і перегнати Америку" викликають лише іронію. Ректор одного з технічних університетів пожартував: "Ми, зрозуміло, найкращі в світі. Але погано, що вони там про це не знають".
Очевидно, Америка стала великою країною, крім усього іншого, і завдяки досконалій підготовці своєї еліти. На це працює досить обмежена кількість престижних коледжів та університетів. Водночас там, трапляється, закінчують школу без вивчення хімії. В США до вибору спеціальності ставляться дуже прагматично, щоб потім не розчаруватися і не вчиться знову. Тим більше, коли отримав освіту за зароблені самим гроші.
Існує парадоксальна точка зору: СРСР розпався, зокрема, й тому, що випускав спеціалістів з широкою, фундаментальною підготовкою. Всупереч ідеологічним догмам, їх вчили мислити здраво і критично. Недарма серед вчених і письменників було стільки правозахисників. Разом з ними шістдесятники, котрі уособлювали "хрущовську відлигу", зруйнували те, що, здавалося б, ніколи не похитнеться. Тому прогнози деяких співвітчизників, що, мовляв, майбутнє - за вузькою професіоналізацією, тобто за американською системою освіти, наводять на думку про чергову зраду самим собі. Світовий досвід свідчить: "Освіту не можна віддавати на відкуп тільки ринковим силам, її не можна пускати на самоплив".
Тим часом, підсумовуючи все сказане, слід визнати: реформування освіти у нас відбувається поспіхом і в цілому зводиться до її адаптації до вимог ринку. Квапливий "євроремонт" (країни Євросоюзу готувалися до "болонізації" майже 20 років) має політичне забарвлення і аж ніяк не гарантує повноправного входження в європейський освітній простір. Там корупція, хабарництво і обопільне обдурювання - не правило, а виняток; там давно існує повноцінний ринок, а заможні люди, природно, не дуже довіряють тим, хто хотів бути таким, але не зміг.
Політична невизначеність, "багатовекторність" надає владі шанс шукати винних десь на стороні. Ось чому особливістю настроїв людей стала "любов до країни і нелюбов до держави", "яка в ній оселилася". Українці так і лишилися вагітними українством, оскільки "ставлення до країни як до ресурсу для чужих геополітичних проектів переважає над спробами самостійно освоїти цей ресурс" (А. Єрмолаєв). Чи може така політика свідчити про повноцінну незалежність держави?
В Європі потужні університети справді автономні, а їх дипломи - престижні і загальновизнані. Деякі спеціалісти вважають, що "болонський ентузіазм" був би не таким масовим, коли б усі знали: ініціатори цього руху закликали до участі в ньому університети "зі схожими якісними характеристиками в рамках схожих культурних, економічних і політичних систем". Звідси - очікування серйозних системних конфліктів вже на етапі впровадження заходів, спрямованих на приєднання.
Ця процедура вимагає насамперед додаткових бюджетних коштів, але поки що ніде не говориться про фінансування цього походу в Європу, про можливості і потреби України. Це ще один парадокс: суспільство все більше залежить від науки і освіти, які є засобами самопрограмування і розгортання його майбутнього, і водночас фінансує їх фактично за залишковим принципом, ставиться як до однієї з галузей народного господарства.
Раніше писали твори, зараз - перекази. Раніше вчили думати, сьогодні - рахувати. До "болонізації",
Loading...

 
 

Цікаве