WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

професій було втрачено.
В Києві є медичний інститут, який розпочав роботу без необхідного матеріального забезпечення базових кафедр анатомії і гістології. Більше того, майже відразу тут двічі на рік оголошувався набір. Студенти, в першу чергу іноземці, відраховані за неуспішність з Національногоуніверситету, знаходили притулок в цьому інституті. Фахова рада, проаналізувавши рівень організації навчального процесу, відмовила йому в ліцензії на підготовку іноземних студентів. А вітчизняні - майбутні стоматологи - закінчували навчання в державних закладах. Слід думати, інститут свого часу не був акредитований.
Досить своєрідне становище в таких ВНЗ викладачів, особливо кандидатів і докторів наук. Останніх у приватних закладах обмаль, тим більше таких, для кого це основна робота. Докторові наук важко пристосуватися до умов, які не залишають часу на творчу, наукову діяльність. Спокуса отримувати більш-менш пристойну зарплатню поставила його між двох вогнів. З одного боку, ректор-диктатор, для якого викладачі - робсила. Хазяїн звільняє навіть без попередження докторів наук, завідувачів кафедр, коли ті перебувають на лікарняному. Плинність кадрів - величезна. За викладачем підглядають, його підслуховує не тільки керівництво, але й колеги. Для цього в дверях аудиторій є невеличкі віконця.
З іншого боку - студенти. За них платять батьки. Такі студенти нікому не довели, що за рівнем підготовки мають право отримати диплом, адже не було іспитів, конкурсу. Багатьох саме на цей факультет привели за руку тато чи мама. А коли факультет творчий? Скажімо, журналістики. Брак здібностей тоді компенсується хворобливою амбітністю. А поруч професор, який дратує такого студента вже тим, що "забрав" його гроші і продовжує "чіплятися", чогось вимагати.
Такі студенти вже в першому семестрі зрозуміли: їм не пробачать лише затримки з оплатою. Хоча і за це відповідає перед ректором викладач. Не говорячи вже про успішність і відвідування. Професор повинен обов'язково зацікавити, залучити до обговорення навіть і тих, кого, здається, нічого, крім статевих проблем підліткового віку, вже не хвилює. Хоч до "танцю живота" вдавайся! Але чи здатний цей професор перетворити лекцію на полілог, якщо студенти навіть до семінарських занять готуються іноді вибірково і за власним бажанням? Ну, а традиційна лекція, коли навіть у підготовленій аудиторії за законами психології увага притупляється за півтора-два десятка хвилин, часто перетворюється в буквальному розумінні на прохідний двір. І не тільки в комерційному ВНЗ.
Ось чому небайдужі викладачі роблять все можливе для ефективного використання урочного чи лекційного часу. Не забувають використовувати всі принципи дидактики. Інші враховують теорію трьох етапів освітнього процесу: 1) отримання інформації; 2) аналіз, результатом якого є знання; 3) синтез, результатом якого є розуміння. За трудовитратами ці три етапи співвідносяться як 1 - 133 - 173.
Урок, лекція завжди викликали нарікання. Сьогодні можна прочитати: монологічність лекції виводить її за рамки сучасної культури, рисами якої є діалог і співпраця. В інформаційному суспільстві лекція - це те, що переходить з конспекту викладача до конспекту студента, оминаючи його голову. Архаїчна, неефективна, примітивна. Це все про неї.
"Живі" лекції у порівнянні з текстом у книзі завжди виграють. Викладач-вихователь - найвпливовіший чинник у педагогічному процесі. Його емоційно-естетичний потенціал створює те, що називають "музикою" лекції. І у нас, і на Заході визнається, "що участь студентів у лекції тісно пов'язана з ефективністю викладання". Це може бути діалог, полілог. Але іншого вибору немає. Освітянське відомство закликає викладачів читати проблемні лекції, враховувати досвід Сократа, обіцяючи зменшити для цього навантаження. Але в цьому випадку інерція мислення проявляється дуже наочно. Хоча в деяких, а саме в приватних закладах, вже є зрушення. Нам довелося познайомитися з роботою одного з них. Там усі студенти отримують тексти лекцій і на заняттях обговорюють проблеми разом з викладачем. Плідним здається і читання міні-лекцій з наступним їх обговоренням. Можна це ж зробити і з текстом, прочитаним тут же, в аудиторії.
Зараз студенти починають забувати, що навчання - це не тільки свято спілкування, а й значні інтелектуальні зусилля. Але вони пам'ятають: хто платить, той і замовляє музику. За свідченням проректора одного з приватних вишів, "частка невмотивованих" (іншими словами, тих, хто "відбуває ув'язнення" у вузі) серед студентів-"платників" коливається у межах 25 - 30 %. Звідси - низький рівень вимогливості в усьому. Ректор боїться втратити студента і тому відверто закликає викладачів ставитись до нього "помірковано". А студент знає, що потрапив на "ескалатор", який обов'язково підвезе до диплома. Про якість навчання за таких обставин говорити нічого. Нам би придивитися до європейського досвіду, згідно з яким "не людину вчать, а людина вчиться все життя, а їй допомагать у межах необхідності та особистої зацікавленості".
І тут доречно згадати, що ж таке вища освіта. Іноді кажуть, це те, що залишиться, коли все забудеться. Тобто, йдеться про формування творчої активності, уміння й бажання самовдосконалюватися. Освіту порівнюють з інструментом для самореалізації, виходом на новий рівень роботи, кар'єрного зростання. Молодому спеціалістові необхідні лідерські якості (але не амбітність), самоменеджмент, соціальна мобільність і відчуття власної гідності. Тільки за таких умов випускник ВНЗ зможе відкрити для себе нові способи і види діяльності. Йому слід бути готовим ефективно й оперативно приймати рішення часто тоді, коли бракує часу, а інформації недостатньо. До того ж інформація може бути й суперечливою. Взагалі, сьогодення вимагає від людини, як ніколи раніш, особистої відповідальності, самостійності, підприємливості.
Знання, набуті самостійно, вважаються найглибшими, довготривалими. А конкуренція відбувається нині на рівні здібностей, належності дипломів до конвертованого ВНЗ, а не на рівні професії. Базова освіта, впровадження кредитно-модульних програм дозволяють отримати кілька спеціальностей. А це навіть більший стимул у навчанні, ніж диплом з відзнакою. Власне, на перекваліфікацію, постійне оновлення знань орієнтована і наскрізна освіта, з якою пов'язують майбутнє.
Маргінальність свого становища професор приватного закладу відчуває постійно, особливо коли його вік наближається до пенсійного. Стаж роботи тут всього рік тому почали зараховувати як науковий. Тому він був змушений раніше повертатися до державного закладу з трудовою книжкою (коли його там чекають), щоб "заробити" 20 необхідних років науково-педагогічного стажу. Звідси досить прохолодне ставлення адміністрації комерційних ВНЗ до докторів наук узагалі. Якщо вони і запрошують їх, то вимагають, аби вони працювали на постійній основі. Це дозволяє включити докторів наук до кадрового складу при акредитації закладу, аби підвищити його рівень. Тим часом, перебування
Loading...

 
 

Цікаве