WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

чогось нового, скільки зміни в характері діяльності, стилі мислення.
Наступною їх тезою є посилання на висновок соціальної психології: позитивні зміни в людині відбуваються в межах групи і завдяки її впливу. Тому модель інноваційного навчання базується на уявленні і сприйнятті того, що вонореалізується як спільна діяльність студентів і викладачів у формі діалогу, міжособистісних взаємодій та інтенсивного занурення. Діалог забезпечує подвійний зворотний зв'язок, дозволяє корегувати кожну дію педагога, і, додамо, спонукає змінювати традиційну і не дуже ефективну форму лекцій. На цьому докладніше зупинимося далі.
Теоретичним підґрунтям інноваційного навчання автори вважають фундаментальні положення культурно-історичної теорії розвитку людини Л. Виготського. Це, зокрема, використання понять "рівня актуального розвитку" і "зони перспективного розвитку", врахування того, що будь-яка психічна функція у розвитку людини з'являється спочатку як діяльність колективна, соціальна, а потім вже як індивідуальна, як внутрішній спосіб мислення.
Природно, в сучасних умовах освіта, так би мовити, обмінюється функціями з іншими соціальними інститутами. З одного боку, вона виконує функції економіки (ресурсне забезпечення), засобів масової інформації (комунікація), політичної системи (цілевизначення), правових інститутів (інтеграція). З іншого - навчанням переймаються соціальні служби, громадсько-політичні об'єднання, підприємства.
Певною мірою суб'єктом підприємницької (економічної) діяльності є приватні ВНЗ зі своїми специфічними функціями. Насамперед завдяки їм помічаємо зіткнення тенденцій до уніфікації і диференціації освітніх систем. Ці навчальні заклади оперативно реагують на потреби ринку, впроваджують нові дисципліни і педагогічні технології. Диференціація доходів населення дозволяє задовольняти його зростаючі освітні потреби, залучати приватним ВНЗ до роботи кваліфікованих викладачів. Водночас вони відгукуються і на досить розвинену в нашому суспільстві потребу "бути в моді" (Е. Фромм), сприяють неспівпаданню функції освіти і професіоналізації. Завдяки їм не тільки знання, а й молодих спеціалістів уже порівнюють з товаром, який потрібно продати на ринку праці. Хоча, заради справедливості, слід погодитися з думкою: "Сьогодні нормально жити, якщо не паразитувати і не красти, може тільки високий професіонал, котрий користується попитом на ринку праці". Під впливом часто успішної діяльності комерційних закладів ректори державних установ (фінансуються за рахунок бюджету лише на 35 %) почали дивитися на студентів, котрі навчаються за власні гроші, як на своїх годувальників. Звісно, що з ними треба розраховуватися різними пільгами…
6
Чим багатша країна, тим менше вона схильна комерціалізувати навчальні заклади. Адже зрозуміло, якими непередбачуваними наслідками загрожує суспільству втрата можливостей впливати на підготовку, і, головне, на виховання молоді. Зовсім недавно її самоствердження відбувалося переважно на підставі освіти. Останнім часом, коли знання почали дещо знецінюватися, слушним є застереження декого з викладачів: "Найбільша небезпека для молоді в сучасному суспільстві полягає не в економічній чи соціальній кризі, а в появі відчуття духовної порожнечі та безперспективності існування".
Підтримати матеріально навчальні заклади і студентську молодь просто зобов'язані меценати і заможні батьки, котрих слід заохочувати зниженням податкового тиску. Проблемою номер один при цьому вважається розширення можливостей навчання обдарованих, але малозабезпечених юнаків і дівчат. Певним резервом залишається й подальше спрощення управлінського апарату ВНЗ, самостійний пошук ними інших позабюджетних засобів фінансування. Слід також постійно корегувати держзамовлення на спеціалістів, у яких зараз немає великої потреби і, відповідно, скорочувати витрати на їх підготовку. Взагалі, пріоритети в освіті змінюються швидко. Зокрема, прогнозується через два роки зростання попиту на інженерів.
Наївно було б сьогодні ставити під сумнів правомірність існування ВНЗ недержавної форми власності. В Україні діє близько тисячі вищих навчальних закладів І - ІV рівнів акредитації, з них понад 820 - державних і 175 - недержавних. В недержавних навчається близько 200 тисяч студентів (приблизно 8 % від загальної кількості) і працює 6 - 6,5 тисячі викладачів. А всього кількість студентів, котрі навчаються на контрактній основі, вже більше половини від загальної кількості.
Громадян з вищою освітою, у порівнянні з іншими цивілізованими країнами, в Україні не так і багато. І все ж якщо в 1993 - 1994 роках на 10 тисяч населення було 290 студентів, то 2003 року - 472. Тобто, приватні заклади комусь надають єдиний шанс отримати диплом і роботу за покликанням. Недержавний сектор вищої освіти дозволяє запозичувати світовий досвід у цій галузі, зміцнює її матеріально-технічну базу, зберігає науково-педагогічні кадри, "розвантажує" держбюджет, створює нові робочі місяці.
Ректори приватних закладів переконані, що протиставляти їх державним некоректно, оскільки вони працюють за єдиними стандартами. Їх випускники мають однакові підстави претендувати на відповідальні посади і, таким чином, істотно впливати на долю підлеглих. А чи бере на себе влада відповідальність за випускника комерційного закладу? Однозначно сказати важко.
Особистий досвід роботи викладача і участь протягом багатьох років у ліцензуванні таких ВНЗ дозволяє нам поділитись деякими спостереженнями. Певною мірою вони суб'єктивні, і, водночас, за ними - явища в достатній мірі типові. По-перше. Незважаючи на обіцянки надати диплом державного зразка, на печатках приватних закладів немає герба України. Своєрідною містифікацією є "зобов'язання" видати "диплом міжнародного зразка", що насправді означає відповідність зовнішнього вигляду документа стандартам ЮНЕСКО. Але визнання диплома на Заході це аж ніяк не гарантує.
По-друге. На початку 1990-х років комерційні ВНЗ виникли у відповідь на соціальне замовлення, на потребу в нових спеціальностях у галузі економіки. І вже від початку почалися несподіванки. Голова Асоціації навчальних закладів України недержавної форми власності І. Тимошенко згадує: "Усі перші недержавні вузи було зареєстровано як приватні підприємства або товариства з обмеженою відповідальністю!.. І лише потім схаменулися: один за одним посипалися укази й розпорядження, що фактично перекреслювали одні одних". Результат: у Слов'янську Донецької області відкрився "Український Гарвард", який очолила людина без вищої освіти. Коли правоохоронні органи припинили його бурхливу діяльність, залишилось 15 тисяч випускників з "липовими" дипломами, яких готували за 2,5 року. Появу цього "гарварда" І. Тимошенко пояснює корупцією.
Своєрідною реакцією тоді ж стало озвучення намірів заборонити підготовку юристів та медиків у комерційних закладах. Зрозуміло чому: в їхніх руках - доля, життя людей. Але все обмежилося, як годиться, розмовами - державну монополію на підготовку з цих
Loading...

 
 

Цікаве