WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

Освіта – не товар, студенти – не покупці (пошукова робота) - Реферат

років. Нині Україна вже підтягується до Європи: на шляху розвитку освіти в останні роки виникло п'ять "пасток", в яких у тій чи інший мірі, на думку вченого з Бельгії, поступово опинився весь регіон.
У першу чергу, освіту намагаютьсяперетворити на систему, яка обслуговує виробничу сферу, а характер її розвитку визначається не потребами суспільства, а попитом на ринку праці. Перед освітою ставлять завдання не стільки громадянського, політичного і культурного розвитку населення, скільки підготовки кадрів.
Друга "пастка" - перетворення освіти з суспільного блага, яке не має ринкової ціни і не є предметом купівлі-продажу, на товар. США залишається лідером в процесі глобалізації торгівлі освітніми послугами. "Ринок освіти", "освітні підприємства", "ділове підприємництво у сфері освіти" - про все це вперше заговорили в Америці.
Освіта зорієнтована не на виявлення і розвиток здібностей кожного учня, а на забезпечення особистого успіху талановитих індивідів, а також окремих країн в конкурентній боротьбі на світових ринках. Це вже третя "пастка".
Підпорядкування освіти технологічному процесу - ще одна загроза (четверта "пастка") для неї.
І, нарешті, п'ята "пастка". З нашої точки зору, найнебезпечніша. Система освіти використовується як засіб легітимізації сучасних форм соціального розшарування. Дух підприємництва навряд чи додасть імпульсу системі підготовки нових поколінь, покликаних втілити в життя ідею "суспільства знань". Однак, вважає професор Р. Петрелла, коли не усунено "старих" причин соціальної нерівності, знання, доступ до них та інформації взагалі стануть непереборною перешкодою між професіоналами і "глобальним пролетаріатом". Ось чому американський досвід не завжди позитивно впливає на освітній рівень нації і не завжди сприяє подоланню соціальної напруженості.
Вчений переконаний, що європейська політика у сфері освіти повинна враховувати унікальність і багатоманітність, універсальність і специфічність, глобальність і локальність на всіх рівнях окремих індивідів, угруповань, країн і регіонів. А знання і вміння, їх збереження, розвиток і поширення необхідні для здійснення суспільно корисної діяльності. Мета такої політики - виховання нової генерації європейців, високий рівень компетенції котрих дозволить їм зрозуміти логіку світового розвитку і вирішувати новітні проблеми.
Роздуми бельгійського професора - своєрідна ілюстрація тези: немає нічого практичнішого, ніж хороша теорія. Теорія, отримавши прив'язку в часі і просторі, стає фактом історії, дійовим чинником. Конкретно-історичні обставини корегують нагромаджені знання і, зокрема, динамічну єдність функцій і завдань соціальних інститутів. Якісь із них актуалізуються, виходять на передній план, конкретизуються, інші - втрачають значимість. Відповідно до викликів часу, соціально-управлінської ситуації, змінюється їх ієрархія, але це мало позначається на сутності і спрямованості їх функції. Ось чому в Україні призначення сучасної освіти розуміють приблизно так само, як і радник Комісії Ради Європи Р. Петрелла. У нас теж освіту відносять до сфери, "що олюднює знання, що розвиває безпосередньо особистість" (В. Кремень). Продукуються ж знання наукою.
Якщо сенс життя - в самореалізації людини, то неперервна освіта не тільки готує її до життя і праці, але й дозволяє постійно розширювати можливості для самовиявлення себе в культурі. А відтак освіта - важливий чинник процесу соціалізації особи. Вона забезпечує повноцінний розвиток громадян та суспільства в цілому, його конкурентоспроможність. Національна безпека країни залежить від рівня освіченості населення. Економічна, військова, екологічна безпека в першу чергу обумовлені наявністю кваліфікованих кадрів і наукових розробок у відповідних галузях. І в цьому відношенні знання в інформаційному суспільстві є продуктивною силою, спрямованою на зростання "людського капіталу нації". Мета освіти в широкому смислі в останні два тисячоліття залишається незмінною: відтворення особистості, Матері чи Батька, Громадянина і Робітника. Мав рацію І. Бестужев-Лада і в тому, що за радянських часів послідовність пріоритетів була протилежною.
Англо-американська модель освіти надто прагматична і досить вузька. Навчання зводиться до розгалуженої індустрії послуг, користуватися ними - особиста справа індивіда. Російсько-німецька модель відрізняється насамперед підкресленою відповідальністю держави за рівень освіченості громадян, за доступність освіти.
Радянська освіта справедливо пишалася своєю фундаментальністю, тобто поєднанням глибокого наукового знання з всебічною освітою. Вона була справді класичною, а випускники мали широкій кругозір. У якійсь мірі це пояснювалося вимогами індустріального суспільства. Появу в літературі й кіно героя - "ділової людини" - можна було порівняти зі справжнім вибухом в часи "глибокого застою". Лицемірство, заідеологізованість заважали досягти декларованої мети: навчити молодь жити "за законами природи і суспільства, які нікому не дано ігнорувати". Серед вад радянської освіти звично виокремлюють: надмірну централізацію, денаціоналізацію, мілітаризацію, закритість, "перевиробництво" спеціалістів інженерно-технічного профілю. І нині все це так чи інакше перешкоджає оновленню освіти.
В російських університетах зберігається жорсткий план навчання і невелика кількість факультативів, семінарів, якщо порівнювати із Західною Європою. В Росії, як і в Україні, матеріал занять досить рідко пов'язаний з реаліями й конфліктами сучасного життя, а викладачі, в силу солідного віку, в уявленні студентства залишаються консерваторами. Дещо втрачено потенціал колись потужних наукових шкіл, традиції однієї з кращих у світі систем професійної підготовки і перепідготовки фахівців.
За радянських часів існувало переконання, що гармонія між особистими інтересами, вільною діяльністю громадянина і метою всього суспільства, загальними цінностями в принципі досяжна. Але й сьогодні держава відчужена від життя пересічних людей, часто вони виживають всупереч офіційним настановам. І хоча визнається "пріоритет підготовки творчої особистості над інформаційною функцією освіти", основне протиріччя педагогічної діяльності ще більше загострилось: "узгодження загальних і унікально-особистісних інтересів" не досягнуто.
Не подолано численних конфліктів і протиріч (державні чиновники - вчитель, адміністрація - батьки, вчитель - батьки, вчитель - учні), які були характерними для "соціалістичного" авторитарно-адміністративного стилю взаємостосунків. Тільки сьогодні вони більше пов'язуються з особливостями централізованого і децентралізованого управління. Для першого показова нездатність вчасно реагувати на зміни в соціально-економічній ситуації, недооцінка зворотного зв'язку. А децентралізоване управління в тій чи іншій мірі роз'єднує навчальну і виховну функцію освіти.
Часто батьки і вчителі "ідеалом вихованості" вважають самих себе і так чи інакше готують з дитини "людину слухняну". Основним тут є успішність.
Loading...

 
 

Цікаве