WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Історико- та теоретико-соціологічні засади дослідження проблеми смислопродукування - Реферат

Історико- та теоретико-соціологічні засади дослідження проблеми смислопродукування - Реферат

утвердження соціальних Я всередині цієї опори не містяться" [3, с. 252 - 253].
Інтерпретативно-макросоціологічний субваріант акцентується на конструюючій активності щодо створення типізацій соціального світу, котрий існує як універсум самоочевидностей, що забезпечують інтерсуб'єктну інтеграцію різних агентів із суперечливо-альтернативними патернами смислотворення. Стабільність останньогозалежить вже від того, чи ставляться під сумнів певні рутинізовані сценарії соціальної практики, тобто визнають чи ні їхню легітимність індивіди і соціальні групи. Цей субваріант передбачає включення смислотоворення в мікроконтекст, де значущою стає "практика тлумачення" та "рефлексивна пояснюваність" смислу для учасників мікроситуації. Такої позиції дотримуються, зокрема, представники етнометодології (Г. Гарфінкель, Е. Щеглофф, Ч. Гудвіл та ін.), визначаючи об'єктивну реальність соціальних фактів як мікропростір мовного смислотворення, як "локально та ендогенно здійснювану, природно організовану, рефлексивно пояснювану безперервну практичну справу, яка всюди, завжди, виключно є творенням учасників..." [4, с.11].
Н. Луман (1927 - 1998 рр.) розробив соціологічний підхід, що поєднує елементи структурного функціоналізму Т. Парсонса із загальною теорією систем, і залучив поняття когнітивної біології та кібернетики. Н. Луман вважає погляди пізнього Т. Парсонса єдиною загальною теорією, досить складною для створення бази нового соціологічного підходу, що віддзеркалює останні відкриття в біологічних і кібернетичних системах. Однак у парсонівському підході він бачить два недоліки. По-перше, у ньому немає місця для самоспрямованості, а, за Н. Луманом, здатність суспільства звертатися до себе - центральна для розуміння його як системи. В руслі запропонованого теоретичного підходу - концепції психофракталів - самоспрямованість означає передусім соцієтальну рефлексію прийнятності власної програми функціонування та розвитку, тобто "самоафінність" (О. Донченко) або ж самореферентність як визнання власного аттрактора абсолютно досконалим та прийнятним метасмислом, а в іншому аспекті - втіленням месіанської ідеології (Ю. Романенко).
По-друге, Т. Парсонс не визнає випадковості. Відтак він не може адекватно аналізувати сучасне суспільство, оскільки не вважає, що воно могло б бути іншим. Так, якщо взяти з творчості Т. Парсонса один приклад, схему AGIL, то її варто розглядати не як факт, а як модель можливостей. Наприклад, вона показує, що підсистеми адаптації і ціледосягнення можуть співвідноситися по-різному. Отже метою аналізу має бути розуміння того, чому система породжує конкретне відношення між цими двома підсистемами в будь-який заданий момент часу.
Н. Луман звертається до цих двох проблем у творчості Т. Парсонса, розробляючи теорію, що приймає самоспрямованість як головну характеристику систем і фокусується на випадковості, на тій обставині, що все могло б бути інакше. Ключ до розуміння того, що Н. Луман має на увазі під системою, можна знайти в розрізненні системи і її зовнішнього середовища. По суті, це різниця в ступені складності. Система завжди не така складна, як її зовнішнє середовище.
Ця ідея Н. Лумана цілком актуальна для авторської концепції дослідження фракталу як інформаційної моделі репрезентації досвіду, в якій відбувається спрощення, редукція розмаїття смислового поля за рахунок пріоритування атрактора-метасмислу. "Кібернетична модель соціальної системи, - відзначає Н. Луман, - є аналогією відносин "людина - ЕОМ". Для того, щоб ЕОМ "зрозуміла" вимоги людини, слід перекласти їх на мову окремих операцій, тобто вказати певний обсяг параметрів, у межах яких здійснюватиметься функціонування програми. Відтак обсяг вимог зменшується, а самі вимоги формалізуються до рівня математичного ряду від 1 до N. Це означає, що ЕОМ спроможна прорахувати нескінченно велику кількість можливостей. Помноження нескінченності на нуль дає будь-яке число, тобто певну кількість індивідуальних вимог. Звідси випливає, що соціальна інклюзія передбачає зведення вимог до нульового рівня..." [5, с. 231].
Аналогізуючи цю тезу стосовно механізмів смислопродукування, можна констатувати, що витворення соціальною системою штучного коду робить індивіда простим споживачем смислу соціальної системи.
Спрощення означає необхідність вибору (соціальній системі важливо здійснити вибір метасценарію функціонування і розвитку). Вибір передбачає варіанти, оскільки завжди можна зробити інший вибір (політики могли б врахувати той чи інший варіант мети програмування соціальної системи і розробити відповідний сценарій). А випадковість означає ризик. Отже, вихід за межі певних напрацьованих системою смислопродукуючих сценаріїв функціонування та розвитку може спричинити розгортання деструктивних або реконструктивних процесів (зростання девіації, революційних збурень тощо), які й визначатимуть тенденцію до переходу в хаотичний стан.
Система просто не може бути однаковою за складністю із зовнішнім середовищем. Оскільки системи не можуть зрівнятися за складністю з ним, то вони продукують нові підсистеми і встановлюють між ними різні співвідношення, щоб ефективно взаємодіяти зі своїм середовищем. Якби вони цього не робили, їх би поглинула складність зовнішнього середовища. Відтак складається парадоксальна ситуація, коли "тільки складність може зменшити складність" [6, с. 26].
Н. Луман відомий своїми міркуваннями про автопоезис. Поняття автопоезису належить до різних систем - від біологічних клітин до всесвітньої спільноти. Вчений використовує цей термін, зокрема, стосовно економіки, політичної, законодавчої, наукової систем і бюрократії. У нижче поданому описі спробуємо навести різні приклади, аби показати можливості цієї концепції.
Автопоезійні системи мають такі характеристики:
1. Автопоезійна система створює базові елементи, що, у свою чергу, складають систему. Це може здаватися парадоксом. Якщо система може створювати власні елементи, то з чого вона складається? Візьмемо сучасну економічну систему і її базовий елемент - гроші. Ми говоримо, що це базовий елемент, бо цінність речей в економічній системі можна визначити за допомогою грошей, але дуже важко сказати, чого коштують самі гроші. Значення грошей, їхня цінність і способи використання визначаються економічною системою. Грошей, у тому вигляді, в якому ми сьогодні розуміємо цей термін, до економічної системи не існувало. Сучасна форма грошей і економічна система виникли разом і залежать одне від одного. Важко уявити сучасну економічну систему без грошей. У свою чергу, гроші без економічної системи - лише шматочок паперу чи металу.
Стосовно соціальної системи в цілому, це положення конкретизується щодо необхідності існування цілісної ідеологічної метапрограми - похідної від атрактора системи уявлень про майбутнє, що
Loading...

 
 

Цікаве